“Не можна просто взяти й покласти гуманітарку на склад”

 Що може зробити 22х річний юнак? Навчатися? Тусити з друзями? Дивитись кіно чи мріяти про круту автівку? Антон Попов в свої 22, разом з командою, модерував роздачу 21 фури гуманітарної допомоги в 11 ...

photo_2023-07-03_12-34-04

Наталія Ковальчук

IMG_6273-1

 Що може зробити 22х річний юнак? Навчатися? Тусити з друзями? Дивитись кіно чи мріяти про круту автівку? 

Антон Попов в свої 22, разом з командою, модерував роздачу 21 фури гуманітарної допомоги в 11 областях України. Вона була надана британською компанією ShelterBox та роздана фондами громад, що входять до Національної мережі розвитку локальної філантропії. 

Антоне, чи був у тебе досвід реалізації подібних проєктів? 

Саме щоб такою роздачею допомоги я не займався, але в мене був досвід роботи в транспортній компанії. Плюс я навчався на спеціальності, що передбачає мультимодельні перевезення, організацію складів, дистриб’юції та інше. 

Я знаю, що вантаж приїхав в кінці лютого, пізніше, ніж очікували. Чому? 

Вантажівки їхали з Туреччини і довше проходили кордон, бо було багато автівок. Ну і їхали водії турецькі й переживали, що в нас тут війна. Вони спочатку приїхали на склад й сказали, щоб швидше все вивантажували й відпускали їх. На складі [в Київській області, – ред.] їх заспокоїли та накормили. А потім ті водії вже самі там смажили шашлики та варили каву на своєму приладді, поки їх машини вивантажували 

photo_2023-07-03_12-34-04

На фото щасливий вантажник, в очікуванні кінця зміни

Які складнощі були у вантажників? 

Завданням з зірочкою було перекладання комплектуючих труб до буржуйок. 5 вантажників вручну переклали, 17 355 труб. Самі буржуйки  були не важкими, але об’ємними й чіплялись одна за одну. 

Такий собі тетріс для дорослих?  

Я прорахував, щоб все влізло. Але навіть з моїм досвідом, я коли дивлюсь, на скільки укомплектовані були ті машини – не вистачає слів. Їх прям максимально забивали. 

photo_2023-07-03_12-33-47В українців є упередження, якщо людина з за кордону, то вона автоматично розумніша й краща. Чи були в тебе складнощі в роботі з британською організацією? Якісь бар’єри?

В мене великий досвід спілкування з іноземними партнерами. Я вже займався організацією вантажоперевезень та продажем цих послуг. Тож, для мене це не було чимось новим. Проте, було якесь інше сприйняття відповідальності. Я розумію, що ті люди, представники міжнародної організації, сприймають Україну через мене. Умовно “обличчя” української сторони. От Зеленський їздить на зустрічі, комунікує… І от якщо президент в нас один, а ми інші, ми поводимо себе недостойно, крадемо гуманітарку – це не правильно. Хочеться відповідати загальній картині. Ось є Україна. Так, в неї є певні проблеми, обставини, але ми не скиглимо, ми боремось. 

Які були помилки з нашого боку? 

На початку проєкту були обстріли [критичної інфраструктури – ред.] і ніхто не знав чи буде світло. Ми вирішили фіксувати інформацію на фізичних бланках, паперових. Проблема в тому, що оцифровка бланків зайняла дуже багато часу. І по результатах проєкту, ми допомогли набагато більшій кількості сімей, ніж планувалось, відповідно – маємо більше записів та бланків. Це вплинуло на оперативну звітність, що важлива для донора. 

Чому ми б могли повчитись у британських партнерів? 

Вести комунікації. З їх сторони фактично не було в тому проблем. З українцями ж буває дуже складно. Ми домовлялись з одним місцевим перевізником, не буду називати регіон, і ніби про все домовились. Коли дійшло до діла, то в нього машини виявились в рейсі, відповіді на повідомлення можна було чекати по кілька днів,  або він взагалі слухавки не бере. Нам довелось шукати інших перевізників. 

Що було найскладнішим для тебе в цьому проєкті?

Знайти склад. На початку повномасштабного вторгнення всі дуже волонтерили й, в тому числі, надавали склади. В січні-лютому цього року було вже складно знайти собі склад під проєкт на 2 місяці. Бо це як з орендою квартири – всім цікавий довгостроковий договір. Плюс, був потрібен персонал: менеджери, вантажники, а не кожен склад може їх надати. Склади в Україні, переважно двох типів. Просто приміщення, де персонал ти шукаєш сам. Або приміщення з персоналом та сучасними системами відслідковування, як в Нової пошти, наприклад. Але проєкт на 3 місяці в таких складах набагато дорожчий. Не можна просто взяти й покласти речі в такому складі, вони обов’язково мають бути на палетах.

Які висновки для себе ти зробив з цього проєкту? 

Мені здається, що українці мають розуміти, що інші країни не зобов’язані їм допомагати. Вони це роблять через свої добрі наміри. Дуже неприємно, коли місцева влада починає “вставляти палки в колеса”, або подавати запити на речі, що далекі від допомоги першої необхідності. Коли в країні війна – такі дії просто обурюють. Плюс, цікавий момент української ментальності, напевне. Коли люди підтверджують, що їм потрібна якась певна річ, але по факту нею не користуються й вона лежить до якихось там часів. Це викликає питання.  

Можеш поділитись результатами проєкту? 

Опитування показало, що люди задоволені якістю та своєчасністю наданої допомоги. Можна подивитись на відео, як відбувалась видача допомоги. Але нам ще є над чим працювати. Зараз ми аналізуємо помилки та вже розробляємо плани наступного проєкту з ShelterBox. Хочемо допомогти ВПО та залучитись до відбудови країни.  

 


Тематика публікації:        

Останні публікації цього розділу:

Цифрова модель розвитку громади через платформу CLS

Історія успіху ai baby tales або інновації для найменших

Місцева ініціатива для глобальних змін

«Зелений подих» — новий приклад соціального бізнесу

Соціальна майстерня «Drevko»: простір для нових можливостей

Курс обміну валют за грантами від Європейської Комісії: як звітувати донору?