10 вагомих причин ратифікувати Римський Статут

Ратифікація Римського статуту означає, що Україна приєднається до юрисдикції Міжнародного кримінального суду (МКС) – першого постійного міжнародного суду, у компетенцію якого входить переслідування та притягнення до відповідальності осіб, що скоїли найбільш серйозні порушення міжнародного кримінального права, міжнародного гуманітарного права та прав людини, а саме: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та, в майбутньому, злочини агресії.

Україна підписала Статут в далекому 2000 році, проте за 15 років парламент так і не спромігся ратифікувати документ. Технічною перешкодою стало рішення конституційного суду, після прийняття якого для ратифікації стали необхідними зміни до Конституції. Завдання непросте, але цілком можливе для виконання, була б на це політична воля.

Протягом тривалого часу питання ратифікації не було актуальним. Але Євромайдан, анексія Криму та збройний конфлікт на сході України це змінили. З погляду правозахисників надзвичайно важливо якнайшвидше приєднатися до юрисдикції МКС і сьогодні, в річницю прийняття Римського статуту та День міжнародного правосуддя, я вирішила пояснити чому.

Почну з того, що ратифікація була б цілком логічним та послідовним кроком, оскільки Україна вже підписала Римський статут і багато разів в своїх заявах політики підтверджували (востаннє це зробив спікер Верховної ради пан Гройсман на минулому тижні) свій намір ратифікувати документ, розуміючи, що після підписання це стало їх обов’язком.

Це також є зобов’язанням нашої держави в рамках Угоди про Асоціацію з Європейським Союзом. Pacta sunt servanda – договори мають виконуватися. Наша держава зараз може розраховувати на безпрецедентну підтримку міжнародної спільноти, але і в цього кредиту довіри є строк дії. Якщо з ратифікацією Римського статуту влада України буде затягувати, то це буде викликати не лише занепокоєння того ж Європейського Союзу, а і може тягнути більш реальні негативні наслідки.

Водночас, якщо Україна ратифікує Римський статут, то наша держава увійде до «клубу» держав, які поважають міжнародне право та мають серйозні наміри подолати безкарність за найтяжчі міжнародні злочини в глобальних масштабах. Іншими словами, Україна, на жаль, не єдине місце на землі, де вчиняються воєнні злочини. Після неймовірної підтримки нашої держави, було б так доречно підтримати і інші країни, які страждають від війн, і допомогти відновити справедливість для тих, хто так цього потребує. А приєднання до МКС кожної нової держави зміцнює суд, збільшує його ресурси. Тобто суд зможе розглядати все більшу і більшу кількість справ. Таким чином, Україна закладе свою цеглинку в світ, де дотримуються принципу верховенства права, де немає місця безкарності за найтяжчі злочини.

До речі, серед країн – членів Ради Європи, як це і не дивно, не приєдналися лише пострадянські країни —Російська Федерація, Азербайджан, Вірменія, Молдова, а також Туреччина. Влада України має вирішити чи хоче вона залишатися в такій «компанії», чи краще орієнтуватися на приклад наших західних сусідів реалізовуючи європейський вибір українців.

Тепер відійдемо від геополітики та міжнародних відносин і розглянемо, що ж зміниться для нашої держави з ратифікацією статуту. Ми дуже розраховуємо, що, в першу чергу, усвідомлення неминучості покарання послужить своєріднимзапобіжним механізмом – порушники будуть думати двічі перед тим, як вчиняти воєнні злочини, злочини проти людяності чи злочини геноциду.

Приєднання до юрисдикції простимулює роботу правоохоронної та судової систем України. МКС є комплементарним (або додатковим) механізмом. Це означає, що МКС може розпочати провадження лише в тому разі, коли національна правоохоронна система не буде мати можливості чи бажання розслідувати самостійно найтяжчі злочини. Приєднання до юрисдикції МКС не звільняє Україну від обов’язку розслідувати, зокрема, воєнні злочини, притягувати до відповідальності тих, хто винен в їх скоєнні, та, таким чином, долати безкарність й відновлювати справедливість для жертв. Міжнародний кримінальний суд не є органом, який замінить національні правоохоронні та судові системи, а швидше є органом, який зміцнить їх шляхом співпраці та надання рекомендацій. Так само вдосконалиться і законодавство України, яке, найбільш ймовірно, доведеться гармонізувати зі статутом у, наприклад, визначенні «воєнних злочинів».

Все це відповідно сприятливо позначиться на жертвах воєнних злочинів, які ми, Amnesty International, документуємо у великій кількості на Донбасі. Мова йде про тих, хто на даний момент найбільше страждає від збройного конфлікту на сході України, часто втрачаючи найдорожче – своє життя. Жертви отримають більші шанси на справедливе вирішення їх справ, на компенсацію, на правду.

Також, згадуючи про правду та про відповідальність, потрібно наголосити, що однією з рис МКС є підсудність осіб (а не держав), що скоїли міжнародні злочини. До речі, суд, як абсолютно незалежний орган, сам визначає коло підозрюваних у скоєнні злочинів. Це означає, що не можна звернутися до суду з позовом або поскаржитися на конкретних осіб. Українські політики, між іншим, часто популістично роблять гучні заяви щодо того, кого варто МКС варто притягнути до відповідальності. Для експертів ці заяви звучать смішно, особливо за відсутності факту ратифікації.

Якщо ж ситуація на сході України, а саме воєнні злочини, почне розглядатися МКС, то в нас всіх буде шанс отримати абсолютно об’єктивне рішення щодо того, хто має нести відповідальність за воєнні злочини. Римським статутом передбачені суворі процесуальні засоби захисту для запобігання безвідповідальному використанню Суду, наприклад, з політичних міркувань. Будь-яке рішення незалежного Прокурора про порушення розслідування чи притягнення до відповідальності проходить сувору судову перевірку або ревізію. Ці положення є найвищими стандартами у порівнянні із судами у будь-яких інших країнах.

Зрештою велика кількість українців висловилась в підтримку ратифікації: за даними соціологічного дослідження, проведеного на замовлення Amnesty International в Україні, 73% виступають за залучення Міжнародного кримінального суду для розслідування воєнних злочинів.

Нам часто задають запитання чому українська влада не ратифікує Римський статут. Чим довше затягується процес ратифікації, тим більше напрошується відповідь, що можливо високопосадовцям (а діяльність суду спрямована саме на переслідування осіб, які несуть найбільшу відповідальність за найтяжчі злочини) є чого побоюватися. І не потрібно нам заперечувати, — лише ратифікація буде найкращим доказом, щоб такі наші міркування є безпідставними.

Тетяна Мазур, директор Amnesty в Україні