Реєстрація


Таміла Ташева: маємо повертати не територію, ми маємо повертати людей

Таміла Ташева - громадська діячка з багаторічним досвідом, очолює організацію, яка надала різнопланову допомогу тисячам переселенців із Криму та Сходу - КримSOS, постійно має публічні виступи у ...

Таміла 1
Таміла Ташева: маємо повертати не територію, ми маємо повертати людей

Таміла Ташева – громадська діячка з багаторічним досвідом, очолює організацію, яка надала різнопланову допомогу тисячам переселенців із Криму та Сходу – КримSOS, постійно має публічні виступи у засобах масової інформації.  Сама Таміла говорить, що в значному плані також є однією з багатотисячної когорти переселенців, адже дорога до рідного Криму, де й досі проживають її близькі люди – для неї закрита. Активістка мріє – після того, як Україна стане на ноги, владнає всі проблеми на сході та в Криму, повернутися до своєї улюбленої культурної сфери, якою вона займалась до подій Майдану та війни в країні.

Г.П. Таміло, ти не є внутрішньо переміщеною особою, але ти походиш із Криму, – очевидно, це вплинуло на особисте життя, на сімейні стосунки тощо. Що змінилося в твоєму житті за цей час? 

У мене немає можливості повернутися до Криму…

Таміла: Я не є внутрішньо переміщеною особою, це правда. Багато років тому я переїхала з Криму. Але знаєш, коли ти розмірковуєш, чи є ти дійсно переселенкою чи ні – якби зараз постало питання про те, що я хочу повернутися до Криму, то в мене би цієї можливості не було. Тобто у мене немає можливості повернутися до Криму. Відповідно, формально можна сказати, що я є теж переселенкою, тому що не можу повернутися назад… Просто в мене не було обставин виїзду, але у мене є обставини, при яких я не можу повернутися до Криму. Тому, звичайно, це накладає певні речі на мене… Але в мене брат є переселенцем та його дружина. У них скоро народиться дитина.

Статус переселенця  фактично зараз нічого не дає для людини, яка звикла заробляти собі на життя сама

Г.П. Вони вже переїхали? Здається, ти не могла потрапити до них на весілля. 

Таміла: Вони переїхали. У них якраз були і є обставини вимушеного переселення з Криму – пов’язані якраз, перш за все, із тим, що він є бізнесменом і вести легально бізнес на території окупованого Криму зараз є неможливим. Якраз на ньому я спостерігала все те, що можна спостерігати на клієнтах нашої організації. Коли в дружини немає так званої реєстрації на території Криму, тому що вона колись десь навчалась і в неї була там прописка, потім у неї не стало цієї реєстрації, прописки, відповідно у неї був складний процес отримання довідки переселенця. Або, наприклад, інший випадок, я спостерігала і багато хто питає: кількість внутрішніх переселенців із Криму не росте, чому, а що – люди з Криму не їдуть? Знову ж таки, можна казати – ні, люди досі їдуть, але через те, що статус переселенця  фактично зараз нічого не дає для людини, яка звикла заробляти собі на життя сама, він відповідно не реєструвався, хоча я його прошу, щоб він зареєструвався, щоб держава про нього знала.

Здебільшого люди, які  є підприємцями, бізнесменами середнього або вищого класу, вони просто не реєструються

З іншого боку, чому ще я займаюся переселенцями, чому я вважаю, що це потрібно – ми почали першими займатися переселенцями з Криму, тому що ми не могли не відповісти на той виклик, який був тоді. З іншого боку, ми розуміємо: якщо зараз не вирішувати проблеми переселенців як з Криму, так і зі Сходу, а цих людей дуже багато, може виникнути соціальний вибух в країні. Через те, що цей соціальний вибух нам насправді зараз дуже не потрібний, нам навпаки – потрібна сильна країна, яка може боротися з агресором спочатку на сході, а потім в Криму різними методами (я не кажу, що це може бути збройний конфлікт), тому питання переселенців потрібно вирішувати. Без вирішення питань сходу, і в тому числі переселенців, не може бути вирішено питання Криму. Я маю щодо цього стратегічне бачення.

При слабкій країні не може стояти питання повернення Криму

Г.П. Є дуже багато активних переселенців, чому саме ти взяла на себе таку велику задачу? 

Таміла: Для мене це питання стратегії. Не вирішення питання сходу, допущення соціального вибуху, соціального конфлікту переселенців, яких є 1,5 мільйони – це означає ослаблення країни. При слабкій країні не може стояти питання повернення Криму, тому мені дійсно болить питання тих людей, які виїжджають звідти. Після того, як ми почали займатися кримчанами, воно стало боліти… І коли до нас почали звертатися люди зі сходу. Я бачу кінцеву мету – вирішення питання сходу, разом із цим питання переселенців, потім вирішення питання Криму.

Г.П. Чи в тебе хтось ще залишився в Криму з близьких людей?

Таміла:  Звичайно, в мене всі родичі залишилися там.

Г.П. Як ти з ними комунікуєш?

Таміла: Комунікую через банальні засоби – скайпи, телеграми і так далі…

У мене всі родичі і більшість друзів дитинства лишились в Криму

Таміла: Звичайно, сумую. Батьків я бачу дуже рідко. Не так давно до мене батько приїжджав, якого я не бачила до цього рік… Більше, ніж півтора роки. Маму я бачила востаннє в травні, сестру я не бачила майже два роки – вона була в березні 2014 року в Києві востаннє.  Через те, що в неї є проблеми з вивезенням дітей – це якраз одна з проблем, яка є у внутрішньо переміщених осіб або взагалі людей, які живуть на окупованій території. Зараз якраз ми врегулювали це питання. Вона не могла разом з дітьми виїхати на материкову частину України, тому що потрібен був дозвіл від колишнього чоловіка на вивіз дітей. Тому я її дуже давно не бачила, бабусю не бачила. У мене всі родичі і більшість друзів дитинства лишились в Криму.

Г.П. Ти досі не можеш в’їхати в Крим? 

Таміла: В мене є неформальна заборона на в’їзд до Криму. Офіційного документу мені ніхто не давав…

Г.П. Тоді як ти дізналась про це?

Мене попередили представники нашої служби безпеки про те, що мені краще до Криму не в’їжджати

Таміла: Мене попередили представники нашої служби безпеки про те, що мені краще до Криму не в’їжджати. Окрім того, є неформальні знаки підтвердження, що за мною дуже слідкують – за тим, що я пишу, говорю…

Г. П. Так, логічно, ти зараз – публічна людина. 

Таміла: Так. Тому я відповідно просто не ризикую, тому що може бути різне – в кращому випадку, мене просто не впустять до Криму, а в іншому випадку може бути щось гірше. Тому що я, за формальними ознаками, є громадянкою Російської Федерації, яка говорить про незгоду з окупацією Криму. Тому що в мене є кримська прописка досі – і на момент кінця березня-квітня я не написала власноручну заяву про відмову від українського громадянства, що означає для російської окупаційної адміністрації  в Криму, що я є громадянкою Росії, просто не отримала досі паспорту Російської Федерації, але таких людей є досі багато на території Криму.

Я за формальними ознаками є громадянкою Російської Федерації, яка говорить про незгоду з окупацією Криму

Г.П. З того часу, як ти особисто та ініціатива КримSOS займаєтесь питанням переселенців, що змінилось  в їхньому житті на краще?

Таміла: Як на мене, ми вирішили багато питань і зараз продовжуємо вирішувати. Дійсно, почали займатися цим з березня 2014 року, зараз пройшло вже два роки з того моменту, принаймні, більше, ніж півтора роки з часу внутрішнього переселення в країні – тоді не було ні законів, ні хоч якоїсь бази переселенців… Зараз яка не яка, але база є, є базовий закон щодо внутрішньо переміщених осіб, є виплати, які виплачуються. Якраз ми були однією з організацій, які лобіювали це питання. Є ефективна співпраця з міжнародними організаціями, які надають певну допомогу, були першими, хто почав видавати гранти для переселенців для заснування власної справи, такі собі гранти на самозабезпечення людей. Тому змінилося дуже багато.

Таміла2

 

Країна, мабуть, трохи втомилася і від війни, і від сотень тисяч переселенців

Тому не скажу, що ті переселенці, які були в березні 2014 року або в травні, це були переселенців зі сходу, їх стан однаковий з тими, які виїжджають зараз. Тоді було набагато складніше, з одного боку, з іншого боку, була набагато більша терпимість місцевих громад до переселенців. Тоді місцеві громади намагалися активно допомагати переселенцям, зараз видно, що країна, мабуть, трохи втомилася і від війни, і від сотень тисяч переселенців, які приїжджають у різні громади.

Тільки в Києві і Київській області проживає 150 тисяч переселенців – це велика громада людей. Ми маємо розуміти, що їдучи в метро, маршрутці, йдучи вулицею, сидячи в якійсь кав’ярні, ти частіше за все, можеш зустріти в цих місцях переселенця. Це не чужі люди, це такі самі громадяни, але до них є певне упереджене ставлення  – ніби вони не голосували колись або на сході, або в Криму, але це є не зовсім коректним по відношенню до цих людей. Не обов’язково вони голосували, і якщо навіть вони голосували, це треба сприймати як тимчасове затьмарення, треба розуміти умови, в яких вони проживали. Тоді на території Криму чи сходу, коли їх оточувало зовсім інше середовище, вони були жертвами тієї пропаганди, яка лилася з телебачення та інших засобів масової інформації. Тому це треба сприймати, як те, що сталося, як даність, і намагатися все ж таки увійти в їхнє становище. Тому що кинути абсолютно все і починати все з нуля, мені здається, це варте принаймні поваги і взаємопідтримки.

Українці дуже змінилися і те, що вони навіть до агресора проявляють отаку повагу і співчуття – це багато про що говорить

Події Майдану 2013 і 2014 років якраз показали, що українці – це велична нація, яка прагне до змін, яка, знаючи, що в нас все дуже швидко змінюється, здатна на оцю самопожертву, здатна на взаєморозуміння. Оці події, які зараз відбулися із тим, що російський літак з Пітера впав над Єгиптом, і як українці несли квіти до Російської амбасади – мені здається, це дуже показові речі. Можна по-різному це коментувати, наприклад, що можна нести квіти і до Сирійського посольства, до інших амбасад, де Росія веде свою агресивну політику по відношенню до  громадян тих країн, але все ж таки, я впевнена, що українці дуже змінилися і те, що вони навіть до агресора проявляють отаку повагу і співчуття – це багато про що говорить.

Головне – ми маємо розуміти, що ми всі однакові – як громадяни з Криму, так і громадяни зі сходу

Г.П. Якщо уявити, що ти зараз представляєш всю громаду вимушених переселенців, який найактуальніший меседж ти би сказала від усіх них, який варто почути всьому суспільству?

Таміла: Мені здається, що меседж для кримчан і переселенців зі сходу може трошечки відрізнятися, але головне – ми маємо розуміти, що ми всі однакові – як громадяни з Криму, так і громадяни зі сходу. У нас є різні проблеми, у нас є дійсно інколи різне сприйняття світу, України і розвитку країни, але ми маємо розуміти, що всі ми однакові і всі ми потребуємо, з одного боку, співчуття, а з іншого боку, об’єднання для того, щоб вирішити наші спільні проблеми в країні. Тому що без об’єднання, коли країна роз’єднана, нам ніколи нічого не вдасться зробити. Тільки в об’єднаній силі ми здатні просто звернути гори. І це було видно в 2013-14 роках, це і зараз видно в тому, як ми боремося з російською агресією. Тому ми просто маємо розуміти – так, ми трохи відрізняємось один від одного, але ми всі громадяни однієї держави, і ці співчуття, спільна мета нас мають об’єднувати.

Г.П. Це питання, яке тобі дуже болить, воно для тебе особисте – чи віриш ти в швидке і позитивне завершення ситуації, яка склалась в Україні?

Таміла: Якби я не вірила, я би цим не займалась. Це по-перше. Я розумію, що зараз це є місією мого життя, принаймні, найближчих років. Тому що я не є професійним громадським діячем. Активною громадською діяльністю я перестала займатися у 2009 році, а до цього я була дуже активною громадською діячкою – в різних громадських, молодіжних рухах. Потім вирішила для себе взяти зовсім інший напрямок роботи – я працювала в культурній сфері, мені було цікаво більше якраз розвивати культуру як кримсько-татарську, так і українську. Я займалася музичним продюсуванням, тому дуже сподіваюсь, що все ж таки через кілька років я повернуся до цієї справи – мені дуже хочеться робити різні музичні колаборації між українськими і кримсько-татарськими, або кримсько-татарськими та іншими культурними шарами. Я впевнена, що це повернеться. Не знаю, коли це буде – може це буде через рік, може це буде через два роки… Але я розумію, що питання Криму не буде вирішено тільки через те, що цього захоче Україна, або захоче народ Росії, або цього захоче міжнародне співтовариство.

Ми маємо повертати не територію, ми маємо повертати людей

Вирішення питання Криму лежить в кількох площинах. З тим, щоб Україна реформувала себе і була сильною державою, у яку би хотілося повернутися. І питання стратегії Криму є вельми важливим. Українська держава не має спільного єдиного бачення щодо розвитку подій по відношенню до Криму. З іншого боку, не мають бути зупинені санкції по відношенню до Росії, проти її агресії, вони мають бути тільки посиленими. Ми розуміємо, що Російська Федерація зараз не в тому стані – економічному, у першу чергу, – населення може не погоджуватися зі своєю російською владою тільки тоді, коли економічне положення в цій країні буде постійно погіршуватися. Зараз люди живуть в більш-менш нормальних умовах, вони трохи погіршились, але не до такої міри, коли вони будуть це сильно по собі помічати. Я спілкуюсь з багатьма людьми з Росії, досі підтримую стосунки, вони говорять: так, ми  боїмося змін, тому що в нас є якась там іпотека, є кредит на ще там щось і так далі. Тому ці марші мільйонів не завершуються сильними вимогами до російської влади. Ці три площини, про які я говорю, дуже залежать від народу, який живе на території Росії, від їх потуг змінити щось в їх державі. І звичайно, питання Криму не буде вирішено після того, як впаде режим Путіна, тому що можуть прийти якісь інші люди.  Має робити Українська держава, має бути міжнародний тиск, засудження Кремля за ті дії, які вони зробили. Тому що не може забути міжнародне співтовариство про порушення базових принципів міжнародного права. А також питання залежить від Росії – як тільки захоче народ, як тільки їх нова влада, еліта має змінити ставлення до Криму і просто дійсно його віддати.

Ми пам’ятаємо і любимо цих людей, які живуть на території окупованого Криму

З іншого, боку, що це все звичайно відображається на тому населенні, яке проживає на території Криму, я завжди про це говорю: ми маємо повертати не територію, ми маємо повертати людей. Те саме стосується Донбасу. Тому це постійне спілкування з тими людьми, які проживають на окупованій території – зараз ми бачимо з боку українських громадян, що все менше і менше уваги приділяється кримчанам. Їх називають всі, з одного боку, зрадниками, за те, що вони беруть ці паспорти, які в Криму називають “аусвайсами”, як це було за часів Гітлерівської окупації, коли люди були змушені брати документ, що посвідчує особу для того, щоб користуватися хоч якимись соціальними послугами. Те саме в Криму – більшість людей, які беруть ці паспорти, “аусвайси”, тому що це є вимушений крок за часів російської окупації. Ми маємо, як би це не звучало, постійно говорити  про те, що ми пам’ятаємо і любимо цих людей, які живуть на території окупованого Криму, і допомагати тим людям, які змушені втікати з Криму і є кримськими переселенцями на материковій частині країни.

Автор: Любов Єремічева, Галина Жовтко

 

Громадський Простір продовжує серію матеріалів в рамках інформаційної кампанії «ВПО: правдивий storytelling на Громадському Просторі» за проектом «Сприяння плюралізму та діалогу в українському суспільстві», що реалізується Фондом Східна Європа за підтримки ChildFund Deutschland e.V. та Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччини.

 


Тематика публікації:                     

Останні публікації цього розділу:

Ні "поліцейщині" в Україні! Відбулась перша Всеукраїнська акція проти законопроекту 6556

Дані та е-демократія - в контексті України та світу

Надія Бабинська про конкурс молодіжних інновацій U-Inn: інновувати, творити і змінювати свої громади

Уперше Програма IT-освіти для дівчат-підлітків Technovation Challenge відбулась в Україні

Імплементація Національної стратегії у сфері прав людини - що показав громадський моніторинг

Два роки дії Національної стратегії у сфері прав людини: результати моніторингу