Акваторія Сиваша – стан та загрози

Ще три роки тому ніхто не міг подумати про зниження рівня прилеглої до громади акваторії Сиваша. За думкою експерта Причорноморського центру політичних і соціальних досліджень, Володимира Молчанова, екологічна проблема цілком очікувана, та шляхи її вирішення треба шукати вже зараз. Детальніше в нашому матеріалі. 

З середини 70-их, в процесі будівництва Кримського содового заводу, Західний Сиваш було перетворено на штучне безстічне озеро. Природна солоність Сиваша стрімко зростала від проток Тонкої і Промоїни (що поблизу Генічеська), однак необхідної кондиції для успішного виробництва соди аміачним методом вона все ж не досягала.

За технологією, спочатку, видобутий в Криму вапняк випалюють в печах, збираючи обидва продукти згорання (вуглекислий газ, оксид кальцію). Потім, закачану з Рожевого Сивашу ропу насичували аміаком і вуглекислим газом, отримуючи в підсумку осад з харчової соди й отруйний хлорид. Нарешті, з хлориду амонію відновлювали попередню необхідну в реакції виробництва соди кількість аміаку за допомогою половини випаленого з вапняку оксиду кальцію. Сіль хлориду кальцію разом із «зайвою» водою з ропи були відходами виробництва, їх зливали в розташовані навколо Красноперекопська озера – ті в підсумку стали мертвими гіркими коричневими калюжами.

Для виробництва соди потрібна однакова кількість води і солі. А оскільки розчинити сіль в природних умовах в пропорції 1:1 неможливо, ще радянські хіміки вирішили виробляти ропу максимально можливої концентрації шляхом створення штучного безстічного озера. І чим більше води звідти випарується, тим більш насиченим стане розчин. Аж до максимальної концентрації в 27%, вище якого сіль просто випадає осадом. 

На карті видно, що озеро дійшло до потрібної технологам «кондиції», майже не втративши обсягу та площі поверхні. Лише затока, що формувала півострів, та прилеглий до неї північно-західний кут, оголилися, лишивши вкриту шаром солі поверхню. Насосна станція на херсонському боці дамби поповнювала обсяг води в Західному Сиваші зі Східного, просто відкриваючи заслінку. Оскільки західна водойма була нижче східної, та нижче рівня моря в цілому, вода сама перетікала туди. Цієї кількості було достатньо, щоб підтримувати потрібний рівень насиченої солоності. Оцінити його зовні можна за рожевим кольором водойми. Паралельно, насосна станція висмоктувала воду / соляний розчин з західної акваторії. Прокладеним по поверхні дамби трубопроводом, ця ж насосна станція, качала його в Крим на завод. З заводу ж станція мала електроживлення, і взагалі юридично була його частиною, хоча стояла на державних земельних ділянках.

Нова екологічна реальність для Присивашшя зафарбувала її в рожевий колір, й не спричинила особливих збитків: у попередньому стані вода також була надто солоною. Так було до російської окупації Криму, після якої ПАТ «Кримський содовий завод «перереєструвався» за окупаційними правилами, і… як ніби нічого не сталося, продовжив виробляти соду.

В листопаді 2019-го українські спецслужби дійшли до висновку, що на контрольованій території діє виробнича ділянка незаконно працюючого в окупації підприємства. І не просто працює, а ще й пов’язана з Кримом ніким не контрольованою дамбою, цілком здатною витримати ворожі танки… Діяльність насосної станції було гучно припинено, а будівлі та дамбу взяли під охорону прикордонники. З цим пов’язані корні проблеми – про подвійну функцію насосної станції ніхто ні в СБУ, ні в Державній прикордонній службі, не подумав. Адже вона не лише качала ропу в Крим, але й періодично пропускала воду в Західний Сиваш, щоб не зменшувати солоність. 

Саме з припинення водопропускної діяльності насосної станції,  почалось стрімке зниження рівня води в Рожевому Сиваші. А оскільки водойма мілководна, також знижується площа її поверхні, залишаючи вкриту товстим шаром соляної корки пустелю. Біля Іванівки і Строганівки вода відступила на 100 метрів, біля Нововолодимировки на 300, біля Григорівки і Лемурійського озера – ще далі. Доля Лемурійського озера, популярного серед українців бальнеологічного курорту, теж відтепер під загрозою: хоча воно від Сивашу відокремлене, але має з ним гідрологічний зв’язок і теж стрімко зменшується слідом за ним. Під загрозою може опинитися не тільки туристичний розвиток громади, а й сільське господарство. Головний негативний наслідок – це соляні буревії, які здатні легко знищити врожай і розорити сільгоспвиробників, лишити всіх громадян без орендної плати і зарплат, а бюджет громади – без основного джерела доходів.

Звісно, у Присиваській громаді не сиділи склавши руки. Було написано листа міністру захисту довкілля та природних ресурсів України Роману Абрамовському, а потому – і Президенту України Володимиру Зеленському. В листах стисло викладено загрози, і названо причину їх виникнення. Лист до Міндовкілля продубльовано депутатським зверненням депутатки Мар’яни Безуглої віце-прем’єрові Михайлу Федорову. Але єдиною зворотною реакцією від влади стала відповідь Міндовкілля Мар’яні Безуглій – їм переправили її звернення на розгляд. Коротко, відповідь можна перекласти так: «проблема існує, чому вона існує, ми не знаємо, і коли знатимемо – не знаємо, бо досліджень не проводимо, а якщо знайдуться гроші – можливо проведемо». Чи це все, що потрібно знати про якість українського врядування? Ні. Бо причини ігнорування проблеми профільним міністерством – зовсім не в грошах. Зрештою, щоб переконатись у пересиханні, або щоб відкрити заслінку гроші не потрібні, потрібна міжвідомча комунікація.

Контакти ГО «Причорноморський центр політичних і соціальних досліджень»:  

Херсон, Придніпровський узвіз, 1 оф. 8, тел. +38 0552 34442, факс +38 0552 34442 

За постійними оновленнями роботи організації можна слідкувати за посиланням:

На веб-платформі www.pcpsd.org.ua

В соціальній мережі www.facebook.com/pcpsd.org.ua

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в межах грантового компоненту проєкту EU4USociety .

Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу».