До 800-річчя з часу заснування Галицького королівства

На осінь 2015 року припадає важливий ювілей –  800-ті роковини з часу заснування папою римським  Інокентієм  III Галицького королівства. Ця  вікопомна подія стала дуже важливою віхою у державотворчих процесах на Українських Землях. Щоби  краще зрозуміти значення  цієї важливої  дати  в історії Українських Земель, необхідно відкрити “завісу часу”  та  нагадати читачам  про буремні  історичні події, які відбувалися на тій частині України- Русі, яка споконвіку несла назву Галичина на початку XIII століття….

Після трагічної загибелі у 1205 році великого князя Київського, князя Галицького та Волинського Романа II Мстиславовича, його вдова, візантійська принцеса Єфросинія -Анна, склала  угоду з угорським королем Андрашем II про розміщення в Галичі угорського гарнізону заради охорони життя законного спадкоємця престолу малолітнього князя Данила. У 1205 році, з ціллю оволодіти Галицьким престолом,  Галич  осадило військо князя Рюріка Ростиславовича разом із половецькою ордою. Підоспіле угорське військо відбило напад. Але ця подія стала тільки початком боротьби за владу галицьких бояр та руських князів  у Галицько-Волинській державі.  Міжусобицею скористався угорський король Андраш II, який у 1205 році  додав до власних титулів, титул короля Галіції та Лодомерії (Волині). У 1209 році в Галичі угорський король Андраш II в союзі з волинськими князями посадили на Великокняжий Галицький престол 9-річного Данила та його мати регентшу Єфросинію-Анну, однак галицькі бояри через деякий час  здійснили бунт та вигнали Романовичей до Угорщини. Тоді у 1214 році Андраш II, на чолі свого війська захопив Галич і посадив там на трон свого малолітнього сина Коломана.

Після цього  Андраш II звернувся до папи римського Іннокентія III з проханням дати папське благословіння на Землі Галицько-Волинської держави, коронувати їх заради створення  на їхній  основі окремої держави- королівства Галіції, а також доручити естергомському архієпископу Іоанну доставити корону  та коронувати  Коломана від імені Святого Престолу. В осінню пору 1215 року Коломан був коронований і став першим королем Галіції та Лодомерії.

Основним населенням Галицького королівства в той час були, в першу чергу, слов’яни: русини (українці), білі хорвати, литвини (білоруси) -православні візантійського обряду. Пройшло  майже 200 років після розколу Вселенської Церкви, перед новими загрозами з боку орд  кочівників опинилась, як Візантія і Русь, так і країни Центральної Європи, в тому числі новоутворене королівство Галіції. Тому, на думку Андраша II, регента – правителя при малолітнім королі  Галіції Коломані, важливим  прикладом  єдності християнських народів та мостом  порозуміння  між католицькою Європою та Київською Руссю та Візантійською імперією, могло би стати Галицьке королівство, якщо це  єднання  було би підкріплено унією галицької православної церкви та католицької. Ця ініціатива була підтримана папою римським Інокентієм III й важливі  об’єднавчі процеси розпочались в Галицькому королівстві, майже за 400 років до прийняття Берестейської церковної унії у 1596 році.

В ті часи, коли споконвічно агресивної Московії, ще не існувало, був величезний шанс для всіх Руських князівств, через розповсюджування  ідей християнської  єдності  із Галицького королівства, увійти в лоно Загальноєвропейської цивілізації, мати об’єднане Незалежне  Руське королівство, існування якого унеможливило в подальшому не природний  союз Русі-України з  формально православною Московією, а по  суті Московським улусом Золотої Орди. Але у 1219 році, галицькі бояри – противники єднання Церков, підкуплені Новгородським князем Мстилавом II Удатним, підняли бунт проти  короля Коломана  с ціллю посадити на Галицький престол Новгородського князя. У 1221 році Коломан  був вимушений  зректися титула короля Галіції.

Незаконним володарем королівства став майже на ціле десятиліття Новгородський князь Мстислав II Удатний.  У 1227 році галицькі бояри вмовили хворого Мстислава II Удатного заповісти престолонаслідування не законному  спадкоємцю Данилу Романовичу, а угорському королевичу Андрію. Знов представник угорської династії Арпадів став володарем Галицької Землі. Тільки по смерті  Андрія у 1232 році  Данило законно зумів зайняти його трон.

Неможливо в рамках однієї публікації  повністю розкрити образ короля  Русі Данила –  засновника найбільшої держави в середньовічній Європі, видатного дипломата та полководця,  творця  боєздатного руського війська  та руського лицарства. Коли  Данило  за свої видатні заслуги перед  всією Європою та Святим Престолом  через то, що  зумів зупинити Ординську навалу,  отримував  корону  у 1254 році, його коронування  стало  не тільки визнанням його заслуг, а також стало  підтвердженням факту існування з 1215 року  Галицького королівства. Ніколи ні він,  сам король Данило I, а ні  його прямі спадкоємці Руські королі, від  часів короля  Данила  до останнього  короля із  династії Романовичей, Володимира Львовича (1323-1325 роки правління), вже Ніколи не обмежували  кордони королівства  межами Галичини, а гордо несли титул, отриманий їхнім великим пращуром королем Данилом від Святого престолу, ”DANIEL RUTHUNORUM REX  et dux Galiciae”, що в перекладі з латини означає: “ДАНИЛО  КОРОЛЬ РУСІ  та князь Галіції”.Тобто Галицьке королівство, утворене у 1215 році, стало центром об’єднавчих процесів Руських Земель та основною ланкою на шляху розвитку загальноєвропейських ідей у Руському королівстві.

Королями  Русі та Галіції  після династії Романовичей  виголошували себе представники  польської династії П’ястів, литовської Гедеміновічей,  угорської Анжу, але після включення у 1340 році польським королем Казимиром  Великим  земель Руського королівства з його столицею, з 1272 року містом Львовом, реально  Галицьке королівство, як самостійне державне утворення перестало існувати. Майже 450 років перебували землі колишнього Галицького королівства  в складі Польської Речі Посполиті,  перетворившись у занедбані воєводства.

1772 рік  став початком трагічних подій  для  Польської державності.  Після розподілу Польських Земель між  двома імперіями, Австрійською  та Російською,  виникла територіальна суперечка між двома імператрицями Австрійської Марією -Терезією та Російською Катериною II  на право володіння землями колишнього Галицького королівства. Марія-Терезія, за допомогою історичних документів, зуміла переконати Катерину II, що проголошене Святим Престолом у 1215 році  Галицьке королівство на чолі з королем Коломаном, є спадковими землями Австрійської імперії, тому що після загибелі у 1526 році останнього угорського короля,  всі Землі  колишнього незалежного Угорського королівства увійшли в склад Австрійської імперії. У 1772 році  було юридично відновлено королівство Галіції та Лодимирії (Волині)  у складі Австрійської  імперії, яке проіснувало до 1 листопада  1918 року,  а Львів  знову став  столичним містом.

Так факт утворення  у 1215 році королівства Галіції унеможливив включення Давньоруських Земель в склад “тюрми народів” Росії, та надав  новий поштовх в економічний розвиток Галицького королівства, а головне прискорило розвиток національної руської (української) самосвідомості та ідентичності.

Особливо важливим для королівства Галіції та Лодомерії стали роки правління з1780 по 1790  австрійського імператора та короля  Галіції та Лодомерії Йосипа II-реформатора, гуманіста, філантропа, найдієвішого правителя Європи  свого часу. Відомий український історик Юліан Целевич (1843-1892) в своїй статі” Про політику австрійського імператора Йосипа II у Галичині” писав:”..Йосип II в основу своєї діяльності  поклав політику релігійної віротерпимості, звільнив селян від кріпосної залежності, обмеживши права приватних землевласників, проводив політику протекціонізму економіки і створення єдиного внутрішнього ринку. Він вважав, що без загальної освіченості громадян підвладної йому імперії, не може бути досягнутий належний державі розвиток. Спеціальними Декретами він впровадив нову систему шкільної освіти на національних мовах всіх народів імперії. “

Велике значення діяльності Йосипа II у розвиток Української Просвіти в Галицькому королівстві відзначав відомий громадський діяч, один із членів засновників “Просвіти” та “Рідної школи” Володимир Барвінський (1850-1883). Характеризуючи роль і значення діяльності Йосипа II висловив таку думку:” Треба на попереду змірити всю глибину нашого майже  500-літнього перебування в складі Польського королівства, що би зрозуміти якими благодатними для нас, українців, стали охоронні крила Австрійського Орла …Недосить того, що Йосип II віддавав багато зусиль в створенні народних шкіл та багато  численних гімназій. Він виступив проти насильної германізації шкільної освіти, заохочував всюди і всіх до освіти і подавав помічну руку всім жагаючим світла Знань. Найбільша його заслуга у розвитку українських народних шкіл. Згідно розпорядження цісаря від 24 березня 1781  року про розвиток шкільної освіти тільки за 5 років в Галичині було створено 49 нових шкіл. Виходячи із закладених ним в Декреті  від 13 жовтня 1781 року рівних прав всіх найбільших конфесій, Йосип II підтримав прагнення українців у королівстві Галіція, подав руку допомоги жагаючим Світла Знань і дав дозвіл на створення у Львівському університеті кафедри філософського та богословського факультетів з викладанням предметів українською мовою, тим створивши широку можливість для освіти українців. Продовжуючи свою діяльність, що до задоволення релігійних та просвітницьких потреб різних народів австрійської імперії Йосип II дав у 1788 році  дав дозвіл Спеціальним Декретом на перетворення школи Ставропігійського Братства у Ставропігійський інститут православний і український по суті. Із 1788 року починається новий і самий успішний період у розвитку Ставропігійського інституту -центра досліджень української старовини і просвіти”.

Йосип II тричі  перебував у Львові, столиці  Галицького королівства,  відвідував  релігійні та культурні установи. Наслідком тих поїздок був не тільки його Наказ “ Про негайне вимощення каменем центральної площі Ринок, а також всіх прилеглих до неї  доріг ”, а головним наслідком відвідування столиці Галицького королівства -Львова став Спеціальний Патент на право власності  міста Львова на належні йому села, ліси, луки, водойми та можливість збору податків для подальшого розвитку Львова. За правління Йосипа II було відроджено значення  й слава Львова – столиці королівства Галіції, і він  став єдиним містом в Австрійській імперії, що отримав право на місцеве самоврядування, що було винятком для монархічної держави в той час.

Ще більше можливостей  для  розвитку  своїх національних, релігійних та культурних  потреб отримали мешканці поліетнічного королівства Галіції та Лодомерії (Волині) в  період правління імператора  та короля Франца Йосипа I з 1848  по 1916 рік. Відкривалися різноманітні  національні видавництва, створювалися нові національні школи та гімназії , в умовах міжконфесійної рівності  та толерантності на площах галицьких міст будувалися майже поруч  один з одним греко-католицькі церкви, костьоли  та синагоги, існувала певна співпраця між депутатами-галичанами, представниками різних національних громад, як у  Львівському  магістраті, Галицькому Сеймі, так і у  Відні – парламенті Австро-угорської імперії заради успішного економічного, наукового -технічного та культурного розвитку королівства Галіції та її столиці. Львівські університети, академії  стали центрами розвитку наук та нових мистецьких течій.

…Наприклад, якщо порівняти, які можливості мали для свого розвитку дві національні громади: русини (українці), горді спадкоємці Руського королівства та галицькі євреї, які проживали на гостинних Землях Руського королівства, з часів правління короля Данила  і  які мали  такі ж права та можливості, як і всі громадяни Австро-угорської імперії та  порівняти  з життям їхніх  кровних  безправних  братів, які  проживали на  теренах Російської імперії: малоросами-хохлами, позбавленими прав на свою національну літературу, освіту та культуру та запертими в своєрідних гетто знедоленими російськими євреями, ми побачимо величезну світоглядну прірву між двома сусідніми імперіями.

…1 серпня 1914 року лідери трьох найбільших Українських Галицьких партій, в зв’язку з вступом Росії у війну і розв’язанням нею Першої Світової війни, утворили Головну Українську Раду (ГУР) на чолі з К.Левицьким. 3 червня 1914 року ГУР видала “Маніфест до Українського народу в Галицькому королівстві”, закликаючи  їх до боротьби за визволення всіх Українських Земель від Московських сатрапів. Однією із перших справ ГУР було створення Української бойової управи, для того, щоби організувати в Австрійській армії окреме українське формування, яке могло стати  основою для створення в майбутньому Української Національної Армії. Австрійське командування дало  згоду на формування із добровольців українського легіону під назвою ”Українські Січові Стрільці” (УСС). Ядро легіону, який складався із трьох  стрілецьких куренів, складали члени довоєнних  навчально-спортивних організацій ”Січ”, “Соколи”, “Пласт”.

Перші бої проти російських загарбників Легіон УСС вступив в кінці вересня 1914 року в районі Ужоцького перевалу. В  переможній битві проти російських  частин в травні 1915 року на горі Маківка  Січові Стрільці проявили героїчну звитягу. Не менш зразковий героїзм вони проявили у битвах з російськими окупантами з  червні 1915 року по осінь 1917 року.

З УСС ів у 1917 році був сформований полк Січових Стрільців на чолі з Євгеном Коновальцем . Цей полк пізніше брав активну участь у національно-демократичній революції в Україні в 1917-1920 роках. У1918 році полк під командуванням  австрійського ерцгерцога Вільгельма Габсбурга, якого українці прозвали Василем Вишиваним за його неймовірну любов до Українського Народу та його вірність Українській Визвольній Справі, вирушив в Центральну Україну. Пізніше Січові Стрільці зіграли визначну роль в революційних подіях 1918 року та творені демократичної, з рівними правами для  всіх національних груп, Західноукраїнської Народної Республіки.

Головний висновок, який можна зробити, згадуючи  славну історію Легіону  Січових Стрільців, що їх героїчна самопожертва  у захисті Рідної Землі стала прикладом наслідування  для всіх наступних поколінь борців за Волю України. І гасло  прощання  УССів з полеглими побратимами: ”Герої не Вмирають!” отримало нове підтвердження у незабутніх подіях Революції Гідності та прощання  бійців  українських добровольчих загонів та воїнів Української Армії  із бойовими побратими, полеглими у жертовній битвах на Східному фронті у  Вітчизняній Війні Українського Народу  2014-2015 років.

Величезна роль у тому, що більшисть згуртованого Украінського Народу, як на фронті так й в тилу , проявляє небачений патриотизм, без сумніву, належить Галичанам, онукам воїнів УПА, правнукам УССів. Це вони, проходячи через усі жорстокі випробування XX століття, зуміли донести до нашого часу традиції боротьби проти російських окупантів, закладені сто років тому, а також традиції  лицарської честі, відваги та самопожертви, які були притаманні пращурам Галичан ,ще з часів існування  Руського королівства.

Напевно, так розпорядилася Доля, що майже  після 800 років блукань не тільки  Галичина, але й вся Україна-Русь,  27 червня 2014 року отримала можливість  назавжди повернутися до Європейського Дому Народів та, нарешті,  розірвати  кайдани  від ”вічного друга”-Московії (Росії).

У Народі існує Безумовна Віра, що Україна обов’язково звільнить від окупантів всі свої Терени та переможе всіх своїх ворогів та  стане на твердий шлях Мирного Розвитку і Процвітання, бо Україна знаходиться на стороні Правди, а відомо з ким Правда з тими і Бог.

Автор: журналіст -міжнародник, кореспондент “Forum International Press TV Communita Europea E.U.” Марко Сімкін