Як Польща реформувала культуру

Громадський Простір

Польщі таки вдалось закінчити важливий процес реформування культурної політики. Кожна обласна адміністрація перед вступом до ЄС мусила створити власну стратегію розвитку, де зазначалась і стратегія розвитку культури. На той час Польща була єдиною країною з Центрально-Східної Європи, котра отримала значне фінансування культури від фондів ЄС, – розповіла д-р Божена Герат-Бедронь (Bożena Gierat-Bieroń) із Національного Центру Культури.

Експертка навела приклади європейських рішень у сфері професіоналізації сектора культури, які були застосовані в Польщі після 1989 року та їх наслідки.

Регіональний розвиток

В Польщі існує 16 областей, які працюють у форматі самоуправління, а також райони, міські і селищні ради. Між Міністерством культури і регіональними адміністраціями (обласними, міськими, селищними) чітко розподілені обов’язки в галузі культури, хоча в деяких випадках вони перетинаються між собою. Найбільше фінансування культури в Польщі припадає на міські ради, а також обласні бюджети і на Міністерство культури. Кожна обласна адміністрація перед вступом до ЄС мусила створити власну стратегію розвитку, де зазначалась стратегія розвитку культури, котра в свою чергу мала бути узгоджена з відповідним планом розвитку культури міст регіону. Тобто такий контекст євроінтеграційних процесів в Польщі забезпечив необхідність серйозного підходу до регіонального розвитку польської культурної політики.

Але не завжди все відбувається успішно. Аналізуючи культурні політики польських міст, варто відзначити одну з найвідоміших розробок – культурну політику Кракова. Краківська адміністрація дуже тішилась своїм здобутком, натомість виявилось, що втілити цю стратегію неможливо. Часто так стається, що або через зміну влади, або через різні причини, переважно неефективну стратегію і менеджмент не вдається втілити в життя такі розробки. В такому випадку не відомо навіщо даремно видається так багато коштів.

Починаючи з 1989 року в Польщі відбувався процес децентралізації влади в галузі управління культурою, обмежувались сфери управлінських рішень Міністра культури на користь місцевих органів влади. Це робилось зокрема для того, щоб не лише національні інституції культури, але й муніципальні мали шанс на реальний розвиток власних компетенцій. Міністр не може володіти краще інформацією про регіональні потреби якогось культурного центру, аніж місцева влада. І ця децентралізація управлінських рішень добре вплинула на розвиток польської культури.

Найважливішим документом розвитку культури є стратегія Міністра культури на 2004-2013 роки, яку згодом замінено на стратегію 2004-2020 років. І це дійсно найважливіша стратегія, яка з’явилась зрештою саме під впливом входження в формат ЄС, раніше це були мляві, не точні документи, які не вирішували проблем реформування культури і постійно викликали в громадських колах незадоволення.

Можна сказати, що сьогодні ряд важливих реформ здійснено, зокрема в галузі створення різних інституцій, ми отримали багато коштів від фондів реструктуризації ЄС для реформування культури. Розвиток культури згідно стратегічного бачення сприяло появі порядку і стабільності в культурній політиці. Звісно не все ідеально, але здається, що все ж Польщі вдалось закінчити певний важливий процес реформування культурної політики. Ми отримали багато грошей, які не змарнували. Польща на той час була єдиною країною з Центрально-Східної Європи, котра отримала таке значне фінансування культури від фондів ЄС. Це заслуга колишніх польських Міністра культури (Waldemar Dąbrowski) і Міністра фінансів, котрі усвідомили важливу роль мистецького сектору в розвитку країни і спромоглись разом співпрацювати для отримання коштів з ЄС на структурний розвиток польської культури.

– Фонди сучасного мистецтва (французький досвід)

А той період, коли в Польщі розпочався процес децентралізації і коли регіональним владам надавалась автономія в управлінні культурою, пропонувалось на місцях в кожній з 16-ти областей створити Фонди сучасного мистецтва. Це успішний французький досвід. На той час Міністр культури Домбровський вів перемовини з губернаторами щодо створення таких Фондів на умовах, що область виділятиме якусь малу частку власного бюджету на цей Фонд, а решту фінансуватиме Міністерство. Це мало бути на умовах багаторічного контракту. Метою такого Фонду стає закупівля творів мистецтв задля створення регіональних колекцій творів сучасного мистецтва. В подальшому то мало би слугувати створенню місцевих музеїв сучасної культури, які зрештою запрацювали в різних регіонах Польщі. Такі музеї чи галереї стають розпорядниками коштів даних Фондів і таким чином створюється загальна колекція творів сучасного мистецтва в Польщі. На жаль, в Польщі так і не запрацювала ця система, яка добре функціонує у Франції.

Дуже відомий в Польщі проект «1 % на культуру». Найпростіше пояснення суті цього проекту зводиться до того, що один відсоток загального обсягу публічних коштів країни має виділятись на потреби культури. Наприклад, міська рада вирішує, що з кожної публічної інвестиції міста (на потреби бібліотеки, пошти, лікарень, ув’язнених тощо) виділяється один відсоток на культуру (на закупівлю творів мистецтва, на інсталяції, на забезпечення контракту з митцями тощо). Ця норма є добровільною і звісно багато адміністраторів намагаються уникати цього зобов’язання в різних формах. В Польщі свого часу ухвалено окремий закон, що регулює податкове законодавство, згідно якого існує норма, що кожна фізична особа 1% з ПДВ переказує на доброчинність: підтримку інституцій різного спрямування, які перебувають у публічній формі власності. Тож постійно в Польщі проходять різні промоційні кампанії, інституції дзвонять чи в різний спосіб повідомляють громадян про свої публічні потреби, намагаючись заручитись їхньою фінансовою підтримкою. Ще одна норма, врегульована теж окремим законом в Польщі, передбачає відрахування певної квоти від надприбутків на потреби культури. Всі ці кошти надходять до «Фонду промоції культури», який є розпорядником надходжень.

Джерело : Громадський Простір в рамках Koło Aktywności-Polska&Ukraina

Автор : переклад – Тіна Пересунько