Олена Розказова: «Ми помічаємо наявність у нас прав і свобод, коли їх втрачаємо»

У межах проєкту «Людська гідність в контексті суспільних викликів»*, ми продовжуємо говорити про світ після пандемії, про людські цінності, свободу і права людини. Своїми міркуваннями поділилася керівниця Східноукраїнського представництва Міжнародного фонду «Відродження» Олена Розсказова.

 

- Яким буде світ після пандемії – невідомо, але, на мою думку, ми будемо більше цінувати те, чого не мали під час карантину: зустрічі з друзями і близькими, прогулянки парками, рок- і джаз- концерти і фестивалі, театральні вистави, або просто милування місяцем і зірками… Можливість обнятись і побачити одне одного не через екран комп’ютера, танцювати етнічні танці, веселитись, пити улюблені напої, не прикидаючись, як тобі подобаються онлайн-вечірки.

 

Чесно кажучи, я відмовлялась відвідувати екскурсії музеями або брати участь у подорожах онлайн. Для мене це – щось штучне. Ти не відчуваєш енергію місця і людей, не чуєш запахів і звуків… Ніби герой якоїсь антиутопії. Тому я з нетерпінням чекаю, коли можна буде вирушити у справжню подорож. Але у чому я впевнена: люди більше будуть відкривати перлини навколо себе. Цей процес вже розпочався під час карантину. Думаю, буде розвиватися зелений туризм і ще більше – сільське господарство і власне виробництво. Тому що все більше жителів великих міст стали купувати фермерські продукти.

 

Багато хто каже про те, що більшість івентів громадських організацій тепер будуть проходити онлайн, але я в це не дуже вірю. Робочі наради до 10 осіб – так. Але при проведенні дискусії чи семінару втрачається багато, якщо це онлайн. Плюс у зв’язку з пандемією унеможливились протестні заходи. І це дуже відчувається: рівень зловживань і корупції з боку держави, за словами активістів, значно збільшився.

 

Я вважаю, що пандемія стала не тільки «лакмусовим папірцем», але і певним випробуванням для низки країн. У держави завжди виникає спокуса контролювати громадян і диктувати їм умови. Тому дуже важлива у цьому процесі роль громадських організацій і громадянського суспільства. Не допустити того, аби скотитись у Середньовіччя. Бо межа між дотриманням прав і їх порушенням дуже тонка. Ми роками добивались правової держави і на прикладі подій на Донбасі побачили, що буквально за декілька днів можна втратити ці надбання.

 

Як правило, ми помічаємо наявність у нас прав і свобод, коли їх втрачаємо. Карантин це продемонстрував. Зростає кількість незадоволених з різних причин. Влада, на жаль, з кожним днем втрачає кредит довіри, який був під час та відразу після виборів. Всіх вразив факт відвідування депутатами ресторанів і роботи ломбардів – отже, виявляється, карантин не для всіх. Заява про те, що у парках громадянам України було заборонено гуляти для психологічного тиску, взагалі призвів до того, що люди перестали боятись і дотримуватись правил карантину. Виходить, як у відомій притчі про пастушка, який двічі жартував і кричав жителям села «Вовки!», а коли вовки дійсно прийшли, то йому вже не вірили і не знайшлось нікого, хто міг би його захистити. Отже, мені здається, коли наступного разу буде ще більша небезпека, то в це вже мало хто повірить.

 

Те, як влада буде дотримуватися законів і не порушувати права громадян, залежить від кожного і кожної з нас. Від того, наскільки ми будемо почувати себе гідними і наскільки будемо дотримуватись цінностей, а також відстоювати свої права.

 

___________________________

* Проєкт Музею Гідності у Львові «Людська гідність в контексті суспільних викликів» зародився як реакція на ситуацію, в якій ми опинилися через COVID-19. Очевидно, що ми змушені переосмислювати цінності і підходи в комунікації. Однак ключовим питанням залишається питання поваги до людської гідності.

 

Пандемія, викликана COVID-19, стала тим «лакмусовим папірцем», який дає можливість побачити особливості індивідуального сприйняття, рівень соціальних взаємодій, а найголовніше – наскільки держави готові дотримуватися чи порушувати права людини та громадянина.

 

Ми цікавимося думками провідних мислителів/мислительок, діячів/діячок культури, громадських активістів/активісток, аби разом вистояти і не втратити найважливіше – свободу.

 

Музей Гідності не обов’язково розділяє погляди та думки авторів.