Післявоєнне відновлення України залежить не лише від відбудови міст, інвестицій чи міжнародної допомоги. Його головним ресурсом залишаються люди. 

Як зберегти людський капітал, створити умови для повернення українців, адаптувати ринок праці до нових викликів та посилити співпрацю з європейськими партнерами — ці питання стали центральними під час дискусії «Людський капітал як основний ключ до відновлення України», що відбулася в межах щорічної Конференції Української національної платформи Форуму громадянського суспільства Східного партнерства (УНП ФГС СхП). 

Дискусія стала одним із етапів підготовки громадянського суспільства до Ukraine Recovery Conference, яка відбудеться наприкінці червня у Гданську. Саме людський капітал визначено одним із ключових напрямів цьогорічної конференції, а напрацьовані рекомендації українських експертів та громадянського суспільства будуть представлені міжнародним партнерам.

«Поточне обговорення людського капіталу — це фактично підготовка до Ukraine Recovery Conference, де українці та міжнародна спільнота об’єднують зусилля, щоб справедливість все ж таки взяла гору», — зазначив Ігор Бураковський, голова правління Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Не повернення будь-якою ціною, а країна, в якій хочеться жити 

Головний висновок, навколо якого об’єдналися учасники дискусії, полягає в тому, що Україна вже вступила у глобальну конкуренцію за людей. Тому державна політика має змінити філософію: замість логіки «повернення будь-якою ціною» необхідно створювати конкурентоспроможну екосистему життя, праці та розвитку.

На цьому зокрема наголосила провідна експертка соціальних і гендерних програм Центру Разумкова Ольга Пищуліна. Щоб виграти у глобальній конкуренції за людей, експертка закликала впроваджувати системні інструменти замість короткострокових кампаній.

«Слід чесно визнати: повернення громадян не може базуватися виключно на моральній чи патріотичній мотивації. В сучасній мобільній економіці люди повертаються туди, де є безпека, економічні перспективи, доступ до якісних послуг та зрозуміла стратегія майбутнього», — заявила Ольга Пищуліна.

Але йдеться не лише про українців, які нині перебувають за кордоном. Не менш важливо втримати тих, хто вже живе в Україні, особливо молодь, адже саме вона дедалі частіше розглядає можливість виїзду після завершення війни. 

Старша дослідниця Центру економічної стратегії Ірина Іпполітова представила результати досліджень організації, які фіксують серйозний виклик для людського капіталу України. Згідно з опитуваннями, молодь до 35 років має значно менше бажання повертатися з-за кордону, ніж старше покоління. Крім того, після війни кожен п’ятий представник молоді, який зараз перебуває в Україні, планує виїхати.

«Коли закінчиться війна, ми можемо опинитися в ситуації, коли частина біженців старшого віку повернеться, але частина людей, які зараз перебувають тут — передусім молодь — поїде. Нам потрібно нарешті усвідомити: Україна вже зараз напряму конкурує за своїх людей із іншими державами, зокрема європейськими. Нам потрібні проактивні програми, спрямовані не лише на повернення, а й на утримання громадян через створення гідних умов», — заявила Ірина Іпполітова.

Експерти наголосили: країна має конкурувати не закликами, а якістю життя, економічними можливостями, безпекою, освітою, медициною та довірою до державних інституцій.

Людський капітал — це всі українці

Під час дискусії неодноразово звучала думка, що людський капітал не можна зводити лише до теми повернення біженців.

Україна має працювати одночасно з кількома групами населення: людьми, які залишаються на підконтрольних територіях; українцями за кордоном; мешканцями тимчасово окупованих територій; ветеранами й ветеранками; внутрішньо переміщеними особами та молоддю.

Наприклад, виконавча директорка Центру громадянських свобод Олександра Романцова звернула увагу на те, що в окупації наразі перебувають приблизно 3 млн громадян, і держава вже потребує негайних рішень для їхньої майбутньої реінтеграції. Попри це, у новій Національній стратегії з прав людини до 2035 року тема окупованих територій взагалі відсутня. 

Олександра Романцова закликала державу розробити цілісну стратегію захисту різних груп людського капіталу: громадян в окупації, мешканців підконтрольних територій, біженців за кордоном та демобілізованих військових. 

Кожна з цих груп потребує окремих рішень, однак усі вони мають бути частиною єдиної державної стратегії розвитку людського капіталу.

Водночас учасники дискусії наголошували: навіть якщо частина українців ще довго житиме за межами країни, вони залишаються важливою частиною людського капіталу України. Діаспора, професійні зв’язки, міжнародні партнерства, інвестиції та обмін знаннями можуть стати одним із чинників майбутнього розвитку держави.

Інвестиції в людей — головна інвестиція у відновлення

Однією з наскрізних тем дискусії стала необхідність переосмислити саме поняття відбудови. Учасники наголошували, що відновлення не може обмежуватися реконструкцією інфраструктури. 

Цю думку конкретизувала провідна наукова співробітниця / координаторка проєктів ІЕД Олександра Бетлій, окресливши ключові напрями, без яких політика збереження людського капіталу не працюватиме: подолання дефіциту кадрів, розвиток безбар’єрності, створення гідних можливостей для ветеранів, підтримка зайнятості жінок і сучасна житлова політика для внутрішньо переміщених осіб. 

«У нас уже зараз катастрофічно бракує архітекторів, інженерів та проєктувальників, які спроможні відбудовувати країну. Євроінтеграція для нас — це шанс запровадити правила вільного руху працівників, щоб сюди їхали таланти з ЄС. Свого часу після великої пожежі в Чикаго туди запросили архітекторів з усього світу, дали їм повну волю для реалізації задумів, і місто швидко відродилося. Україні потрібен такий самий підхід», — заявила Олександра Бетлій.

Окрему увагу приділили зеленій відбудові як можливості не лише покращити якість довкілля, а й створити мільйони нових робочих місць у громадах та наблизити Україну до європейських стандартів розвитку.

«Зелена відбудова — це потужний інструмент створення нових робочих місць. За нашими дослідженнями, цей підхід має потенціал створити понад 4 мільйони робочих місць у різних секторах. Зелена відбудова — це не додатковий напрямок відновлення, а унікальна можливість одночасно покращити якість життя людей, створити нові робочі місця та наблизити Україну до членства в ЄС», — заявила  Наталія Андрусевич, есурсно-аналітичний центр «Суспільство і довкілля», координаторка РГ3 УНП ФГС СхП.

Не менш важливою назвали підтримку громадських організацій, адже саме вони допомагають формувати довіру, розвивати культуру співпраці, підтримувати громади та сприяти відновленню людського потенціалу.

«В процесі відновлення України ми повинні розглядати інвестиції в неурядовий сектор не як підтримку окремих організацій, а як інвестиції в національну систему відтворення людського капіталу. Відбудувати будівлю чи міст можна швидко і навіть краще, ніж було, але відновити людський капітал значно складніше. На формування довіри потрібні десятиліття, на розвиток культури співпраці — не одне покоління. Тому саме громадські організації для мене сьогодні є тими інституціями, які забезпечують цей процес безперервного відтворення людського капіталу України», — зазначила Ірина Куропась, менеджерка проєктів Агенції місцевого економічного розвитку Яворівщини, координаторка РГ2 УНП ФГС СхП.

Від дискусії до конкретних рішень

Під час обговорення експерти представили низку практичних інструментів, які можуть стати основою нової державної політики.

Зокрема Ольга Пищуліна, провідна експертка соціальних і гендерних програм Центру Разумкова, виділила такі ключові напрямки та цифрові механізми, які мають лягти в основу нової державної політики: 

Цифрова система реінтеграції: Створення персоналізованого «кабінету повернення», де людина ще до приїзду в Україну бачитиме свій індивідуальний маршрут: вакансії, житло, програми перекваліфікації, дитячі садки та медичні послуги.

Економічна мотивація замість «соціалки»: Перехід від простої виплати допомоги до створення умов для розвитку малого підприємництва, гранти для фахівців та стимули для кваліфікованих кадрів (інженерія, технології, освіта). 

Циркулярна міграція: Визнання того, що частина українців тривалий час житиме на дві країни. Держава має не сприймати це як втрату, а використовувати як ресурс для інвестицій, трансферу знань та євроінтеграції.

Синхронізація з ЄС: Оскільки українці вже інтегровані у спільний ринок праці Євросоюзу, політику повернення неможливо розглядати ізольовано від міграційної політики партнерів.

Фактор довіри та справедливості: Повернення людей залежить не від сухої статистики чи красивих гасел, а від довіри до державних інституцій, відчуття справедливості та наявності чіткої стратегії майбутнього країни.

Як зазначила заступниця виконавчого директора Міжнародного фонду «Відродження» Інна Підлуська, до конференції URC у Гданську ОГС уже підготували «Каталог рішень» із конкретними, апробованими на місцях моделями: «Минулого року це була візія стійкості з фокусом на розвиток людського капіталу, а сьогодні ми демонструємо, що громадянське суспільство не просто закликає до змін — ми маємо готові до масштабування моделі. Їх можна брати й дивитися, як вони працюють у реальності, яких ресурсів потребують і що несуть для громад. Саме цією мовою рішень ми плануємо говорити з колегами під час Конференції з відновлення України та за її межами, адже це процес на багато років».

Учасники також наголосили на необхідності більшої координації між державою, громадами, бізнесом, міжнародними партнерами та громадянським суспільством. Саме така співпраця дозволить масштабувати вже існуючі успішні практики та зробити їх основою державної політики.

А більше читайте на сайті Європейського простору