Заручники системи: як українські інтернати стають «правовою пусткою» для недієздатних осіб

Громадська організація "Українські правозахисні ініціативи"

Лариса Боюк, експертка ГО «Українські правозахисні ініціативи»

В Україні триває реформа деінституціалізації, проте тисячі людей у психоневрологічних інтернатах та пансіонатах залишаються юридично «невидимими».

Експерти Громадської організації «Українські правозахисні ініціативи» презентують дослідження «Правосуб’єктність мешканців інституційних закладів: проблеми і шляхи їх подолання» в частині дотриманню прав недієздатних осіб, реалізованого за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Результати цього дослідження невтішні: система опіки перетворилася на інструмент тотального контролю життя підопічних, а шлях до відновлення їхніх прав практично закритий.

Під час дослідження, яке охопило 50 інституційних установ у 10 областях України та місті Києві, виявлено системні порушення прав понад 4,0 тисяч мешканців психоневрологічних інтернатів, дитячих будинків-  інтернатів та геріатричних пансіонатів. Висновки експертів ГО «Українські правозахисні ініціативи» вказують на пряме порушення Україною статті 12 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю.

44% мешканців — позбавлені самостійності у прийнятті рішень

Отримані дані – це доказ системної кризи, яка триває десятиліттями. Цифри дослідження «говорять» самі за себе: з 9340 мешканців цих установ 4056 осіб (43%) визнані судом недієздатними, а ще 66 (1 %) осіб мають обмежену дієздатність. Це означає, що кожен другий мешканець інтернату позбавлений юридичної можливості приймати рішення про своє життя — від побутових питань до можливості змінити своє життя і вийти за межі інтернатів. Також вони позбавлені таких  фундаментальних прав, як вступ до шлюбу, голосування чи отримання освіти. 

Фактично, це порушення права людини на правосуб’єктність, гарантованого статтею 12 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю.

Найбільш цифри з дитячих будинків-інтернатів (ДБІ), де проживає молодь від 18 до 35 років. Тут частка недієздатних мешканців сягає 80-100%. Коли вихованці з інтелектуальними порушеннями досягають повноліття, ДБІ замість того, щоб надати їм підтримку для самостійного життя, вбачає єдине рішення — позбавити їх дієздатності.

Географія безправ’я: від 20% до 88%

Карта недієздатності в Україні – це карта правової нерівності. Дослідження виявило розбіжності, які не можна пояснити об’єктивним станом здоров’я людей.

Найвищі показники (79-88%) у місті Києві та Одеській області. У Святошинському ПНІ (м. Київ) має 89% недієздатних мешканців. В Ананьївському та Красносільському дитячих будинках-інтернатах Одещині цю статистику “підтримують” радянські ДБІ з майже 100-відсотковою недієздатністю ().

Найнижчі показники (15-20%): Львівська та Харківська області. Тут у більшості закладів недієздатних лише 15-20%, що свідчить про принципово інші підходи установ та судів.

Ця розбіжність – чіткий індикатор того, що рівень недієздатності залежить не від медичних діагнозів, а від місцевих звичок, історичних практик та зацікавленості  родичів чи керівництва закладів.

Директор як опікун: конфлікт інтересів за законом

Однією з найбільш гострих проблем, виявлених правозахисниками, є масове призначення директорів інтернатів опікунами своїх підопічних.  Саме модель «опіки інституції» є одним з найбільших системних порушень.

На цю проблему неодноразово звертали увагу міжнародні правозахисні організації. Європейський комітет із запобігання катуванням (КЗК) у своїй доповіді 2020 року (CPT/Inf (2020) пункт 44), за результатами відвідування інтернатів у 2019 році, висловив серйозне занепокоєння тим, що переважна більшість мешканців інтернатів мають заклад як опікуна.

На думку Комітету, така практика створює очевидний конфлікт інтересів і не забезпечує незалежності та неупередженості опіки. КЗК неодноразово наголошував, що опікун має діяти виключно в інтересах підопічного, тоді як поєднання функцій утримання та опіки суттєво підвищує ризик порушення прав людини. У зв’язку з цим Комітет закликав українську владу відмовитися від практики призначення інтернатів опікунами та шукати альтернативні рішення, які гарантують реальну незалежність опікунів і належний захист прав недієздатних осіб.

Водночас, попри рекомендації КЗК, ситуація в Україні істотно не змінилася: суди й надалі застосовують різні підходи до призначення опіки, зокрема призначаючи опікуном директора інтернату як фізичну особу або директора, який здійснює опіку відповідно до статті 66 Цивільного кодексу України.

19,4% усіх недієздатних – це майже кожен п’ятий – мають опікуном персонально директора інтернату, в якому живуть. Це створює фатальний конфлікт інтересів: одна особа одночасно відповідає за управління бюджетом закладу, утримання мешканців та захист їх особистих прав і майнових інтересів.

Згідно з даними дослідження, у багатьох закладах цей показник сягає критичних масштабів.Зокрема, у Грабарівському ПНІ на Полтавщині (86% недієздатних під опікою директора), Балтському ПНІ на Одещині (83%), Мирогощанському ПНІ на Рівненщині (77%), Антопільському ПНІ на Вінниччині (72%), де директор по суті отримує абсолютну владу над життям підопічних.

«Коли інтернат сам себе контролює в особі директора-опікуна, голос підопічного зникає. У таких умовах деінституціалізація неможлива, адже опікун не буде ініціювати вихід людини із закладу, який він очолює», — констатують експерти дослідження.

Загалом лише тритина недієздатних з понад 4 тисяч недієздатних мешканців досліджуваних установ мають опікунів-родичів.

Родичі-привиди: формальна опіка без підтримки

Навіть наявність родича-опікуна не є гарантією реальної підтримки для мешканця інтернату. Дослідження виявило тривожну тенденцію: кожен сьомий підопічний, який має опікуна з-поміж рідних, взагалі не бачить його. Значна частина мешканців позбавлена навіть елементарного спілкування з близькими, а можливість виїхати у відпустку додому залишається доступною лише для невеликої кількості людей.

Особливо критичною є ситуація для тих, чиї опікуни фактично самоусунулися від виконання обов’язків на тривалий час. Це часто зумовлено об’єктивними викликами війни: значна частина таких опікунів є внутрішньо переміщеними особами або ж перебуває на тимчасово окупованих територіях, що робить реальний захист прав підопічних фізично неможливим».

Директор закладу стає для підопічного одночасно і законом, і судом, і виконавцем. Така концентрація влади в одних руках перетворює інтернат на закриту систему, де правосуб’єктність людини аніглюється.

Поновлення дієздатності: місія нездійсненна

Механізм поновлення дієздатності, запроваджений після внесення змін до Цивільного процесуального кодексу у 2018 році, практично не працює. За 2023-2025 роки було подано лише 55 заяв про поновлення дієздатності — це 1,3% від загальної кількості недієздатних. Задоволено було лише 7 заяв, тобто дієздатність поновлено 0,17% мешканців.

Натомість за той самий період недієздатними визнано 141 особу — у 20 разів більше, ніж поновлено! При цьому більше половини (51,8%) позбавлень дієздатності відбулося за ініціативою самих установ.

Аналіз практики доводить, що механізм поновлення прав в умовах інституційного догляду залишається «мертвою» нормою.

Україна має здійснити стратегічний перехід від застарілого інституту недієздатності до моделі підтриманого прийняття рішень, де в центрі уваги — воля людини, а не її обмеження.

Правосуб’єктність — це право мати права. Поки система опіки працює за інерцією радянського карального підходу «позбавити і закрити», Україна не зможе побудувати справжнє інклюзивне суспільство.

Результати дослідження свідчать про масове ігнорування в Україні міжнародних стандартів прав людини. Позбавлення дієздатності в умовах інтернату фактично перетворилося на форму інституційного насильства. У закладах для осіб із психічними та інтелектуальними порушеннями системно нівелюється право на голос, вибір та можливість бути господарем власного життя. Ігнорування цієї кризи означатиме свідому згоду на продовження правової сегрегації, яку вже давно засудив увесь цивілізований світ.

Дослідження проведено за матеріалами моніторингових відвідувань інтернатних закладів та офіційних відповідей держорганів у рамках національного превентивного механізму. Аналітичний звіт з рекомендаціями системних змін буде представлений громадськості та органам влади невдовзі.

Матеріал підготовлено за результатами дослідження ГО «Українські правозахисні ініціативи» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду.