Щодо наслідків видобутку урану та радіаційної безпеки населення

floradoc563

Ця публікація видана в межах Ініціативи з розвитку екологічної політики й адвокації в Україні, що

здійснюється Міжнародним фондом “Відродження” за фінансової підтримки Швеції.

Думки, висновки чи рекомендації належать авторам цього видання і не обов’язково відображають

погляди Уряду Швеції. Відповідальність за зміст видання несе виключно Громадська організація

«Флора».

Зелінський С.Е.,
доктор наук з державного управління, доцент,
директор Регіонального центру підвищення
кваліфікації Кіровоградської області
[email protected]

ЩОДО НАСЛІДКІВ ВИДОБУТКУ УРАНУ ТА РАДІАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ НАСЕЛЕННЯ

Україна входить в перші «десятки» світу за запасами урану і його виробництвом та має розвинену атомну енергетичну галузь з 15 ядерними реакторами на 4 АЕС, для яких уран є основним ядерним паливом. Останні декілька років  в Україні частка електроенергії, виробленої українськими АЕС, становить 51-58%, що актуалізує питання ядерної і радіаційної безпеки.

Ядерна енергетика включає роботу кількох дуже різних типів промислових виробництв, кожен з яких характеризується певним потенціалом небезпеки. Небезпека починається з пилом в уранових шахтах, продовжується можливими і реальними дозовими навантаженнями при нормальній роботі, аварійними випадками на ядерних об’єктах і їх впливом на персонал і населення, яке живе неподалік, і закінчується можливим забрудненням ґрунтових вод від захоронених радіоактивних відходів або техногенних аварій і випадків, зумовлених воєнними конфліктами.

Урановидобувні підприємства мають особливості, пов’язані із забезпеченням радіаційної безпеки, оскільки у процесі видобутку та переробки уранових руд у навколишнє середовище надходять природні радіонукліди. Сьогодні уранова промисловість України зосереджена у Дніпропетровській та Кіровоградській областях та представлена ​​трьома діючими шахтами ДП «СхідГЗК» («Інгульська», «Смолинська» та «Новокостянтинівська»). Ці області розташовані на УКЩ, геохімічний склад якого по всьому масиву має підвищений вміст природних радіонуклідів уран-радієвого та торієвого рядів. Проведення гірничих робіт та технологічний процес первинної переробки рудної сировини негативно впливають на навколишнє середовище та людину, що не має залишатися поза увагою громадських активістів та громадськості.

В Україні створена державна система обліку та контролю за переміщенням та накопиченням радіоактивних відходів (РАВ) на основі: Державного реєстру РАВ та Державного кадастру сховищ РАВ та переліку місць їх тимчасового зберігання. Також створена система управління відходами ядерного палива, що забезпечує відповідний рівень ядерної безпеки на АЕС.

Наша країна як член МАГАТЕ прийняла відповідне національне законодавство у сфері видобування урану, його переробки, ядерної і радіаційної безпеки. Також підтримуються міжнародні конвенції та проводиться гармонізація положень директив ЄС у цій сфері. В той же час норми радіаційної безпеки в України, які було прийнято ще у 1997 році, вже не відповідають сучасним вимогам, що визначаються в Публікаціях МКРЗ. Відсутність реєстрів індивідуального опромінення як працівників уранової галузі та медичних закладів, так і населення не дозволяє мати реальну картину радіаційної безпеки та застосовувати норми законодавства щодо компенсації надлишкових доз опромінення.

Серед питань радіаційної безпеки і екологічного впливу на довкілля для України найбільш критичними є питання рекультивації уранових відвалів шахт та хвостосховищ гідрометалургійних заводів і радонової безпеки населення, зокрема в Дніпропетровській і Кіровоградській областях. Світовий досвід застосування відходів урановидобутку і вуглевидобутку, показує, що розробки з утилізації породних відвалів знаходяться на початковому етапі впровадження. Ситуація, що склалася, визначає актуальність пошуку екологічно доцільних технологічних рішень, залучення відходів у виробництво та вилучення корисних компонентів із відвалів гірських порід.

Відвали урановидобування слугують джерелом радіоактивного запилення довкілля, коли уран накопичується у пилуватій фракції, де його вміст незначний. Сам факт пилового забруднення в степових районах видобування урану не може не розглядатися з точки зори екологічної небезпеки для здоров’я людини та довкілля. Через руйнування чи відсутність бар’єрів, що перешкоджають поширенню радіонуклідів, відбувається забруднення природними радіонуклідами об’єктів навколишнього середовища та опромінення населення близько розташованих населених пунктів.

Дослідження радонової обстановки та її вплив на населення України є надзвичайною важливістю, що обумовлено додатковим впливом радіаційно-небезпечних чинників на організм людини. Радон та його дочірні продукти розпаду (ДПР) роблять основний внесок у формування дози опромінення і, відповідно, радіаційних ризиків для населення, що проживає поблизу об’єктів «уранової спадщини» та інших видів діяльності, внаслідок яких утворилися відходи з підвищеним вмістом природних радіонуклідів.

Для обмеження опромінення населення необхідно організувати обов’язкове радіаційно-гігієнічне обстеження земельних ділянок під різноманітні види діяльності, провести детальне обстеження дитячих установ, житлових та громадських будівель у населених пунктах та, насамперед, розташованих у межах виділених зон радононебезпеки; дослідити радіаційні показники основних джерел питного водопостачання; розробити та провести радонозахисні заходи.

Норми радіаційної безпеки в України (НРБУ-97), які було прийнято ще у 1997 році, вже не відповідають сучасним вимогам, що визначаються в Публікаціях МКРЗ (Міжнародної комісії з радіологічного захисту). Відсутність реєстрів індивідуального опромінення як працівників уранової галузі та медичних закладів, так і населення не дозволяє мати реальну картину радіаційної безпеки та застосовувати норми законодавства щодо компенсації надлишкових доз опромінення.

З метою встановлення пріоритетів реабілітаційних заходів в Україні необхідно запровадити радіаційно-гігієнічний паспорт регіону як показник радіаційного благополуччя. Першим кроком на шляху вирішення цієї проблеми є створення системи оперативного контролю, аналізу, оцінки та прогнозування радіаційної обстановки у регіонах України.

Окремим напрямом є науково обґрунтовані рішення при розробці сучасної методології радонової безпеки дітей, яка базується на визначенні основних показників впливу факторів довкілля на організм дитини; обґрунтуванні критеріїв стану здоров’я дитячого населення, що залежить від факторів впливу середовища життєдіяльності дітей; вивченні закономірностей і особливостей формування здоров’я дітей як на індивідуальному рівні, так і на рівні громадського здоров’я.

В 2019 році Кабінет Міністрів України затвердив національний План заходів щодо зниження рівня опромінення населення радоном та продуктами його розпаду, мінімізації довгострокових ризиків від поширення радону у житлових та нежитлових будинках, на робочих місцях на 2020-2024 роки.  Також передбачено створення системи контролю за якістю та ефективністю проведення протирадонових заходів на рівні держави, формування бази даних щодо рівнів радону в повітрі будинків та реєстру сертифікованих експертів з протирадонових заходів, розроблення санітарного регламенту щодо визначення рівнів дій активності радону на робочих місцях. Але крім плану, на жаль, інших заходів поки не проведено.