Партисипативний досвід українських громад

Halyna Seheda

Технології – річ важко підйомна і затратна для експорту. Це стосується як технічного прогресу, так і соціальних змін. Можна скільки завгодно говорити про успіхи глобалізації, доступність будь-яких знань завдяки інтернету, але, будьмо чесними: кожна особа читає лише те, що цікавить виключно її, формуючи довкола себе – навіть в просторі неозорого інтернету – таку собі екосистему, – сферу з міцною шкаралупою, через яку принципово нова інформація просто не потрапляє до вух її жителя чи жительки.

Та є дві характеристики, що дають змогу новій інформації бути сприйнятими: 1) це загальна тенденція, тренд, що, як вода, заповнює навколишній простір, зрештою підхоплюючи й кулю; 2) дискурс/ повідомлення не суперечать світоглядній позиції і мешканець чи мешканка кулі готові його сприйняти.

Саме такою тенденцією є залучення громадян до прийняття рішень, яка наразі характеризує навіть політичні режими, що з великою засторогою можна назвати «демократичними» (ширше про це див. статтю Івана Вербицького «Демократія в «Імперії зла»: учасницьке бюджетування по-російськи» ). Українці легко підхопили її, інтегруючи  до власного простору як великих міст, так і сел. по всіх областях країни. Не секрет, що залучення чи, інакше, партисипація активно лобіюється європейськими гравцями і її поступ в Україні підтримують численні донори. Проте сама концепція агори, форуму, вільного громадського волевиявлення не чужа українцям, тож зерна лягають у благодатний ґрунт: велика кількість ОТГ вже можуть похвалитися власним досвідом залучення.

Та чи легко дізнаватися думку громади у складних питаннях? З якими труднощами стикнулися локальні адміністрації, що сягнули за публічною думкою? Чи є позитивні результати залучення?

У серпні 2018 року Київським міжнародним інститутом соціології було проведено п’ять фокус-групових дискусій з представниками ОТГ у Дніпропетровській, Одеській, Вінницькій, Сумській та Івано-Франківській областях, які дозволили побачити існуючий рівень обізнаності із партисипативними практиками та досвід їх застосування. Першочергово дослідження фокусувалось на практиці публічних консультацій, але респонденти оцінили ситуацію з їх впровадженням в Україні як незадовільну.

Так, респонденти з Сумської та Дніпропетровської областей констатували, що на сьогоднішній день, така практика в Україні не є поширеною, і якщо існує на місцях, то «на початковому рівні» і часто має «формальний підхід». Натомість, зовсім незнайомі з практикою власне публічних консультацій, а не суспільних обговорень загалом, респонденти з Одеської області. Враховуючи це, респонденти описували  конкретні практики залучення громади до прийняття рішень у тих формах, що були ними застосовані, хоча й могли не носити офіційної назви «публічних консультацій».

Респонденти з Вінницької області, ґрунтуючись на власному досвіді, описали форми проведення зустрічей (обговорень) –  монологи та інтерактивні групові форми. Також вони наголосили, що вони мають досвід залучення громадян до процесу публічних обговорень та прийняття рішень, і крім того, розробили власний новий інструмент – створили на базі районної бібліотеки Центр громадських ініціатив, де кожний охочий може подати таку ініціативу, яка в обов’язковому порядку буде розглянута чиновниками від місцевої влади.

Респонденти з Одеської області зазначили, що процес залучення громади до прийняття рішень відбувається шляхом створення органів самоорганізації населення, які мають свій статут, відповідно до спеціального закону, на селі – це сільський комітет, у місті – мікрорайон.

Респонденти з Одеської, Вінницької та Сумської областей вказали, що майже усі учасники мають досвід участі у таких публічних обговореннях або їх організації. Як приклади, респонденти з Одеської області навели організацію та проведення обговорень з підприємцями. Заступник міського голови Балти зазначив: «Взагалі планування роботи міської ради безумовно пов’язане з громадськими консультаціями. Це у нас процес, просто ми його так не називаємо. Він по факту таким являється і він пронизує всю нашу роботу».

Респонденти з Дніпропетровської області зауважили, що ніколи не брали участі у публічних консультаціях («якщо консультації, то ні»), але вказали, що усі мають досвід організації та проведення інших схожих форм обговорення: громадських слухань, опитування, об’єднання громади. Респонденти з Дніпропетровської області, повідомили, що в їх ОТГ ними розроблено і затверджено Місцеве положення про громадські слухання, в якому прописано механізм проведення, хто може звернутися, хто ініціює, процедуру, механізм голосування та ін.

Головним позитивним наслідком проведення громадських заходів є аргументація своїх намірів з боку місцевої влади, яка дозволила досягти: 1) розуміння з боку громади; 2) зниження напруги між громадою і місцевою владою, 3) прийняття найоптимальнішого рішення. Яскравим прикладом була Вінницька область, де місцева влада ОТГ поставила на громадські слухання питання про закриття однієї із сільських шкіл з метою оптимізації освітнього процесу, а також розподілу коштів. Після громадських слухань ухвалили рішення: школу не закривати, бо думка громади перемогла. Але після проведення роз’яснювальної роботи на місцях думка «противників» закриття школи змінилась.

До негативних наслідків проведення публічних заходів, респонденти віднесли вираження негативного емоційного ставлення до місцевого керівництва, організаторів цих консультацій, яке, по суті, є виявом негативного ставлення до проблем. Це є стресовою ситуацією для керівництва, але, водночас, стимулює до виправлення помилок та підвищення ефективності прийняття рішень. Серед конкретних проблем, які стають на заваді запровадження публічних консультацій в ОТГ, можна визначити ті, що стосуються влади, громадян та організації процесу:

• Низька активність населення, незацікавленість мешканців у громадському житті;
• Недовіра громадян до публічних обговорень як до інструменту вирішення питань, відсутність впевненості у результативному донесенні своєї позиції;
• Низький рівень правової культури громадян та обізнаності з інструментами прийняття рішень;
• Слабка поінформованість населення про можливості участі;
• Відсутність заохочення громадян до участі в публічних обговореннях з боку влади;
• Недостатній професіоналізм, компетентність і добросовісність місцевої влади, очільників громадських рад і громадських організацій;
• Недостатня кількість компетентних громадських організацій, які могли би допомогти в проведенні учасницьких заходів;
• Слабкі фінансові можливості місцевої влади реалізувати громадські заходи.

Означені вище проблеми здебільшого є взаємопов’язаними. В умовах сучасного світу, байдужість адміністрації та відсутність готовності до змін, є абсолютно помилковою тактикою, яка не дозволяє політичним гравцям втримати свої сили на довгий час. Саме тому заохочення громадян до участі, розбудова прозорих і чесних стосунків на місцях між владою та громадою є першочерговим завданням будь-якого керівника. Включення громади до процесу прийняття рішень дозволить продемонструвати складність процесу, домогтися більшого розуміння ситуації та уникнути важких конфліктів, в основі більшості яких лежить елементарне незнання того, що ж насправді відбувається в громаді.

Наприкінці статті ми не будемо пафосно декларувати потребу залучення для кожного українського громадянина чи громадянки. Це все-одно залишиться справою небагатьох. Але, якщо ми зараз врахуємо означені вище потреби і запити, будемо чуйні до підказок отриманого досвіду, то робота локальних адміністрацій стане настільки органічною, що залучення громади до прийняття рішень буде відбуватися навіть якщо саме слово «партисипація» ніколи й не потрапить до інфо-сфер пересічних українців.

Лілія Ковшун

Стаття підготовлена у межах проекту «Відповідальне управління громадою», що впроваджується Всеукраїнською громадською організацією «Громадянська мережа «ОПОРА» за підтримки Програми «U-LEAD з Європою» у партнерстві з Фундацією «Лабораторія соціальних досліджень та інновацій «Сточня» (Польща) та Громадською організацією «Подільська агенція регіонального розвитку».