Навчання навичкам soft skills та більше нетворкінгу для здобувачів професійної освіти та їхніх вчителів

Юрій

Українська профтехосвіта сьогодні перебуває чи не під найбільшим “прицілом” профільних держслужбовців усіх рівнів та й українського суспільства загалом за часи незалежності нашої держави. Це прийшло разом із розумінням факту, що в країні бракує фахівців робочих спеціальностей, а ще – що це – добрий варіант для професійного росту молоді. Однак державні процеси адаптації профтехосвіти до потреб сьогодення не настільки швидкі та оперативні. А якщо додамо до цього ще пандемію та війну?

Однак позитивні моменти все ж є і про них варто розповідати, давати приклад до наслідування. Своїм поглядом зі сторони з нами поділився Юрій Булик, бізнес-тренер, експерт-практик з боку Німецько-українського проєкту “Партнерство у сфері професійно-технічної освіти в Україні”. 

Пане Юрію, як би Ви окреслили сучасний український заклад профтехосвіти? 

Я б, передусім, схилив чоло перед кожним керівником та вчителем профтехучилища. І не тому, що за освітою сам педагог. За такі об’єми робіт, які вони “тягнуть” на своїх плечах, будь-який підприємець платив би у кілька разів більше. Жоден менеджер будь-якої компанії не погодився б працювати за меншу платню. Тому, вважаю, що зі сторони викладачів це – посвята, це – про цінності.

Якщо ж конкретизувати, то на педколективі кожного училища лежить відповідальність, звісно, за навчальний процес, і навчальний процес на виробництві зокрема, а ще – патріотичне виховання; соціальна складова (до цих закладів навчання здебільшого скеровують дітей-сиріт, дітей з особливими потребами, дітей з неблагополучних родин та ін.); самостійний пошук компаній до співпраці; набір та працевлаштування випускників; оновлення матеріально-технічної бази та інші складові. Багато це чи мало? Як вважаєте?

За понад 6 років мені довелось співпрацювати з викладачами понад 12 училищ у Волинській, Івано-Франківській та Львівській областях за різними проєктами, і з упевненістю можу сказати, що у цих людей варто інвестувати: знання, кошти та розвиток. Це люди – віддані своїй справі. Готові навчати не лише дітей, а й своїх наступників. 

У чому полягає співпраця?

У рамках згаданого проєкту мав за честь провести цикл тренінгів на різну тематику, від сучасних методів ведення PR-діяльності навчального закладу, до нетворкінгу, навчання з копірайтингу, подієвого наповнення Центрів кар’єри при училищах. Також було здійснено вступні промокампанії для училищ, ми допомогли з підготовкою сучасних інформаційних та промоматеріалів, створили або оновили логотипи, слогани, якими училища користуються до сьогодні. Для 6 училищ створили сучасні сайти-візитки, брендбуки та багато чого іншого. 

Наскільки відкриті працівники училищ до нововведень?

Відкриті, і навіть якщо є вчителі як то кажуть із “багажем знань”, які приїжджають з точкою зору “ну чого ти ще мене можеш навчити”, то достатньо 30 хвилин, щоб вони змінили свою думку. Найбільше радію, коли наприкінці якогось тренінгу мені кажуть, що їдуть на мої заняття з радістю, бо я з ними щирий, ділюсь досвідом і не повчаю (сміється). Насправді, тут є елементи коучингу – підвести учасників навчання до правильного висновку чи дії, але у спосіб, щоб вони самі окреслили проблему чи шлях її вирішення.

Друге правило – прибрати все зайве (від слів у текстах – до дій), такий, якщо хочете, бізнес-підхід. А ще – прописати алгоритм роботи у тій чи іншій ситуації. Люди це розуміють і хочуть працювати коротко і за суттю. Це те, що стосується управління, вирішення проблем, пошуку партнерів до співпраці.

Були моменти, коли не вдається підказати, допомогти?

Швидше є моменти, коли працівники готові до змін, але не завжди вдається це втілити через певні застарілі стандарти або ж ця робота не є для них основною (брак часу чи розуміння), не оплачуваною і робиться працівниками за “залишковим принципом”.

Основний меседж для керівників та вчителів училищ?

Робити і говорити все з огляду на цільові аудиторії (стейкхолдерів), для яких працюєте (абітурієнти, учні, підприємці, працівники навчального закладу, профільні чиновники та інші). До речі, за таких принципом рекомендуємо створювати чи наповнювати сайти.
Ще усім училищам завжди раджу чітко прописати та затвердити, місію, мету, цінності, цілі та завдання навчального закладу і дотримуватись їх. Це спростить усім роботу. 

Чого сьогодні найбільше не вистачає закладам профтехосвіти?

Якщо про матеріальне – то це, звісно, брак обладнання та устаткування, комп’ютерів, а ще – дієвого регульованого законодавства для співпраці з компаніями (практики, стажування, мотивований персонал з обох сторін). Зате у надмірі маємо різного роду звіти згори, радянський підхід і запопадливість перед чиновниками. Маємо мало профільних практичних занять, натомість є надмір загальних дисциплін. Дуальна освіта як така відсутня, є лише її елементи.

Створено Центри кар’єри, але не виділяються на це ані кошти, ані ставки для персоналу. Яких результатів можна очікувати, крім звітів для управлінь та міністерства?

Також вважаю, що у кожному навчальному закладі повинен працювати професійний маркетолог, який поступово виведе училище на новий рівень. Успішним прикладом може бути Молодіжний центр імені Святого Івана Боско у Львові, де сьогодні черга зі вступників, є співпраця (практика) з сучасними компаніями, де можна навчитись працювати на сучасному обладнанні. Додам, що це чи не єдиний заклад профтехосвіти в Україні приватного типу. 

Як виправити ситуацію?

Чимало робиться на рівні Міністерства освіти та науки України, на рівні обласних управлінь. Але ці зміни є повільними. З огляду на війну – й поготів.

Як на мене, слід вводити нові дисципліни, на кшталт Інтернету речей, навчання навичкам soft skills, більше нетворкінгу як для здобувачів професійної освіти, так і для майстрів виробничого навчання. Багато в чому допоможе цифровізація навчального процесу.

Доброю практикою є міжнародні проєкти. Саме Німецько-український проєкт “Партнерство у сфері профтехосвіти в Україні”, в рамках якого проводжу свої тренінги, підтримує 6 училищ Львівській, Волинській та Івано-Франківській областях та співпрацює з 11 компаніями – партнерами училищ за професійними напрямками “зварник”, “електрик” та «автомеханік».

Описані мною види робіт – це орієнтовно 5-10% роботи в рамках цієї ініціативи. Мета програми – аби професійні навчальні заклади, які беруть участь у проєкті областях, змогли б зорієнтувати свої освітні пропозиції на кваліфікаційні потреби місцевих підприємств і, тим самим, були здатні покращити перспективи своїх випускників на працевлаштування у регіоні. Для цього в рамках проєкту проводяться заходи з підвищення кваліфікації педагогічного персоналу, обмін досвідом з німецькими колегами, зміцнюється імідж навчальних закладів та робітничих професій. Окрім цього, – це також і конкретна допомога обладнанням, профільним навчанням, комп’ютерною технікою, навчальні візити майстрів та викладачів до Німеччини. 

Що побажаєте працівникам сфери професійно-технічної освіти? 

Планувати, адже планування роботи – це досягнення цілі. А усім нам миру і перемоги.

Ігор Вітовський