Для розвитку місцевої демократії потрібні удосконалення законодавства та політична воля керівників громад – підсумки конференції

1 жовтня 2021 року Інститут економічних досліджень та політичних консультацій у межах проєкту «Громадськість за демократизацію» за сприяння Європейського Союзу та МФ «Відродження» провів конференцію «Участь громадськості в розбудові місцевої демократії».

В умовах пандемії COVID-19 та карантинних обмежень суттєво постраждали інструменти місцевої демократії, які передбачали особисті контакти та масові зібрання людей: громадські слухання, збори, місцеві ініціативи, як то збір підписів, акції прямої дії тощо. Водночас електронні інструменти та онлайн-формати (онлайн-звернення, електронні петиції, онлайн-засідання), згідно з дослідженням Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, дістали поштовх для розвитку, а практика їх використання значно розширилася.

Не менш важливим для місцевої демократії в період пандемії стали місцеві вибори 2020 року, які відбулися на новій територіальній основі. З реформою децентралізації місцева влада отримала більше повноважень і можливостей, зокрема і для залучення громадськості. 

У частині громад пандемія не стала на заваді цьому. Там влада активно комунікувала з громадою, використовуючи всі можливості. Водночас у деяких влада обмежувала комунікацію, прикриваючись карантином.

Після об’єднання виникла потреба в перегляді нормативно-правових актів, які, зокрема, регламентують залучення громадськості до вирішення питань. Насамперед, це статути громад, де мають бути прописані всі процедури. І сьогодні розвиток інструментів місцевої демократії, особливо в об’єднаних громадах, залежить від політичної волі її керівників.

«Сьогодні статут громади не є обов’язковим для органів місцевого самоврядування. Якщо є політична воля мати подібний документ — він з’являється. У ньому можуть бути прописані питання, пов’язані з розвитком місцевої демократії. Але ще не зрозуміло в якому форматі, наскільки глибоко, наскільки доступно створює місцева влада умови для громадської участі. Обов’язкова наявність статуту повинна бути закріплена в законодавстві», — зауважив Олексій Орловський, директор програми «Демократична практика» МФ «Відродження».

Ірина Лоюк, голова ГО «Простір можливостей», розповіла про результати дослідження комунікації влади та громадськості під час пандемії COVID-19 в м. Київ та 6 областях України. За її словами, де влада нормально взаємодіяла з громадськістю до пандемії, вона й надалі йшла назустріч і комунікувала під час карантину. У громадах, де влада була закрита, карантин використали як привід менше співпрацювати з громадськістю. «Там, де влада відчувала свою відповідальність та діяла самостійно, там вона дуже добре реагувала на виклики пандемії», — зазначила Ірина Лоюк.

Олена Ніжельська, голова ГО «Кризовий медіа-центр «Сіверський Донець», у своїй промові підтвердила, що громадам, налаштованим на розвиток демократії, пандемія не завадила. Хто пропагував закритість — скористався пандемією для обмеження. Також вона вказала на проблему з місцевим самоврядуванням та громадською участю у військово-цивільних адміністраціях. У таких регіонах для громадян доступні лише особисті прийоми та акції прямої дії, заборонені під час карантину. Олексій Літвінов, член ГО «Інститут громадської експертизи», розповів, що через відсутність у багатьох громадах статутів, де були би прописані правила зборів на час карантину, ради не могли проводити засідання впродовж першої половини 2020 року. Дмитро Гапоненко, член ГО «Разом до громадянського суспільства», розповів, що громади Чернігівської області, які об’єдналися добровільно до 2020 року, уже мали сформовані певні зв’язки, а процес перевиборів пройшов набагато легше, ніж в тих, кого об’єднали “примусово”.

Олександр Сологуб, голова ГО «СФЕРО», зауважив, що у великих містах Вінницької області ситуація з розвитком інструментів електронної демократії загалом позитивна, але в малих ОТГ бракує кваліфікованих кадрів. «Навчання й підвищення цифрових навичок службовців має стати пріоритетом державної політики в рамках територіальної реформи. Кваліфікованих кадрів мало в невеликих територіальних громадах» — підбив підсумки Сологуб.

Марина Попатенко, заступниця міністра молоді та спорту, розповіла про ще один, порівняно новий для України, інструмент залучення молоді для вирішення питань молодіжної політики — молодіжні ради, а також про подальші плани з удосконалення цього інструменту і створення нових можливостей.

Представники молоді з регіонів України поділилися досвідом створення молодіжних рад у своїх громадах. Юлія Потіпака, голова Молодіжної ради м. Прилуки Чернігівської області, звернула увагу, що їхня організація із самого початку активно навчається, відвідуючи тренінги, а також вивчає законодавство. Юлія Ковтун, секретарка Молодіжної ради при Чернігівській селищній раді Запорізької області, розповіла про процес створення молодіжної ради у своїй громаді та поділилася досвідом використання онлайн-ресурсів у роботі ради.

Дмитро Пронін, член правління молодіжної ради при Дніпровській ОДА, зауважив, що сьогодні молодіжні ради займаються переважно організацією заходів, а не консультують владу. Крім того, представники молоді, які тільки формують молодіжну раду або вступають до неї, не розуміють функцій та завдань цього органу. «Одна із проблем, яка стоїть перед молодіжними радами, — немає чітко прописаної інформації щодо того, що вони мають робити», — вважає Дмитро Пронін.

Ірина Солона, голова Херсонської міської молодіжної ради, також вказала на проблеми з обізнаністю молоді про мету та завдання молодіжних рад. Вона звернула увагу, що більшість членів ради — школярі та студенти, які через навчання не завжди можуть долучитися до роботи органу.

Юрій Юзич, експерт із молодіжної політики «Реанімаційного пакету реформ», розповів, що сьогодні в Україні формат створення та функціонування молодіжних рад далекий від європейського. Українські молодіжні ради не можуть ефективно представляти всі верстви молоді, а щоб вони реально запрацювали, варто надати їм більше незалежності від можновладців. Для цього потрібно удосконалити законодавство, інституалізувати молодіжні ради та розширити форми представництва й залучення молоді.