Міждержавні справи в ЄСПЛ як механізм захисту прав людини під час збройного конфлікту

В цій підбірці інформаційних статей, експертка Наталя Гурковська поступово розкриває засади міжнародного гуманітарного права, міжнародного права прав людини та міжнародного правосуддя для формування ...

Додано:
experthrcenter

30

experthrcenter

В цій підбірці інформаційних статей, експертка Наталя Гурковська поступово розкриває засади міжнародного гуманітарного права, міжнародного права прав людини та міжнародного правосуддя для формування адекватного суспільного запиту на відповідальність за воєнні злочини та сталий мир. П’ята пізнавальна публікація.

В останніх публікаціях розглядались позиції та тлумачення прав людини під час збройного конфлікту Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) для кращого розуміння міжнародних стандартів прав людини. Задля розуміння міжнародного гуманітарного права, міжнародного права прав людини та міжнародного правосуддя з призми рішень ЄСПЛ, попередньо  ознайомились із індивідуальними зверненнями та правилами відступу від зобов’язань. В цій публікації пропонується розширити кругозір через міждержавні скарги. Разом із тим, оскільки попередні статті містили огляд скарг України проти рф, в цьому інформаційному повідомленні розглянемо приклади скарг інших держав.

Можливість подання міждержавних скарг  встановлена у статті 33 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у якій зазначено «будь-яка Висока Договірна Сторона може передати на розгляд Суду питання про будь-яке порушення положень Конвенції та протоколів до неї, яке допущене, на її думку, іншою Високою Договірною Стороною». Міждержавна заява / скарга може бути використана в трьох контекстах: 1) як actio popularis, де мотивація скарги виходить за межі власних інтересів; 2) в інтересах власних громадян держави в іншій державі; 3) у власних економічних або політичних інтересах держави.

У рішенні Великої палати, винесеному 10 травня 2001 року у справі Кіпр проти Туреччини, ЄСПЛ постановив шістнадцятьма голосами проти одного, що порушені питання в справі тягне за собою відповідальність Туреччини за 14 порушеннями. Обставини скарги стосувалися ситуації, яка існувала на півночі Кіпру після проведення там військових операцій Туреччиною в липні та серпні 1974 року та триваючого поділу території Кіпру. Кіпр стверджував, що Туреччина несе відповідальність за порушення, попри проголошення «Турецької Республіки Північного Кіпру» (ТРПК) у листопаді 1983 року, вказуючи на засудження міжнародною спільнотою створення ТРПК.

Обставини за яких зникли безвісти греки-кіпріоти та їхні родичі становлять:

  •  триваюче порушення статті 2 (право на життя) Конвенції щодо неспроможності органів влади держави-відповідача провести ефективне розслідування місцеперебування та долі зниклих безвісти греків-кіпріотів, які зникли за обставин, що загрожували життю;
  • триваюче порушення статті 5 (право на свободу та особисту безпеку) щодо неспроможності турецької влади провести ефективне розслідування місцеперебування та долі зниклих безвісти греків-кіпріотів, щодо яких існувала аргументована заява про те, що вони перебували в турецькій опіці на момент їх зникнення;
  • триваюче порушення статті 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження), оскільки мовчання турецької влади перед лицем реальних проблем родичів досягло рівня жорстокості, який можна кваліфікувати лише як нелюдське поводження.

 Обставини щодо житла та майна переселенців становить:

  • триваюче порушення статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя, житла та кореспонденції) щодо відмови дозволити повернутись будь-яким переміщеним особам з-поміж греків-кіпріотів до їхніх домівок на північному Кіпрі;
  • триваюче порушення статті 1 Протоколу № 1 (захист власності) щодо того факту, що греко-кіпрським власникам на північному Кіпрі було відмовлено в доступі та контролі, користуванні та користуванні своєю власністю, а також у будь-якій компенсації за втручання в їх право власності;
  • порушення статті 13 (право на ефективний засіб правового захисту) щодо ненадання грекам-кіпріотам, які не проживають на північному Кіпрі, будь-яких засобів правового захисту для оскарження втручання в їхні права відповідно до статті 8 і статті 1 Протоколу № 1.

 Умови життя греків-кіпріотів у регіоні Карпас на півночі Кіпру становили:

  • порушення статті 9 (свобода думки, совісті та релігії) щодо греків-кіпріотів, які проживали на північному Кіпрі, в результаті звуження їх свободи пересування, що обмежували доступ до місць богослужіння та участь в інших аспектах релігійного життя;
  • порушення статті 10 (свобода вираження поглядів) щодо греків-кіпріотів, які проживали на північному Кіпрі, через надмірну цензуру їх шкільних підручників, які використовувались в їхніх початкових школах;
  • триваюче порушення статті 1 Протоколу № 1 щодо греків-кіпріотів, які проживали на північному Кіпрі, полягало у тому, що їхнє право на мирне володіння своїм майном не було забезпечене у разі їхнього постійного виїзду з цієї території та не можливості скористатись правом на спадщину родичів, яка відкрилась на території з якої вони виїхали; 
  • порушення статті 2 Протоколу № 1 (право на освіту) стосовно греків-кіпріотів, які проживали на північному Кіпрі, оскільки вони не мали належних середніх шкіл;
  • порушення статті 3 у тому, що греки-кіпріоти, які проживали у районі Карпас на півночі Кіпру, зазнали дискримінації, що принижує гідність;
  • порушення статті 8 щодо права греків-кіпріотів, які проживали на північному Кіпрі, на повагу до їх приватного та сімейного життя та повагу до їхнього житла;
  • порушення статті 13 через відсутність, на практиці, засобів правового захисту щодо втручання влади в права греків-кіпріотів, які проживають на північному Кіпрі, відповідно до статей 3, 8, 9 і 10 Конвенції та статей 1 і 2 Протоколу № 1.

Права турків-кіпріотів, які проживають на північному Кіпрі становило:

  • порушення статті 6 (право на справедливий суд) через законодавчу практику дозволу розглядати справи цивільних осіб військовими судами.

В цій самій справі, рішенням Великої палати від 12 травня 2014 року щодо питання справедливої сатисфакції, Суд постановив, що час, який минув з моменту винесення основного рішення 10 травня 2001 року, не перешкоджає йому розглянути вимоги Уряду Кіпру щодо справедливої сатисфакції. Було зроблено висновок, що Туреччина має виплатити Кіпру 30 000 000 євро (EUR) як відшкодування моральної шкоди, заподіяної родичам зниклих безвісти осіб, і 60 000 000 євро відшкодування моральної шкоди, заподіяної греко-кіпрським мешканцям анклаву. півострів Карпас. Суд зазначив, що ці суми мають бути розподілені урядом Кіпру між окремими жертвами під наглядом Комітету міністрів Ради Європи.

Обставини вищезгаданої справи є типовими для порушень, які відбуваються з 2014 року на територіях, що непідконтрольні Україні. Завдяки обґрунтуванням рішення в справі, тисячі українців доводили в національних судах обставини, що підтверджувались документами ДНР/ЛНР.  В Кіпрській справі Суд посилався на Консультативний висновок Міжнародного Суду у справі Намібії, що в ситуаціях, подібних до тих, що виникають досі.  На думку Суду, життя на відповідній території для її мешканців тривало, і це життя повинно бути стерпним і захищеним фактичною владою, включно з її судами. Він вважав, що в інтересах мешканців, дії нелегітимних органів влади не можуть просто ігноруватися третіми державами чи міжнародними установами, особливо судами. Вважати інакше означало б позбавити мешканців території всіх їхніх прав щоразу, коли вони обговорювалися в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального стандарту прав, на які вони мали право. Дійшовши такого висновку, більшість Суду підкреслила, що його аргументація жодним чином не легітимізує «ТРПК» і підтвердила думку про те, що уряд Республіки Кіпр залишається єдиним законним урядом Кіпру. А “Намібійські винятки” використовувались національними судами, щоб підтвердити у своїх рішеннях фактичні обставини, які містились в довідках неофіційного уряду.

Подібні обставини розглядає Велика Палата ЄСПЛ з травня 2021 року, це дві міждержавні справи, подані Вірменією 27 вересня 2020 року та Азербайджаном 27 жовтня 2020 року. Розгляд досі триває. Заяви стосуються військових дій між Вірменією та Азербайджаном і містять твердження про широкомасштабні порушення Конвенції державами-відповідачами під час військових дій, включаючи невибіркові напади на цивільних осіб, а також на цивільну та державну власність та інфраструктуру; страти, жорстоке поводження та каліцтво учасників бойових дій та цивільних осіб; захоплення та продовження утримання військовополонених; примусове переміщення цивільного населення в райони, що постраждали від військових дій. Крім того, Азербайджан стверджує, що Вірменія несе відповідальність за низку порушень Конвенції з 1992 року, включаючи постійне переміщення сотень тисяч азербайджанців із їхніх домівок та власності; жорстоке поводження та зникнення громадян Азербайджану без належного розслідування; та знищення культурних і релігійних цінностей. У контексті згаданих міждержавних справ Суд за запитом ухвалив тимчасовий захід згідно з Правилом 39 (тимчасові заходи) Регламенту Суду та закликав Азербайджан і Вірменію утриматися від вжиття будь-яких заходів, зокрема військових дій, які можуть призвести до порушення Конвенційних прав цивільного населення. 

Також в контексті подій між Вірменією та Азербайджаном зареєстрована заява 4 жовтня 2020 року, що стосується передбачуваної ролі Туреччини в збройних діях між Вірменією та Азербайджаном, які мали місце з 27 вересня по 10 листопада 2020 року (дата набрання чинності угодою про припинення вогню). Зокрема, Вірменія стверджує, що Туреччина надавала допомогу збройним силам Азербайджану під час конфлікту. В цій справі прийняті першочергові тимчасові заходи були скасовані Судом, оскільки відпали підстави для їх застосування.

Сьогодні ми можемо спостерігати, що гарантії безпеки не працюють, а тимчасові заходи (заходи забезпечення) ігноруються державами-учасницями, що є порушницями. Запорукою захисту має виступати механізм, який повинен мати дієві процедури, що не просто обмежують, а унеможливлюють державу-порушницю зловживати власними економічними, збройними, людськими переважними ресурсами. 

Довідково:

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини (helsinki.org.ua).

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США або УГСПЛ. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та ЕЦПЛ.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

 

 


Тематика публікації:  

Останні публікації цього розділу:

Менеджер з безпеки – перша лінія захисту. Чому вони потрібні громадським організаціям

Особливості виплати допомоги для ВПО – оновлення 2024 року

Світ без бар’єрів: новий горизонт для постраждалих від війни в Україні

Бізнес, торгівля та послуги у Херсоні: звіт за результатами опитування

Порядок виконання судового рішення

Скарби Менщини. Як небайдужі активісти зберігають та популяризують історію невеликого міста