“Науковці повинні займатися популяризацією науки” – результати опитування

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у вересні 2017 року на замовлення Громадської спілки «Форум Українського Партнерства» серед працівників наукових установ Дніпра, Києва, Львова, Одеси та Харкова, 86% опитаних вважають, що науковці повинні займатися популяризацією науки (читати відкриті лекції, видавати статті в ненаукових журналах, давати коментарі для ЗМІ, брати участь у телепрограмах тощо). Лише 5% висловили протилежну думку та 9% не змогли відповісти на це запитання.

У свою чергу, 45% заявили, що особисто займаються популяризацією науки (21% – постійно, 24% – час від часу). Більше половини відповіли, що не ведуть такої діяльності. Чим більший науковий стаж та вищий науковий ступінь респондента, тим частіше опитані займаються популяризацією науки.

85% серед тих, хто заявив, що мав досвід популяризації науки, стверджують, що робили це на громадських засадах, і лише 6% відповіли, що отримували за таку діяльність винагороду. Водночас, 41% усіх опитаних науковців вважають, подібна робота повинна оплачуватися, 37% сказали, що її потрібно робити на громадських засадах, 22% не змогли визначитися.

Половина опитаних заявили, що наукова установа, у якій вони ведуть свою діяльність заохочує їх брати участь у різних формах популяризації науки, 35% сказали протилежне, 14% не змогли відповісти.

55% респондентів відповіли, що науковцю важко донести інформацію про свої винаходи через засоби масової інформації, 26% мають протилежну думку, 19% не змогли відповісти. Цікаво, що чим більший стаж наукової роботи, тим частіше респонденти висловлювалися про проблематичність донесення інформації через медіа. Основними проблемами у донесенні інформації про наукові винаходи широкому загалу опитані відзначили те, що ЗМІ здебільшого надають перевагу розважальній, а не науковій інформації (59%) та те, що держава не виділяє коштів науковцям для популяризації своїх винаходів (56%). 42% заявили, що проблемою у донесенні наукової інформації суспільству є те, що в Україні немає традиції популяризації науки, по 35-36% відзначили, що для потрапляння у ЗМІ потрібні кошти, або ж те, що наукова інформаціє є складною для переважної більшості людей. 22% сказали, що інформація про наукові винаходи не цікава громадськості. Лише 4% сказали, що немає жодних проблем із донесенням інформації.

Найкраще з точки зору ефективності у популяризації науки в Україні опитані оцінили вищі навчальні заклади: 57% заявили, що вони ведуть ефективну роботу у цій площині, водночас 35% сказали, що їхні дії неефективні. Про ефективність науково-дослідних інститутів у цій сфері заявили 48%, неефективність – 42%, Національної академії наук України – 43% та 48% відповідно, засобів масової інформації – 32% та 54%. Роботу Міністерства освіти і науки вважають ефективною лише 28%, водночас неефективною – 63% (найгірше серед усіх установ, які досліджувалися). Діяльність громадських об’єднань у сфері популяризації науки ефективною вважать 26%, неефективною – 50%; бізнес структур – 23% та 54% відповідно; загальноосвітніх шкіл – 23% та 62%.

Майже 90% опитаних підтримують ідею створення в Україні центру, який би спеціалізувався на популяризації та підтримці вітчизняних наукових досліджень, надавав технічну допомогу ученим і стартаперам, сприяв формуванню позитивного іміджу науковців та підприємців, пов’язаних із науковою сферою, поширював новини про науку та інновації, 7% – проти такої ідеї, 4% не змогли дати відповідь.

Серед послуг, які хотіли б отримувати наукових працівників найбільше цікавлять лекції відомих науковців, стартаперів, популяризаторів науки (60%). Курси іноземних мов цікаві для 46% респондентів, круглі столи, майстер-класи, ворк-шопи – 42%, інтерактивні виставки інновацій – 30%, допомога у підготовці професійної презентації проекту 23%, медіа музеї науки та відеопродакшн – по 22%, отримання фахових консультацій з написання прес-релізів, статей та , інформаційних матеріалів – 21%, тренінги з наукової журналістики – 14%, можливість попрацювати у коворкінг-зоні та прес-брифінги (прес-конференції) – по 13%, хакатони – 7%. 

56% респондентів як додаткову можливість своєї наукової роботи хотіли б мати доступ до сучасного обладнання для презентацій, 47% – до робочих місць з комп’ютерами з доступом до Інтернету. 31% висловили бажання мати доступ до мінітипографії, 21% – до 3D-інсталяцій, 13% – до професійної студії для відео-продакшина, 9% – до виділеного місця для експрес-зйомки.

57% опитаних заявили, що співпрацюють зі своїми колегами із-за кордону, 37% сказали, що не мали такого досвіду, ще 6% не відповіли на це питання. Найбільше тих, хто співпрацює з іноземними науковцями у Києві та Одесі, найменше – у Дніпрі. Також більше їх серед докторів наук та тих, хто має великий науковий стаж.

Лише 2% опитаних заявили, що їхня наукова діяльність фінансується у достатній мірі, 55% заявили, що вона фінансується частково. 35% сказали, що їхня діяльність взагалі не фінансується. Більш-менш кращі справи із фінансуванням серед науковців Києва, докторів наук та тих, у кого стаж діяльності більше 20 років. Натомість серед дніпрян, працівників без наукового ступеня та тих, у кого невеликий стаж, ситуація дещо гірша.

54% опитаних заявили, що займаються іншою трудовою діяльність, окрім наукових досліджень, 43% сказали, що не займаються. Водночас, 72% з тих, що мають додаткову роботу поза своєю основною, заявили, що вона пов’язана з основним місцем праці. Слід зазначити, що працівники без наукового ступеня частіше аніж інші заявляли про те, що їхня інша допоміжна діяльність не пов’язана з основною.

Лише 28% опитаних відповіли, що розглядають можливість залишити роботу науковця на користь іншої діяльності. 55% заявили, що не думають про зміну виду праці, ще 17% не дали відповіді на це питання. Про зміни роботи більше за інших думають у Львові, серед працівників без наукового ступеня та науковців зі стажем 5-10 років.

Основною причиною бажання полишити наукову діяльність ті, хто має намір це зробити, назвали незадовільний рівень оплати праці (87%). 57% сказали, що хочуть змінити роботу через недостатній рівень фінансування їхніх наукових розробок, 41% – через розчарування у розвитку української науки, 19% – через бажання реалізовуватися в іншій сфері, 10% – через неактуальність розробок, яким займається опитуваний.

60% опитаних сказали, що найважливіше, що вони отримують сьогодні від своєї наукової діяльності є задоволення від улюбленої справи. Лише 14% зазначили, що отримують наукове визнання, 10% – практичне втілення результатів, 5% – фінансову винагороду. Про задоволення від улюбленої справи, як результат роботи, частіше за інших говорили кандидати наук та ті, у кого більше 10 років наукового стажу. Про наукове визнання частіше за інших зазначали доктори наук.

Натомість на запитання «Що б Ви хотіли отримувати від своєї наукової діяльності у найближчому майбутньому» 46% опитаних зазначили, що хотіли б отримувати фінансову винагороду, ще 24% говорили про практичне втілення результатів, 13% – наукове визнання, і лише 9% – про задоволення від улюбленої справи. Про фінансову винагороду частіше говорили кандидати та доктори наук, наукове визнання – працівники без наукового ступеню, задоволення від улюбленої справи – доктори наук.

56% опитаних заявили, що не розглядають можливості переїзду за кордон на наукову роботу. 26% опитаних відповіли, що думають про таку можливість, 18% не дали відповіді на це питання. Дещо більше тих, хто думає про «наукову еміграцію» серед вчених Львова, працівників без наукового ступеню та тих, у кого невеликий стаж роботи. Серед основних очікувань від еміграції, які мають ті, хто розглядає таку можливість, найчастіше називали фінансову винагороду за свою роботу (43%). Про бажання практичного втілення результатів своєї роботи як мотивацію до виїзду говорили 28%, наукове визнання – 14%, моральне задоволення – 10%.

93% опитаних респондентів заявили, що для них важливо, щоб результати їхньої наукової роботи мали практичне застосування. Лише 4% сказали, що мають протилежну думку. У свою чергу, 47% сказали, що їхні наукові напрацювання отримали практичне застосування. Натомість 38% сказали, що їхні наукові розробки не були впровадження на практиці, ще 15% не відповіли на це запитання. Найбільше тих, хто заявив, що результати їхніх робіт отримали практичне втілення, серед докторів наук (61%), та тих, у кого стаж роботи більше 20 років. Найменше, відповідно, серед тих, у кого немає наукового ступеня, та, хто має малий стаж роботи.

Основною причиною невпровадження результатів наукових робіт серед тих, хто зазначив, що не зумів застосувати свої розробки у реальному житті, є відсутність фінансування (48%). 27% заявили, що не втілювали свої напрацювання на практиці через їхній теоретичний характер. 7-9% заявили, що не реалізували свою роботу на практиці через незацікавленість керівництва наукової установи у її впровадженні або ж через неактуальність дослідження сучасним реаліям. 2-4% зазначали, що такими причинами є страх помилитися, відсутність підтримки з боку медіа, особиста незацікавленість, відсутність підтримки з боку громадськості.

Дві третини опитаних заявили, що не подавалися за останні п’ять років на отримання наукових грантів від органів державної влади в України або міжнародних організацій. Подавалися на такі конкурси – 33-36%. На гранти від громадських ініціатив не подавалися більше 80% респондентів, подавалися – лише 8%.

Кожен п’ятий заявив, що за останні п’ять років отримував гранти від органів державної влади або міжнародних організацій. Водночас, маже 80% таких грантів не отримували. Стосовно грантів від громадських ініціатив: отримували їх лише 3%, не отримували – 90%, 8% – не відповіли взагалі.

Серед тих, хто подавався на гранти від держави або міжнародних організацій за останні п’ять років, більше половина отримувала їх. Щодо грантів від громадських організацій результативність дещо нижча – 36%. Найбільше тих, хто вигравав гранти, серед науковців Києва, Харкова та Львова, докторів наук та тих, у кого найбільший науковий стаж. Найменше – серед науковців Одеси і Дніпра, працівників без наукового ступеня та з малим стажем роботи.

Найбільш прозорими респонденти вважають процедури отримання грантів від міжнародних грантів (52% – однозначно або скоріше прозорими, 24% – скоріше або однозначно непрозорими). Гранти органів державної влади вважають прозорими лише 25%, непрозорими – 57%, громадських ініціатив – 23% та 32% відповідно (45% у цьому випадку не змогли взагалі оцінити прозорість таких грантів).

Від 23 до 27% опитаних заявили, що якби їм довелося обирати грантову програму фінансування для своїх наукових розробок, найважливішим чинником вибору були б відповідність наукової теми, можливість знайти інвестора для розширення наукової діяльності та розмір фінансування проекту. 11% сказали, що у цьому випадку важливою була б можливість популяризувати свої наукові розробки, лише 4% говорили про можливість еміграції за кордон. Для кандидатів та докторів наук дещо більш важливим за інших є фактор відповідності наукової теми, для працівників без наукового ступня – можливість популяризувати свої наукові розробки.

47% заявили, що виграти гранти від міжнародних організацій є скоріше або дуже важко, 33%, – що це можна зробити легко, або скоріше легко, 21% – не змогли дати відповіді. Стосовно грантів від органів державної влади 61% сказали, що це зробити важко, лише 21%, – що це легко. У випадку грантів від громадських ініціатив: 44% нічого не змогли про це сказати, 38% сказали, що це важко. Важливо, що ті, хто подавався на здобуття грантів за останні п’ять років, удвічі частіше за тих, хто не подавався на такі конкурси, заявляли, що отримати їх легко.

Три чверті опитаних заявили, що отримують інформацію про науку та інновації через спеціалізовані інтернет-ресурси та спеціалізовані журнали. 52% черпають таку інформацію від своїх колег, 44% – під час лекцій, виставок, форумів та інших заходів, 31% – через соціальні мережі, 12% – через телебачення, по 8% – з суспільно-політичних газет та журналів, та від друзів, лише 4% – з радіопередач. Спеціалізовані інтернет-ресурси та журнали частіше за інших використовують доктори наук, інформацію від колег та з соціальних мереж – ті, хто поки не має наукового ступеня.

90% опитаних користуються інтернетом щодня, 6% – по 3-4 рази в тиждень, 3% – 5-6 разів на тиждень. Серед тих, хто користується всесвітньою мережею, 64% надають перевагу соціальній мережі Facebook. Лише по 9-10% використовують Instagram, Вконтакте. Twitter використовують 6%, Однокласники – 3%. 10% користуються іншими соціальними мережами. Водночас, майже кожен третій не користується ними взагалі: найбільше таких серед докторів наук.

Три чверті опитаних заявили, що їм найзручніше отримувати інформацію у текстовому форматі, 50% – що їм зручна інформація у зображеннях, схемах, діаграмах тощо, 30% – у відеоформаті, лише 3% – у звуковому форматі.

76% сказали, що хотіли б отримувати інформацію про розвиток інновацій та нові можливості для науковців в Україні, 10% – не хотіли б, ще 14% – не відповіли на це питання.

Аудиторія: науковці з 35 наукових установ у 5 містах (Київ, Харків, Дніпро, Одеса, Львів). Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Терміни проведення: 4-30 вересня 2017 р. Дослідження проведене на замовлення Громадської спілки «Форум Українського Партнерства»