Міжнародне право прав людини як правова основа захисту та відновлення порушених внаслідок збройного конфлікту прав і свобод

В цій підбірці інформаційних статей, експертка Наталя Гурковська поступово розкриває засади міжнародного гуманітарного права, міжнародного права прав людини та міжнародного правосуддя для формування ...

Додано:
experthrcenter

7

experthrcenter

В цій підбірці інформаційних статей, експертка Наталя Гурковська поступово розкриває засади міжнародного гуманітарного права, міжнародного права прав людини та міжнародного правосуддя для формування адекватного суспільного запиту на відповідальність за воєнні злочини та сталий мир. Очікується 10 пізнавальних публікацій.

В цій публікації ми продовжимо розглядати механізми ООН з захисту прав людини в розрізі міжнародного гуманітарного права, міжнародного права прав людини та міжнародного правосуддя для формування адекватного суспільного запиту за відповідальність за воєнні злочини та сталий мир.

Від 17 червня 2015 року Україна приєдналась до Конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень із заявами щодо механізму виконання. Таким чином Україна ратифікувала Договір із застереженням, за яким не вважає себе зобов’язаною положеннями пункту 1 статті 42 Конвенції щодо застосування додаткових процедур розв’язання спорів між державами – учасницями Конвенції за допомогою арбітражу та Міжнародного суду. Тобто після використання всіх механізмів захисту, Україна відмовилась від додаткових можливостей – вирішення правових колізій через арбітраж та Міжнародний Суд. Разом із тим Україна може в будь-який момент відкликати свою заяву за допомогою повідомлення Генеральному секретарю ООН та принагідно скористатись додатковими процедурами.

За змістом Конвенції ніхто не може піддаватися насильницькому зникненню та жодні виключні обставини, якими б вони не були, чи то стан війни або загроза війни, внутрішня політична нестабільність чи інший надзвичайний стан, не можуть слугувати виправданням насильницького зникнення. Для цілей цієї Конвенції насильницьким зникненням вважається арешт, затримання, викрадення чи позбавлення волі в будь-якій іншій формі представниками держави чи особами або групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави, при подальшій відмові визнати факт позбавлення волі або приховування даних про долю чи місцезнаходження зниклої особи, внаслідок чого цю особу залишено без захисту закону. Широко поширена чи систематична практика насильницьких зникнень є злочином проти людства, як його визначено в застосовному міжнародному праві, і тягне за собою наслідки, що передбачені таким застосовним міжнародним правом.

У рамках повноважень, визначених цією Конвенцією, Комітет співробітничає з усіма органами, бюро, спеціалізованими установами та відповідними фондами ООН, договірними комітетами, створеними на підставі міжнародних договорів, спеціальними процедурами ООН, відповідними регіональними міжурядовими організаціями або установами, а також з усіма відповідними національними установами, агентствами та бюро, які займаються питаннями захисту всіх осіб від насильницьких зникнень. Кожна держава-учасниця подає Комітетові кожні два роки доповідь про заходи, вжиті нею на виконання своїх зобов’язань за цією Конвенцією. Родичі зниклої особи, їхні законні представники, їхні адвокати чи будь-яка вповноважена ними особа, а також будь-яка інша особа, що має законний інтерес, можуть у терміновому порядку звернутися до Комітету з проханням про розшук і встановлення місцезнаходження зниклої особи. Комітет звертається до відповідної держави-учасниці з проханням надати йому в установлений ним строк інформацію про становище розшукуваної особи. На жаль, рф та білорусь не є учасницями підписантами та не пов’язані зобов’язаннями за цим Договором.

Останньою резолюцією Ради з прав людини, мандат Робочої групи по насильницьким або недобровільним зникненням, A/HRC/RES/54/14, в жовтні 2023 року подовжений. Одне з основних завдань Робочої групи полягає у наданні родичам допомоги у з’ясуванні долі або місцезнаходження членів їх сімей, які, згідно з повідомленнями, зникли безвісти. У цій гуманітарній якості Робоча група є каналом зв’язку між родичами жертв насильницького зникнення та іншими джерелами, які повідомляють про випадки зникнень, та зацікавленими державами. До влади російської федерації та білорусь надходили від Робочої групи запити з 2011 року, які залишились без відповіді. Останні запити на відвідування країн надходили в 2019 році, що є безрезультатними.

Таким чином був продемонстрований один із можливих прикладів впливу на країну, на території якої може вчинятись злочин, але за ідеальних умов, що мають передувати виконанню зобов’язань: бути державою-учасницею, не мати застережень, що унеможливлюють виконання, бути сумлінною на виконання взятих на себе зобов’язань.

Нижче розглянемо приклади, де російська федерація є учасницею міжнародних договорів або не потребує надбання статусу. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання передбачає, що кожна держава-сторона вживає ефективних законодавчих, адміністративних, судових та інших заходів для запобігання актам катувань на будь-якій території під її юрисдикцією. Жодні виключні обставини, якими б вони не були, стан війни чи загроза війни,  внутрішня політична нестабільність чи будь-який інший надзвичайний стан не можуть бути виправданням катувань. Наказ  вищого  начальника  або  державної  влади  не  може служити виправданням катувань. Для цілей цієї Конвенції термін “катування” означає будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що грунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страждання заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди. В цей термін не включаються біль або страждання, що виникли внаслідок лише законних санкцій, невіддільні від цих санкцій чи спричиняються ними випадково.

На виконання Конвенція заснований Комітет проти катувань зобов’язує держави-учасниці регулярно (кожні чотири роки) надавати Комітету доповіді щодо здійснення відповідних прав. Комітет вивчає кожну доповідь та висловлює державі-учасниці свої міркування та рекомендації у вигляді “заключних зауважень”. Крім процедури розгляду доповідей, Конвенція започаткувала три інші механізми, за допомогою яких Комітет виконує свої функції моніторингу. За певних обставин Комітет: розглядає індивідуальні скарги або повідомлення індивідуальних осіб, які стверджують, що їхні права, гарантовані Конвенцією, були порушені, роблять розслідування та розглядають міждержавні скарги. Відповідно до статті 20 Конвенції Комітет може проводити конфіденційні розслідування у разі, якщо отримує достовірну інформацію, яка, на його думку, містить цілком обґрунтовані дані про систематичне застосування тортур на території будь-якої держави-учасниці. Процедура, викладена у статті 20 Конвенції, передбачає конфіденційний характер розслідування та співробітництво з державою-учасницею. За згодою держави-учасниці розслідування може включати відвідування її території. Після розгляду результатів розслідування Комітет надсилає ці результати разом з будь-якими зауваженнями або пропозиціями відповідній державі-учасниці та пропонує повідомити про заходи, вжиті на основі результатів та пропозицій за підсумками розслідування. З моменту свого заснування 1988 року комітет провів десять розслідувань, росії серед розслідувань немає.

Спеціальним доповідачем з питань тортур та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження та покарання є професор Нільс Мельцер. Мандат спеціального доповідача охоплює всі країни, незалежно від статусу ратифікації Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження та покарання у тій чи іншій країні. Мандат передбачає три основні види діяльності:

  • Передача державам закликів до негайних дій щодо осіб, які, за твердженнями, ризикують зазнати тортур, а також повідомлень про можливі випадки тортур, які вже сталися;
  • Відвідування країн із метою встановлення фактів;
  • Подання річних доповідей Раді з прав людини та Генеральної Асамблеї про заходи, здійснення мандату та методи роботи.

На відміну від механізмів подання скарг у рамках договірних органів у галузі прав людини, які здійснюють моніторинг, Спеціальний доповідач не вимагає вичерпання внутрішніх засобів правового захисту, щоб розпочати дію. Коли факти, що розглядаються, підпадають під дію більш ніж одного мандата з тих, що створені Комісією, Спеціальний доповідач може ухвалити рішення про взаємодію з іншими тематичними механізмами та доповідачами з метою направити спільні повідомлення або провести спільні місії.

Наступною є Конвенція з прав дитини та Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах. Згідно із нормами міжнародного договору Держави-учасниці вживають всіх можливих заходів для забезпечення того, щоб військовослужбовці їхніх збройних сил, які не досягли 18-річного віку, не брали прямої участі у військових діях. Держави-учасниці забезпечують, щоб особи, які не  досягли 18-річного віку, не підлягали обов’язковому призову до їхніх збройних сил. Тут додатково варто зупинитись і повідомити, що Україна посилаючись на пункт 2 статті 3 Факультативного протоколу, заявила, що мінімальний вік для добровільного (на контрактній основі) вступу до своїх національних збройних сил становить 19 років. Україна відповідно до положень національного законодавства гарантує дотримання виключного принципу добровільності під час призову громадян до Збройних Сил на контрактній основі, без будь-яких проявів насильства та примусу.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Факультативного протоколу рф заявила, що відповідно до законодавства Російської Федерації на військову службу в збройні сили Російської Федерації не можуть прийматися громадяни, які не досягли 18 років; з ними не може бути укладено контракт про проходження військової служби; відповідно до законодавства рф громадяни, які досягли 16 років, мають право на вступ до професійних військово-навчальних закладів. Після вступу до цих закладів вони набувають статусу військовослужбовців строкової військової служби. Законодавство рф гарантує укладення контрактів про військову службу з такими громадянами по досягненню 18 років, але не раніше закінчення першого року навчання в цих навчальних закладах. Так, насильно вивезеному 17-річному українцю Богдану Єрмохіну з окупованого Маріуполя надіслали повістку з вимогою з’явитися до військкомату московської області для подальшої можливої служби в лавах російського окупанта. Проте, порушення за Факультативним протоколом відсутнє. Сам по собі виклик у військовий комісаріат на день, коли особа вже набуде дієздатності, не становить жодного порушення. Такі ж повістки отримують тисячі неповнолітніх українців на виконання національного законодавства щодо постановлення на облік як призовників. Облік не дорівнює одночасну мобілізацію.

Кожна держава-учасниця кожні п’ять років подає Комітету з прав дитини доповідь,  яка містить повну інформацію про заходи, вжиті нею з метою виконання положень Факультативного Протоколу, включаючи заходи, вжиті з метою виконання положень щодо участі та призову. Комітет з прав дитини може запитати у держав-учасниць додаткову інформацію щодо виконання цього Протоколу. Комітет також може розглядати індивідуальні скарги на передбачені Конвенцією порушення та її двох факультативних протоколів з боку держав-учасниць, а також проводити розслідування передбачених серйозних та систематичних порушень прав, закріплених Конвенцією та її двома факультативними протоколами. Третій Факультативний протокол передбачає право дитині звернутися до Комітету самостійно. Розслідування за зверненнями можуть проводитися лише щодо держав-учасниць, які визнали компетенцію відповідного Комітету. Процедура може бути розпочата, якщо Комітет отримає достовірну інформацію про те, що права, викладені в Конвенції, систематично порушуються державою-учасницею:

  • Перший крок вимагає, щоб Комітет запросив державу-учасницю співпрацювати у вивченні інформації шляхом подання зауважень.
  • На підставі зауважень держави-учасниці та іншої відповідної інформації, яка є в його розпорядженні, Комітет може прийняти рішення призначити одного чи кількох своїх членів для проведення конфіденційного розслідування та термінового звітування Комітету.
  • Висновки члена(ів) потім розглядаються Комітетом і передаються державі-учасниці разом з будь-якими відповідними коментарями чи пропозиціями/рекомендаціями.
  • Комітет може прийняти рішення, після консультації з державою-учасницею, включити стислий звіт про результати розгляду до свого щорічного звіту.

Процедура є конфіденційною, і держава-учасниця повинна співпрацювати протягом усього процесу. Діти мають право вільно висловлювати свою думку з усіх питань і рішень, що стосуються їх інтересів, а також право на те, щоб їхня думка бралася до уваги на всіх рівнях суспільства. Це право має кожна дитина без винятку. Це право описано докладніше у документі CRC/C/GC/12.

 

Довідково:

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини (helsinki.org.ua).

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США або УГСПЛ. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та ЕЦПЛ.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

 

 

 


Тематика публікації:      

Останні публікації цього розділу:

Для медиків України презентували посібник з етичної комунікації із ветеранами

Правила перетину кордону України з дитиною у 2024 році

Умови для оформлення малозабезпеченої родини – що змінилось з 1 квітня 2024 року?

“Завдання суспільства – максимально підтримувати ветеранів так, щоб вони відчували себе потрібними”, – ветеран Ігор Мосін про реінтеграцію ветеранів/-ок

Строки працевлаштування ВПО для збереження виплат на проживання

Як перевірити право власності на житло?