Терапія для дітей ВПО – через навчання та розваги

Галина Жовтко

Громадська організація “Клуб виховання традицією “Краплинка” (Київ)  з грудня 2014 року допомагає дітям та їхнім батькам, вимушеним переселенцям, адаптуватися на новому місці проживання. Один із центрів, де ГО «Краплинка» (Київ) працює з переселенцями із зони АТО, знаходиться у Межигір’ї. Саме про діяльність цього центру Громадському простору розповіла президент клубу Маріанна Варшавська.

Знайомство із Маріанною Варшавською відбулося під час тренінгу у Києві в рамках проекту “Спільноти Самодопомоги”. Організація діяльності з надання допомоги військовим та ВПО” від ГО “Девелопмент Фаундейшн”, ГО “Вибір” та ГО “Реабілітаційно Адаптаційний Центр”.

Громадський Простір.: Розкажіть про діяльність Вашої організації?

Маріанна Варшавська: Активно із дітьми-переселенцями ми працюємо із грудня минулого року. За цей час ми перейшли від стартового етапу до побудови мережі. Спочатку у нас була одна “Краплинка”, потім три, тепер п’ять. Ми плануємо зробити сім “Краплинок”, але не можу сказати на якій кількості ми завершимо, оскільки нам важливіша якість роботи з переселенцями ніж те, у скількох центрах ми будемо працювати. Чому? Коли приходиш до людей та допомагаєш їм один раз, всім приємно, всі розбіглися та забули, але ці люди будуть жити разом із нами, скоріш за все. Більшість переселенців залишаться в тих місцях, містах, селищах, куди вони приїхали, бо їм нікуди йти. Це особливо стосується мам із дітьми….бо освіта дітей визначає майбутнє сім’ї, те, ким і як себе відчуватиме сім’я на новому місці. Якщо дітям комфортно, то мама заспокоюється. Якщо дітям цікаво, то вони готові включитися. Скоріш за все вони приймуть не тільки ту допомогу, яка їм надається, але і тих людей, які несуть якийсь свій світогляд, які прийшли їм допомогти, які живуть поруч із ними.

Г.П.: Яку конкретно допомогу Ви надаєте ВПО?

М.В.: Ми займаємося із дітьми за різними навчальними та розважальними програмами. Чого у нас не вистачає? У нас переповнені школи – класи. У нас не всім вистачає місця у дитячому садку, у нас мамі із двома маленькими дітьми навіть вийти з дому, залишити десь дітей, кудись піти, – це проблема. Ми приходимо на допомогу таким переселенцям.

Зараз ми працюємо у Межигір’ї, у Київській російськомовній школі №135 та у школі №321, де у нас там є аеро-гурток. Минулого року ми працювали у Броварах у школі №4, де проводили уроки для дітей-переселенців 1-3 класів. Зараз ми відкрили два центри у Миколаєві.

Г.П.: Яка допомога є для Вас зараз найбільш необхідною? Волонтерська, фінансова?

М.В.: Фінанси для нас є необов’язковими, у нас є підтримка. Допомога людей – це теж дуже добре, це ті ж самі ресурси. У нас є декілька областей, якими ми не займаємося, оскільки нам не вистачає рук, нам не вистачає часу для цього, не вистачає сил.

Г.П.: Щоб стати волонтером у вашій організації, що потрібно?

М.В.: А що Ви вмієте?

Г.П.: Наприклад, є людина, яка може провести якийсь навчальний курс…

М.В.: Хай подзвонить.

Г.П.: А до кого звертатися?

М.В.: Потрібно спочатку подзвонити…

Г.П.: Тобто, все просто?

Так, все просто. Єдине, що той, хто прийшов собі створювати рекламу, хай не дзвонить. Не цікаво.

Г.П.: Що плануєте реалізовувати найближчим часом?

М.В.: У найближчих планах – провести виставку живопису. Ми хочемо показати свої роботи не тому, що ось ми намалювали, а тому що вони відображають той шлях, який пройшли переселенці, разом із нашими художниками. І тепер вони готові розказувати про себе, показувати про себе. Вони проробили дуже велику психологічну роботу. Від стану депресії, від агресивного несприйняття, від побоювань… хто нас сприйме, хто ми такі, кому ми тут потрібні – до моменту, коли ми можемо ділитися … ми хочемо показати, що ми думаємо, чому ми тепер можемо себе відчувати тут вдома, чому Україна, наш дім – тут.

Насправді, у кожній художній роботі дуже багато особистого. Хтось згадує свій Крим, хтось згадує розбомблену дачу чи свій дім, хтось думає про те, що сім’я роз’їхалася по всій Україні, рідні далеко, всім хочеться бути разом. Всі дуже тепло сприймають те, де вони перебувають зараз. Що зараз комфортно та безпечно, і вони готові рухатися далі.

Наша художниця Лариса Миколаївна Груша дивується тому прогресу, який відбувся із старшими дітьми та їхніми батьками, які почали займатися живописом. Вона каже, що, зазвичай, на засвоєння цих художніх технік у тих дітей та дорослих, які приходять до неї у школу живопису потрібно, приблизно, до двох років. Наші переселенці пройшли цей шлях за півроку, за чотири місяці. Їм настільки хотілося виразити себе, так багато накопичилося емоцій, які були невиражені, десь зажималися, хвилювання, які спресувалися та тримали глибоко, то на полотні вони виходять, у кольорах, у сюжетах, у поєднанні речей, квітів.

Дуже багато малюють дорогу, яка веде кудись …до чогось світлого. Їм так цього хочеться, і вони це малюють. Фактично, вони малюють свою надію. І ми хочемо це показати. Бо у людини, навіть у найжорсткіших обставинах, надія не вмирає, якщо її підтримати та показати, що можна для самої себе щось зробити, то ми отримуємо чудовий результат.

Контакти  ГО “Клуб виховання традицією “Краплинка“ (Київ) для волонтерської допомоги

Ел.адреса: [email protected]

тел.: 097432-83-02.

Наразі  ГО “Клуб виховання традицією “Краплинка“ (Київ) терміново потрібні вихователі для дітей-дошкільнят (робота оплачується).