Експерти розповіли, як допомогти ветеранам АТО та колишнім полоненим

Якою має бути реабілітація військовополонених та політв'язнів, а також їхня інтеграція до мирного життя? Цю тему в ефірі Українського радіо в програмі "Активізаці з Людмилою Тягнирядно" обговорили ...

Додано:
ua-ur

news_1568261354_5d79c4ead8add
Експерти розповіли, як допомогти ветеранам АТО та колишнім полоненим

Якою має бути реабілітація військовополонених та політв’язнів, а також їхня інтеграція до мирного життя? Цю тему в ефірі Українського радіо в програмі “Активізаці з Людмилою Тягнирядно” обговорили адміністративна менеджерка та психологиня кризової телефонної лінії громадської організації “Блакитний птах” Анастасія Глазкова, головна лікарка державного закладу “Госпіталь ветеранів війни “Лісова поляна” МОЗ України Ксенія Возніцина та боєць батальйону “Донбас”, який пройшов Іловайський котел, а нині працює юристом в “Лісовій поляні” Валерій Маринець.

Як правильно почати комунікацію з тими, хто пройшов полон, щоб не зачепити та не образити?

Анастасія Глазкова: тут точно важливо остерігатися питань, наприклад, про майбутнє. Це якраз той період, коли цим людям треба зупинитися, прийти в себе, задовольнити перелік свої потреб та зрозуміти, що відбувається навкруги. Бо вони тривалий час були в ізоляції та піддавалися насильству та тортурам. А вже потім вони будуть вибудовувати плани на майбутнє і повертати контроль над своїм життям. Коли ми говоримо про політичних в’язнів, то до них можуть бути якісь очікування щодо того, чи вони почнуть займатись громадською діяльність або підуть в політику. Про це зараз не варто говорити. Те, що ми спостерігаємо, як люди говорять та усміхаються, не говорить про те, що вони не переживають важких емоцій, що у них немає ніяких тілесних реакцій, які супроводжували їхній полон.

Як допомогти адаптуватися до мирного соціального життя тим, хто повернувся з війни? Як ви допомагаєте?

Ксенія Возніцина: обов’язково має бути різноплановий підхід у психологічній підтримці. В госпіталі обов’язково застосовуємо обстеження і дослідження нервової системи, бо багато хлопців перенесло контузії, тобто легкі черепно-мозкові травми. Вони дають надзвичайно важкі наслідки, зокрема психологічні. Навіть якщо людина стресостійка та в неї немає наслідків психотравми, то наслідки черепно-мозкової травми дуже і дуже тривалі та важко підлягають лікуванню. 

Як це проявляється? 

Ксенія Возніцина: клініка дуже різнобарвна. Можна виділити три категорії. Це соматичні скарги: банальні головні болі, шум у вухах, головокружіння, тошнота. Емоційні: роздратованість, агресивність, спалахи гніву. А також когнітивні: порушення пам’яті, зниження концентрації уваги, неможливість виконувати свої звичайні дії та роботу, яку виконував раніше. Така полікомпонентна картина може тривати і 3–5 років, якщо правильно не підійти до реабілітації, в тому числі і до психологічної та психіатричної.

Коли ви повернулись з полону, чи відчували що потребуєте допомоги психолога? Як можна повернутися до нормального життя? 

Валерій Маринець: Так склалося, що відразу після повернення з полону я потрапив в госпіталь, бо в мене було кульове поранення в голову. Потім мене запросили до Литви на реабілітацію. Там я знайшов роботу і деякий час просто попрацював. Оце і була моя реабілітація. Але там мені було психологічно важко, я сам попросив знайти мені психолога для терапії. Я пробув в Литві півроку і відразу після повернення додому почав психологічну реабілітацію та обстеження. 

Чи легко було відкритись перед психологом?

Валерій Маринець: Мені було легко, бо я сам цього прагнув. Мені хотілось виговоритись та пролікуватись.

До розмови телефоном приєднався боєць батальйону “Донбас”, який перебував у полоні “ДНР” та пройшов Іловайський котел, Володимир.

Що вам давалось найскладніше? І як Ви з цим боролись?

Володимир: політика нашої держави, перегляд телевізору та бачення, що нічого не міняється. Там видно, де ворог, а де —  свої. А тут, в мирному житті, панує безкарність, ті ж самі люди крадуть та деморалізують суспільство.

Чим можете поділитися з тими, хто також вийшов з полону і вчиться жити в мирному житті?

Володимир: треба більше уваги приділяти своїм дітям, своїй родині. Адже єдині, кому ти потрібен, — це власна родина, діти та батьки. Сподіваюсь, що ситуація зміниться і держава задумається про своїх захисників. 

Що потрібно для нормальної адаптації?

Володимир: Найголовніше забезпечити людину житлом та роботою. Їй потрібна стабільність та спокій. У нас реабілітація полягає в різних екскурсійних програмах, але потім людина повертається до життя, де потрібно годувати та одягати дітей, десь жити. У цьому держава не бере участі. А якщо бере —  то допомога йде комусь конкретно і мінімально. 

До розмови телефоном приєднався також ветеран війни та військовий психолог, Андрій Козінчук.

Як впливає полон на психологічний стан людини?

Андрій Козінчук: він однозначно його змінює. Дехто може відкрити в собі нові здібності, а когось полон ламає, адже позбавлення волі — це як масоване зґвалтування. Якогось прогнозу щодо цього немає. 

Чи може людина повернутися до нормального життя після полону, стати такою ж, як і була?

Андрій Козінчук: Якщо ви вважаєте, що нормальне життя — це ходити в офіс з 9:00 до 18:00 і ненавидіти своїх колег, то скоріше всього, що ні. А якщо нормальне життя — це функціонувати, мати певні цінності, відновити свою безпеку і насолоджуватись життям, — то, звісно, так. 

Чи можна повернутися до своїх попередніх цінностей, життєвих постулатів колишнім полоненим?

Андрій Козінчук: Зазвичай людина після полону не стане такою, як вона була. Однак цього не треба лякатися, бо вона може стати кращою, ніж раніше. Не у всіх людей, які нас оточують, є цінності. Є ті, хто пливе за течією. Так от, в колишніх полонених вони однозначно з’являються. Питання ж не в тому, чи буде людина такою, як весь соціум, а в тому, чи буде в неї комфортне життя і чи буде вона щаслива. Це і є метою — не зрівняти людину з іншими обивателями, а зробити так, щоб вона відчувала безпеку та радість життя. 

Як звичайні люди можуть долучитися до допомоги полоненим в їхній соціалізації до нормального життя?

Андрій Козінчук: перше правило: не задовбуйте. Не кричіть їм – герої! Не задавайте дебільних запитань. Наприклад: “Що ти відчував у полоні?”, “Чи тебе там били?”. Це некоректно і це драматизує. По-друге, потурбуйтесь про себе. Я хочу, щоб цих людей оточували щасливі люди, які радіють від свого життя. Якщо ви хочете підтримати, то говоріть їм: “Мені цінно те, що ти повернувся”, “Мене вражає твоя історія”, “Я захоплююся твоєю стійкістю”. Не нав’язуйте. Якщо ви дійсно хочете допомогти, то говоріть про це щиро: “Я хочу тобі допомогти”, а не “тобі обов’язково треба йти до психолога”. Це — насилля. Краще сказати так: “Я хочу тобі допомогти, але не знаю як. Може ти мені допоможеш тобі допомогти”? Набагато краще нічого не зробити, аніж зробити якусь дурість. Не переборщіть. 

Ефір Радіо Культура слухати за посиланням: https://cutt.ly/FwFD5RM

На фото: Валерій Маринець, посередині — Анастасія Глазкова, справа — Ксенія Возніцина


Тематика публікації:    

Останні публікації цього розділу:

Від об’єднання до розвитку: чи будуть українські громади спроможними?

Як створити власний соціальний бізнес? Кейси випускників Української Соціальної Академії

Громадських активістів Кремінщини навчали управлінню комунальним майном

Документальне кіно проти булінгу: американський досвід

У Києві навчають адвокації та комунікації представників та представниць спільнот внутрішньо переміщених осіб

Завдяки проектам ЄС тепер котельні Жовкви замість газу закупляють відходи деревини