Як комунікувати реформи?

Коли Уряд публікує на своєму сайті новину про старт чергового етапу реалізації певної реформи — може це називатися комунікацією? Не зовсім. У такий спосіб Кабмін лише інформує населення про конкретну ...

Com reform Img

Аліна Шостак

Коли Уряд публікує на своєму сайті новину про старт чергового етапу реалізації певної реформи — може це називатися комунікацією? Не зовсім. У такий спосіб Кабмін лише інформує населення про конкретну подію.

Але комунікація не означає інформування — вона включає в себе цей процес, проте не обмежується ним.

Так, проведення прес-конференцій, регулярне оновлення новинної стрічки на сайті Кабміну, випуск газети «Урядовий кур’єр» тощо — це лише одна складова комунікації реформ. Вона покликана забезпечити громадськість інформацією.

Однак наразі лише 19 % українців задоволені тим, як Уряд інформує населення про свою роботу та впровадження реформ. Окрім цього, 28 % українців задоволені кількістю урядової інформації, але не якістю: вона, на їхню думку, незрозуміла пересічному громадянину.

І це важливе зауваження: «правильна» комунікація має відбуватися у максимально зрозумілий для цільової аудиторії спосіб. Якщо простіше — інформувати про реформи краще людською мовою, відповідаючи на питання про вигоди від цих реформ для громадян.

Інакше існує ризик не отримати зворотний зв’язок, у цьому випадку — залишити процес реформування без підтримки населення. І тоді це означає, що комунікація не відбулася.

«Теорія комунікацій»

Коли ми говоримо й про комунікацію загалом, і про комунікацію реформ зокрема, важливо насамперед зрозуміти суть комунікаційного процесу.

Слово «комунікація» походить від латинського іменника «communicatio», — «з’єднання» — який зі свого боку походить від дієслова «communico» — «з’єдную», «роблю спільним».

Словники української мови визначають комунікації, як шляхи сполучення або обмін інформацією.

Ключове слово тут «обмін». Тому що комунікація за своєю природою не може бути одностороннім процесом — вона передбачає наявність зворотного зв’язку.

Будь-яка комунікаційна діяльність має чітку мету — донести повідомлення й отримати відповідну реакцію. Наприклад, реклама «розмовляє» з нами, щоб ми придбали певний продукт, захотіли отримати певну послугу у певній агенції.

Реформи також повинні мати голос. І насамперед він повинен забезпечувати діалог влади з громадськістю. Це означає залучення зацікавлених сторін до участі в усіх етапах процесу реформування.

Однак і в теорії, і на практиці так буває не завжди.

Український журналіст та науковець Георгій Почепцов говорить про два типи комунікацій — ієрархічний та демократичний. Першому властивий монолог та наказовий характер повідомлень, отримувач повідомлення тут виконує роль підлеглого. Демократичний тип комунікацій — це діалог. У ньому немає начальників та підлеглих — лише співрозмовники. Мета їхньої бесіди — переконати одне одного.

У Радянському Союзі працювала ієрархічна комунікація. В сучасній Україні, яка сповідує демократичні цінності, відповідно, мав би працювати демократичний тип комунікацій.

Проте на практиці ми спостерігаємо інше: реформи ніби комунікують, але фрагментарно. Демократичність процесу забезпечують вибірково й здебільшого лише формальною. Про це розповів експерт Мережі UPLAN Олег Конотопцев.

Поточний стан справ

За словами пана Олега, вітчизняним реформам притаманне недотримання технології загалом. Комунікація — це те, що страждає від цього насамперед. Адже «ідеальне» реформування у демократичній державі виключає «закритість» процесу — тобто ігнорування ролі громадськості у прийняті рішень.

«Як треба проводити реформи? Дуже узагальнено: спочатку подумати та проаналізувати проблемну ситуацію, написати закони, ухвалити їх, підготувати систему й населення до змін, навчити їх жити за новими правилами, та, власне, перейти на нову модель. У нас ця етапність недотримана. А відсутність комунікації при цьому — як апогей апофеозу», — каже пан Олег.

При цьому експерт зазначає: оскільки процедура обговорення з громадськістю — це обов’язковий елемент впровадження реформ в Україні, його все ж таки використовують. Однак проведення обговорень зазвичай має формальний характер.

Окрім цього, комунікація реформ передбачає «спілкування» не лише влади з громадськістю у широкому сенсі, а й влади з владою. Йдеться про освітню функцію комунікацій. Умовно кажучи — як влада, яка приймає рішення, пояснює можливість їхнього застосування на практиці тій владі, яка реалізує ці рішення на місцях.

«Ті успіхи реформ, яких вдалося досягти, на мій погляд, досягали всупереч наявній системі професійного навчання чиновників — здебільшого силами громадських організацій. Їхні роз’яснення окремих положень прийнятих рішень, документів, і як їх використовувати на практиці, дають можливість чиновникам опанувати певні інструменти», — розповідає пан Олег.

При цьому, за словами експерта, щоб покращити ситуацію, не потрібно вигадувати велосипед. Технології реформування та комунікації реформ, які дозволяють домогтися якісного результату, вже існують, а світовий досвід демонструє успішні кейси їх застосування.

Як має бути?

Слово «реформа» походить від латинського «reformo», що перекладається як «перетворювати» чи «змінювати».

Завдання реформування — це оптимізація наявних структур. А завдання комунікації — вироблення найбільш ефективних шляхів такої оптимізації. Разом обидва ці процеси покликані розробити та впровадити нову якість у максимально безболісний спосіб.

Прикладом такої синергії стала реформа фінансової системи у Франції (Loi organique relative aux lois de finances, або скорочено LOLF), яка розпочалася на порозі ХХІ століття.

«Реформа LOLF вважається у світі еталоном, як треба розробляти та впроваджувати реформи. Вона почалася з аналізу проблеми, включала довгий етап написання, а потім дослідження законопроектів. Ухвалені закони відтермінували — тобто вони набували чинності не відразу, а через кілька років», — розповідає пан Олег.

Так, закони, які розпочинали процес реформування, ухвалили влітку 2001 року, а чинними вони стали поступово — з 1 січня 2002 року по 1 січня 2006 року.

«Відтермінування дозволило навчити виконавців на місцях жити за новими законами. В результаті, коли день Х настав, надавачі послуг знали, що треба робити, а користувачі — що від цього зміниться. Усі розуміли необхідність змін. Це забезпечило безболісність процесу», — зазначає експерт.

За словами пана Олега, важливу роль в успішності реформи LOLF зіграло те, що громадські організації отримували всю актуальну інформацію з перших вуст і могли долучитися до всіх етапів реформування.

Адже «хороша» комунікація реформ — це ще й моніторинг «реформаторського процесу» з боку громадськості.

Отже, комунікації — невід’ємний елемент сучасного публічного управління. У короткотривалій перспективі вона покликана залучити до всіх етапів процесу реформування представників громадськості, у довготривалій перспективі — розрахована на задоволення інтересів широких верств населення.

«Коли ми говоримо про комунікацію реформ, по-перше, потрібне дотримання технології реформування загалом — щоб реформи були цілісними та системними. По-друге, потрібне реальне залучення громадськості до всіх етапів здійснення реформування — від діагностики ситуації, визначення концептуальних засад реформування, до написання текстів законопроектів і контролю над впровадженням їх положень», — зазначає пан Олег.

На думку експерта, наблизитися до «ідеалу» можна лише тоді, коли буде переосмислення процесів реформування в Україні загалом. У цьому контексті роль громадськості не можна зводити лише до участі в обговореннях. Йдеться також про те, що сама громадськість має сприяти комунікаційним процесам.

Інакше навіть досконале знання теорії комунікацій, використовування посібників з комунікації реформ, консультації спеціалістів не матимуть жодного ефекту.

Аліна Шостак,
комунікаційна менеджерка Громадської мережі публічного права
та адміністрації UPLAN у Харкові


Тематика публікації:  

Останні публікації цього розділу:

Викривачі корупції – категорія осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу

Особливості виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»

Порядок та умови поділу майна подружжя

З майдану на війну. Історія лейтенанта Віталія Максимкіна

Право на владу: як громадяни впливають на вирішення місцевих питань

Survival Kit для медійників у часи коронавірусу