Грузія модернова

Vladyslav Petrov

Ми знаємо чимало про успіхи Грузії в реформуванні діяльності правоохоронних органів, державному управлінні та економіки. Але що зараз відбувається в країні, де реформи почали запроваджуватися більше десяти років тому, враховуючи зміну політичної влади. Які актуальні проблеми бачить громадянське суспільство і які зміни відбуваються. Для цього ми поспілкувалися з експертом Atlantic Council Ніка Сіхарулідзе, Координаторкою правозахисної організації «Дім прав людини в Тбілісі» Натєю Тавберідзе та Адвокаційною менеджеркою ЛГБТ-організації «Equality Movement» Ніно Болквадзе.

Конституційні зміни в Грузії.

Політична партія «Грузинська мрія», яка знаходиться при владі після програшу політичної сили Міхаїла Саакашвілі, реалізувала зміни до Конституції, попри протест опозиції та вето президента Грузії Георгія Маргвелашвілі. Згідно з новими поправками, Грузія переходить від  змішаного типу управління до парламентської республіки. У 2018 році відбулися останні прямі вибори президента. Також є зміни у виборчому законодавстві. Було прийнято рішення перейти до виключно пропорційної системи виборів.

«Запропонована редакція Конституції містить не дуже прогресивний крок – президента країни обиратиме парламент. Цю норму критикують багато експертів і представники громадянського суспільства. Щодо конституційних змін є висновок Венеціанської комісії. Частина зауважень були враховані. Але не з питання інституту президента і механізму обрання. Президент зберігає представницьку функцію, є главою держави і головнокомандувачем збройних сил. Також президент призначає члена Вищої ради юстиції та суддю Конституційного суду країни і має повноваження призначати представників і в інших органах. Відповідно, людина, яка обійме цю посаду буде мати певну владу. Але його не обиратимуть громадяни безпосередньо. Його оберуть в парламенті більшістю (та ж більшість і сформує уряд, призначить суддів Конституційного суду за парламентською квотою – ред.). Сам же процес прийняття рішень по різних пунктах конституційної реформи був прозорим. Але є певне розуміння того, що документ потребує доопрацювання. Норми основного закону повинні узгоджуватися, положення повинні бути збалансовані» – Ніка Сіхарулідзе, Atlantic Council.

«Це може бути і добре. Все, що стосується змін в Конституції має базуватися на консенсусі. Та процес не був прозорим. Це може викликати проблеми в майбутньому. Президента більше не будуть обирати громадяни. І це погано сприймається в суспільстві. Чинний президент виступає з критикою уряду. Майбутній, після 2024 року, скоріш за все, не буде займати іншу позицію. Вибори в 2018 році – останні вибори за чинним законодавством зі змішаним типом правління. Роль президента послаблюється. І консенсусу з цього питання в середовищі громадянського суспільства немає» – Натя Тавберідзе, Дім прав людини в Тбілісі

«Суспільна думка розділилася пропорційно з парламентським представництвом. Люди схильні довіряти тим представникам парламенту, за кого віддавали голоси на минулих виборах. І орієнтуються на їх висловлювання і аргументи в дискусії про зміни основного закону. Так, правляча партія «Грузинська мрія» наполягає на тому, що такі зміни виключають можливість встановлення авторитарного правління. І гарантують демократичний розвиток держави.

Загроза встановлення авторитарного правління була завжди. Кожен президент, який обирався раніше, мав в парламенті партію, яка, в свою чергу, була більшістю (в деяких випадках, конституційною більшістю). А це означає, що закони могли прийматися без узгодження з опозицією. Всі мали можливість встановити недемократичний режим.

Для того, щоб забезпечити нормальний демократичний розвиток країни, потрібно займатися інституціональним будівництвом. Цей процес почався після Революції троянд (2003 рік). Незважаючи на зміну влади в 2012 році (партія М.Саакашвілі «Єдиний національний рух» посіло друге місце на виборах і отримало в парламенті 65 місць з 150 – ред.), процес цей триває. Зберігається високий рівень довіри до органів влади таким, як поліція, суди і міністерству оборони. Є персоналії, які зміцнюють довіру до влади, через власну публічність і прозорість роботи. Але є вплив однієї людини (Бідзіма Іванішвілі – олігарх, лідер правлячої партії «Грузинська мрія» – ред.), який сильно відчувається. Чиновники можуть покинути свій пост, не розуміючи до кінця причин таких рішень. Так було, наприклад, з двома попередніми прем’єр-міністрами, які дізналися про своє усунення з поста, прийшовши на роботу. Тому, якщо люди бачать, що людина, що зайняла публічну посаду, не самостійна фігура, то рівень довіри, до ввіреного йому державного органу, падає.

Але суспільство виросло. І люди розуміють, що вони можуть вплинути на рішення правлячої партії або чиновників. Вони розуміють, що в силах змусити змінити політику з певних питань. І політики з цим рахуються» – Ніка Сіхарулідзе, Atlantic Council.

Справа Мухтарлі.

29 травня 2017 року стало відомо, що азербайджанський журналіст Афган Мухтарлі, який знаходився на території Грузії, в зв’язку з переслідуваннями на батьківщині, зник. Згодом, адвокат Мухтарлі Неймат Керімлі повідомив, що журналіст перебуває під вартою в Баку і назвав цей інцидент викраденням. Другий адвокат – Елчін Садигов, повідомив, що журналісту пред’явили звинувачення в незаконному перетині кордону Азербайджану та контрабанді. Сам же Афган Мухтарлі заявив, що його викрали у центрі Тбілісі і до цього викрадення причетні спецслужби Грузії.

«Афган Мухтарлі разом з дружиною і дочкою були бенефіціарами Дому прав людини в Тбілісі. Його викрадення стало шоком. Інші бенефіціари теж говорили, що за ними стежили. Але ідентифікувати цих людей не вдалося. За цими фактами були відкриті кримінальні провадження. Справа ж про викрадення Мухтарлі не була ефективно розслідувана. До сьогоднішнього дня не закрита жодна з 6-7 справ.

Все почалося в січні 2017 року з відмови у видачі посвідки на тимчасове проживання в Грузії для Афгана Мухтарлі. А в травні цього ж року вже сталося саме викрадення. Цей інцидент налякав інших бенефіціарів Дому. Вони спішно покинули Грузію. У когось була постійна робота на той час, у когось вже був навіть свій бізнес. Довелося все залишити. Але самі відмови у видачі посвідок на тимчасове проживання активістам і журналістам почалися ще в 2016 році.

Були занепокоєння, щодо безпеки для активістів та журналістів з сусідньої країни, які перебували в Грузії. І що потенційні беніфіціари будуть змушені шукати захисту в інших країнах, що значно ускладнювало їх становище. Але кількість запитів із сусідньої країни не зменшилася. У 2017 році це число заявок тільки зросло.

Ефективного розслідування у цій справі немає і тому була подана скарга до Європейського суду з прав людини. Мухтарлі заявив, що його викрали грузинські поліцейські. Кримінальне розслідування було розпочато органом, який не міг гарантувати неупередженості розслідування. Проти, пізніше, через два місяці, прокуратура Грузії оголосила, що бере цю справу під свій контроль. До сьогоднішнього дня інформації по справі немає. Наприклад, є записи з камер відеоспостереження в Тбілісі. Є камери на шляху з Тбілісі до кордону Грузії і Азербайджану. І на самому кордоні є камери відеоспостереження. Але записи з технічних причин не можуть показати. Якби Мухтарлі дійсно сам хотів покинути Грузію і зробити те, що йому приписують, досить було б показати записи з камер, щоб ні у кого не було сумнівів. Тому, є підозра, що силові структури двох країн співпрацювали у справі викрадення Афгана Мухтарлі» – Натя Тавберідзе, Дім прав людини в Тбілісі.

«Всі політичні сили, за винятком правлячої партії, виступили з жорсткою критикою щодо правоохоронних органів. У цій справі явно замішані грузинські спецслужби. Азербайджанські силовики не могли б це зробити без підтримки місцевих служб. І питання ще в тому, на якому рівні приймалося таке рішення. Якщо на високому – це істотна загроза як для людей, що шукають тут притулок, так і для репутації країни на міжнародному рівні. До того ж, якщо влада дійсно узгоджували ці дії, то варто відзначити, що вони грають в ігри, які порушують закони і принцип верховенства права. Якщо ж нічого з цього не було – узгодження, підтримки і включеності грузинських силових відомств, то це сигнал про те, що у нас серйозні проблеми з національною безпекою» – Ніка Сіхарулідзе, Atlantic Council.

Право на мирні зібрання.

Нещодавно в Тбілісі були масові протести, в зв’язку з неефективним розслідуванням вбивства двох підлітків. Під тиском громадськості, генеральний прокурор Грузії покинув свій пост.

«Це була акція, яка не торкалася політичних питань. Вона не була ініційована політичними силами. Батько вбитого підлітка вимагав розслідувати справу. І були звинувачення прокуратури в затягуванні і саботажі розслідування. За підсумками, генеральний прокурор Грузії подав у відставку. А парламент створив спеціальну комісію з розслідування обставин справи. Комісію очолив представник опозиції. Згодом, була опублікована доповідь, де було вказано на те, що розслідування було неефективним. З висновками комісії не погодилися представники більшості в парламенті. Батько загиблого підлітка також не був задоволений усіма вжитими заходами. Він став вимагати зміни уряду і перевибори в парламент.  

Також в Тбілісі проходили протести, в зв’язку з рейдом поліції в нічному клубі «Bassiani» і Café Gallery. Рейд був проведений у зв’язку з п’ятьма смертями від вживання наркотиків. Поліція зробила припущення, що вони можуть поширюватися саме в цих закладах. Було заарештовано близько шістдесяти чоловік. В тому числі, і співзасновники клубу Тато Гетіа і Звіад Гелбахіані. Під час рейду представники поліції вели себе грубо по відношенню до відвідувачів закладів. Були скарги на перевищення сили при затриманні. На знак незгоди з діями поліції, під стінами парламенту Грузії був організований протест у формі рейву.

Вимоги протестувальників полягали в тому, щоб представники правоохоронних органів принесли свої вибачення за свою грубу поведінку і надалі не дозволяли таких дій по відношенню до людей. Міністр внутрішніх справ Грузії – Георгій Гахар, приніс свої вибачення учасникам протесту (правда, потім він заявив, що не розуміє за що потрібно було вибачатися).

У той же час, біля парламенту країни була організована контр-демонстрація. Організаторами виступив «Грузинський марш», відомий своїми ксенофобськими і гомофобними поглядами. Але першу контр-акцію почала організовувати крайньоправа організація «Грузинська національна єдність». Поліція вжила всіх необхідних заходів, щоб розділити демонстрантів.

Лідер контр-акції був затриманий, в зв’язку з агресивною поведінкою і провокаціями. А пізніше був заарештований за незаконне зберігання зброї.

17 травня 2011 року під час мирної акції представників ЛГБТ-спільноти Грузії, учасники контр-акції вчинили напад. Поліція не вжила належних заходів, щодо захисту права на мирні зібрання для ЛГБТ-спільноти. Були постраждалі. Представників ЛГБТ-спільноти та їх союзників евакуювали з центру міста, прориваючись крізь багатотисячний натовп учасників контр-акції.

 Вже в 2018 році в день боротьби з гомофобією та трансфобією (щорічно відзначається 17 травня) поліція посилила охорону порядку під час мирної акції ЛГБТ-спільноти. Ці дії значно поліпшили ситуацію з можливістю реалізації права на мирні зібрання для ЛГБТ-спільноти» – Ніка Сіхарулідзе, Atlantic Council.

фото взято з сайту: netgazeti.ge

«Це політичне питання. Ні в 2012, ні в 2013 році не було вжито достатніх заходів для захисту учасників акцій в день боротьби з гомофобією та трансфобією. А от 13 травня 2018 року був протест через те, що поліція увірвалася в гей-клуби, мотивуючи це боротьбою з наркозлочинністю. Співробітники поліції вели себе дуже грубо по відношенню до відвідувачів. Да і сам привід був надуманий. Це схоже на «замовлення» – показати суспільству, що «вони» не дадуть ЛГБТ-людям відчувати себе вільно в цій країні. При тому, коли люди почали збиратися під парламенту в знак протесту, поліції намагалася перешкоджати. Навіть затримували тих, хто йшов на мирну акцію. При цьому, учасники контр-акції змогли безперешкодно зібратися. Вони несли фашистську символіку. І це теж наводить на думку про те, що є серйозне упередження з боку поліції» – Ніно Болквадзе, грузинська ЛГБТ-організація «Equality Movement».  

Матеріал підготовлений за підтримки Празького громадянського центру