“Культура бідності” як загроза розвитку: результати дослідження

Взимку 2018-го року за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” громадською організацією “Чорноморська миротворча мережа” (BSPN) здійснювався проект “Культура бідності як джерело популізму: від розуміння до трансформації”.
Проект здійснювався на території Чаплинського району Херсонської області.

Метою проекту було сприяння трансформації культури бідності шляхом актуалізації проблеми, проведення пілотного дослідження та вироблення і надання відповідним суб’єктам владних повноважень рекомендацій щодо удосконалення політик та нормативного регулювання.

У рамках проекту, в партнерстві з Центром соціальних послуг Чаплинської селищної ради (директор Альона Ращупкіна), Чаплинською лігою соціальних працівників України, було проведено три тренінг-гри з дослідження культури бідності, її впливу на розвиток ОТГ, соціальних відносин.

Нижче ми подаємо стислий Аналітичний звіт за підсумками проекту.

Про результати тренінг-ігор “Хто бідний?” 22.02.18:

1. Виявлені та сформульовані уявлення безробітних про бідність і бідних:

– Уявлення про бідних: бідні це ті, хто не мають засобів для задоволення основних потреб, потрапили в скрутне становище (в тому числі і хвороба), “всі ми” що робить їх часткою спільноти, ті хто потребує допомоги тощо. Також бідні наділяються такими якостями як безробітність, ледачість, живе за чужий рахунок, “придурюється” тощо. Таким чином, соціальні уявлення безробітних про бідних і бідність мають як негативні конотації (засудження та зневажливе ставлення) так і ставлення як до тих, хто потребує підтримки та допомоги (підкреслювання позиції жертви). Цікаво і те, що безробітні здебільшого не асоціюють себе із бідними, хоча, за їхніми ж спостереженнями, відповідають більшості названих ними критеріям бідності.
– Уявлення про державу: зводяться здебільшого до того, що “держава винна”. Прослідковується класична патерналістська позиція (яку автори часто пов’язують із культурою бідності). Що проявляється і в загальному дискурсі щодо роботодавців.

2. Тренінг-гра показала, що абсолютна більшість безробітних, які брали участь у тренінгу, надають перевагу підтримки бізнесу, а не соціальній допомозі (яку вважають простим проїданням). Але помітна різниця у ставленні до (1) великого бізнесу, що має давати велику кількість робочих місць та розвиток громади (акцент завжди на стабільності та робочих місцях, часто некваліфікованій праці (працювати ким скажуть)) та у ставленні до (2) середнього та малого (що не розглядаються як працедавці, які створюють робочі місця).
Малий та середній бізнес виступають як щось суто індивідуальне та не розглядаються як фактор розвитку громади, сприймаються як особиста відповідальність та активність, ускладнена ризиками. Під час обговорення ігрового процесу учасникі групи визнали значимість основних цінностей “середнього класу”, а саме: розвиток, кваліфікація, комунікацій та власна відповідальність, що є протилежними культурі бідності. При відкритому порівнянні цих позицій учасники свідомо та емоційно прагнуть до як мінімум уникнення культури бідності.

Про результати тренінг-гри “Культура бідності та розвиток ОТГ” 23.02.18:

За визначенням учасників: бідного населення в Чаплинської громаді близько 70%.

1. Уявлення щодо бідності у людей, які вважають себе бідними, та тих хто з ними працює, в своїй суті однакові.

2. Перше, що привертає увагу – це суперечливе ставлення до бідних – водночас і агресія і бажання допомогти. І якщо останнє відповідає місії установ, в яких працюють учасники, то агресія є реакцією на маніпуляції з боку бідних. Коли для бідних груп держава виступає як постачальник “халяви”, якого треба “дурити”, щоб жити нормально. Важливо і те, що учасники також більше переймаються “справедливістю” розподілення допомоги, аніж створенням умов, за яких ця допомога була б не потрібна. Підкреслювали значення інформаційної політики, що часто підтримує, а подеколи і пропагує “вигідність” бідності та транслює основні концепти культури бідності.

3. Одну з існуючих класифікацій “бідності” сформулювала працівник соціальної служби, на її думку бідні бувають трьох типів:
а) справді бідні, яких дуже мало і які ховаються від соціальних служб, уникають взаємодії та виконання елементарних правил для отримання пільг та підтримки – це і є справді бідні;
б) “бідність напоказ”, себто група, яка маніфестує, що їм всі винні, вимагає, щоб все зробили за них і отримує таким чином підтримку;
в) мінімально привертають до себе увагу, самі з’являються в потрібний час в потрібній установі, все роблять та отримують свою допомогу.
За такою класифікацію бідними є тільки перша група, але культурно близькими до бідності є всі три групи. Всі три групи вимагають особливого ставлення до себе і специфічної діяльності в рамках подолання проявів культури бідності в громаді.

4. Основною темою стало протиріччя між підтримкою культури бідності та розвитком громади. Громада в умовах децентралізації потребує створення робочих місць та відкриття приватних підприємств будь якого типу, а значить – ділової активності її членів, що суперечить проявам культури бідності (загальна спрямованість не на активність, а на отримання допомоги).
Загальною думкою стала необхідність об’єднання зусиль в узгодженій діяльності державних та недержавних установ в подоланні проявів культури бідності. Було зазначено, що багато заходів та діяльностей, що впроваджуються різними державними та громадськими інститутами, спрямовані не стільки на подолання проявів культури бідності, а скоріше на її підтримку, роблячи “бідність” вигідною.

Реалізований проект ми розглядаємо як пілотний, організація планує поширити діяльність з дослідження (у подальшому – трансформації) культури бідності на інші регіони.