Prostir Talks: чим живе третій сектор Дніпропетровщини

Громадський Простір

Команда Громадського Простору у новому році розширює географію свого офлайн напрямку – Prostir Talks – фокусні обговорення на актуальну для ГО тематику, які зокрема отримують медійне віддзеркалення на Порталі, а також покликані зароджувати більш тісну взаємодію з громадськими організаціями в регіонах.

Лютнева зустріч Prostir Talks відбулася у Дніпрі, на яку завітали більше 15 представників впливових та дієвих громадських організацій. Примітно і дуже приємно, що окрім ГО з Дніпра, до бесіди приєдналися також активісти з Кривого Рогу, Новомосковська та Підгородного.

Почути громадські організації Дніпропетровщини, потреби/проблеми у локальному громадському секторі, разом спробувати проаналізувати тенденції у його розвитку, а також сфокусувати, що не завжди потрапляє інформаційно до нашої уваги  -  такою була мета зустрічі.

 Завдячуючи допомозі знаної місцевої ГО «Центр підтримки громадських і культурних ініціатив “Тамариск”, нам вдалося зібрати представників різних тематичних спрямувань громадського руху Дніпропетровщини – обговорити багато різних тематик: характер взаємодії влади та громади, проблеми ВПО, демобілізованих воїнів, розвиток волонтерства, активізації молоді та багато іншого.

Для охочих більше дізнатись про можливості платформи Prostir.Ua – під час зустрічі ми зорганізували невеличкий майстер-клас. Сподіваємось, гарних новин з Дніпра у нас побільшає. 

Тенденції у третьому секторі Дніпропетровщини: зміни після Майдану

“У нас громадські організації були завжди, – говорить Ірина Туровська, голова ГО «Криворіжці» (м.Кривий Ріг). –  Навіть на початку Революції Гідності у нас їх було багато. Але я вважаю – більшість із них були “кишеньковими” – організації, які створювалися для того, щоб показати прозорість влади і готовність її до діалогу з громадськістю. Я займаюся громадською діяльністю із 2010 року, це початок Податкового майдану, і знаю, що ГО було багато в громадських радах – при міськвиконкомі, яких начебто збирали, викликали – щоб десь поставити галочку. За ці сім років активність громадськості дуже змінилась. З’явилось багато молоді, більш активної, яка більш свідомо готова займатися громадською діяльністю – і розуміє, для чого це потрібно. 

У нас Кривий Ріг, можливо, “останній оплот “партії регіонів” – і супротив влади до громадської діяльності дуже великий. У Кривому Розі немає отого діалогу, про який влада завжди говорить. Але видно бажання людей займатися громадською діяльністю, розвивати громадянське суспільство: це бажання виросло в декілька разів. Напрямки цієї діяльності різні. З’явилося чимало організацій, які навчилися професійно займатися громадською діяльністю, і це дуже радує. Дійсно, є багато проблем, але ріст теж відчувається”. 

Владислав Макаров, керівник  БО БФ “Допомога Дніпра”, додає: “Хочу приєднатися до слів Ірини. Дійсно, Дніпропетровщина завжди мала громадсько-політичне життя. Але, напевне, події 2013-14 років, послужили поштовхом до більш активної діяльності. Був цікавий феномен – всі люди, які у той момент почали займатися громадською діяльністю, свої взаємовідносини з органами державної влади оформлювали офіційно. І до сьогодні у нас багато людей, які мають активну життєву позицію, але вони так і не створили своїх громадських організацій…”

Любов Єремічева: А чому? Їх лякає реєстрація?

“Мабуть, у 2014 році тим, хто цим займався, було не до цього, задача стояла зовсім інакша – допомога армії, пораненим, переселенцям. Пізніше почали виникати організації, які перейшли вже на інший рівень, вони залишилися. На жаль, активних, справжніх, не так багато. Деякі, на жаль, від’їхали, деякі вигоріли, а деякі, напевне, вичікують, чим це закінчиться. Тому, як мені здається, на даний момент є певний провал. Сумно, те, що ми робили за 2014-15 рік – насправді виявилося переверненим з ніг на голову, ті кримінальні справи, що ГПУ завела проти учасників Майдану, які відстрелювалися в сторону міліції… є вірогідність, що їх знайдуть, по всім швиденько заведуть кримінальні справи, когось навіть посадять, на відміну від міліції, котра здійснювала постріли в наших побратимів. Тому й варто ставати зараз набагато активнішими, але настрій… відповідний”, – відповідає Владислав Макаров.  

Олексій Літвінов, виконавчий директор ГО «Інститут громадської експертизи», пояснює: “Тут зібрався цвіт третього сектору Дніпропетровської області, і це правда. Тут присутні лідери тих громадських організацій, котрі роблять абсолютно нові курси, які не тільки формально проводяться в школах і вузах. Виявляється, що владі це абсолютно не потрібно, але це інше питання. Тут важливо, що третій сектор почав дійсно об’єднуватися. Циклічність його свідомості – це те, що було завжди. Якщо ми подивимося історію (на жаль, як третій сектор ми цього не робимо): у 2005 році ми “злетіли”, організації по Україні створювалися десятками тисяч, у 2014 році… Це нормально, проходить циклічність, потім лишаються ті, хто реально знаходить себе.

Важливо, що вперше третій сектор Дніпропетровщини отримав представництво в Дніпропетровській міській раді. У нас є лідер, який в облраді (вказує на Ірину Туровську – авт.) – той випадок, коли один в полі воїн, який може принести зміни. У Дніпрі є центр “Тамариск”, на базі якого багато знаходять можливості. Адже ми всі займаємося корисними справами, але де нам це представити – немає території, і органи влади нам не сприяють, а десь проводити, коштує дорого, і не кожній ГО дають кошти на її діяльність, а якщо й дають гранти, то тільки ті, які потрібні донорам, в яких донор бачить користь, а всі інші… соціальна тематика мало кого цікавить. Ось дивіться – хто може навчити людей захищати свої права? Окрім ГО – ніхто, але немає достатнього ресурсу, аби це зробити. Чому? Тому що освічений громадянин, який може себе захистити, подати в суд на органи влади… Якій державі хочеться мати такого?”

“Єдине, що лише останні два роки ми починаємо об’єднуватися. До цього в Дніпрі і області всі ГО старалися конкурувати. 2014 рік розставив все по місцях – хто по одну сторону барикад, хто по іншу, хто реально “кишеньковий”, а хто буде йти за свої ідеали до кінця. І ось це головний фільтр. Завдяки цьому ми тепер об’єднуємося і йдемо далі, допомагаємо одне одному –  і зі стратегічними планами, і з освітою молоді, з антикорупційними інструментами, з інструментами громадського контролю. Тепер ми почали ділитися, всі напрацювання розходяться, по прозорості бюджетів тощо – кожен, чим сильний, допомагає іншим, і відповідно отримує допомогу від інших. І цей синергетичний ефект зараз почав проявлятися, до цього його не було. Зараз більшість цих ГО роблять сумісні гранти, вже ніхто не намагається тягнути ковдру на себе. Ми зараз обговорюємо: “А давайте подамося? Ви будете це робити, а ви це, а ми за цей компонент будемо відповідати”. Ось такі зміни у нас відбулися”, – підсумував Олексій Літвінов. 

Наталія Стаднічук, координаторка програми “Школа позитивних змін” ГО «Центр підтримки громадських і культурних ініціатив «Тамариск» розповіла: “Знаєте, я у громадському секторі із 2001-го року. І якщо подивитися через час, що відбувається, то у 2004-му, потім наступні роки,  між громадськими організаціями Дніпропетровщини були спроби якось об’єднуватися, щось робити разом, і кожного разу ці спроби розвалювалися, бо виникали конфлікти між організаціями, не могли домовитися, куди ми рухаємося. Що я спостерігаю зараз: є результат, який ми можемо побачити, та програма, яка зараз працює з розвитку громадянського суспільства, яку розробляли 130 організацій. Нарешті ми можемо об’єднатися і створити щось спільне. 

Що я побачила по тренінговим програмам (бо я працюю з ГО саме як тренер), – починаючи із 2014 року, в програми почали приходити більш якісні учасники. Як тренер, я спостерігаю різні речі, і багато років працювала до цього. Приходили різні організації – були такі, які хочуть робити класну справу, а були такі, що хочуть поїхати на тренінг задарма. А зараз я спостерігаю іншу ситуацію. Ми проводили конкурсні відбори, але дуже багато організацій з тих, хто звертається, це майже 95% тих, хто дійсно хоче робити справу. Зараз ми з цими програмами працюємо не тільки в Дніпропетровській області, у нас територія розширилася до Центральної та Східної України, але ось такі мої спостереження”. 

“Насправді, війна змінила все, – зауважує Лариса Скрипченко, ГО «Від мрії до дії» (м. Новомосковськ). – Починаючи з “Допомоги Дніпра” пішов цей волонтерський рух. Тоді з’явилося дійсно багато зацікавлених людей – тих, які хочуть хорошу, сильну Україну і готові щось для цього робити. Ми волонтерували, спочатку не знали, куди підійти, звернутися. Потім нам трапився “Тамариск”, який навчив, що потрібно робити волонтерам, аби рухатися далі і не зупинятися на цій діяльності. Хтось перегорів, і відійшов. Але тим не менше утворилися сильні організації після 2014 року. 

Дійсно, формуються нові організації, і є певний момент навчання, але без підтримки… Я можу сказати, що зараз маємо два успішних проекти у Новомосковську, у котрому взагалі нічого не хотіли чути про громадські організації, про громаду, там влада звикла все вирішувати сама, камерно, закрито. Вони ніколи не приходили на збори, на які запрошувала громада, вже мовчу про громадські ради та інше. Зараз вони завдяки цим проектам прийшли за нашим запрошенням у неділю, вислухали громаду, подивилися фільм, який ми їм підготували. Але всього цього не було б, якби у мене не було підтримки практично всіх присутніх тут людей. Це колосальний досвід, що передається з рук в руки, і це неоціненно. Якщо ми не будемо об’єднуватися, то майбутнього у громадських організацій немає“. 

“Якщо говорити про область, то картина в нас була такою: ГО концентрувалися у великих містах, обласних центрах, – ділиться міркуваннями Олексій Андрєєв, голова ГО «Дніпропетровський координаційно-експертний центр з питань регуляторної політики». – У нас був проект по об’єднаним громадам. Ми бачили ситуацію, коли життєздатність громади має базуватися на активізмі, тобто на їхній активності нова громада може щось по-новому робити. На жаль, там немає таких точок збору громадянського суспільства. Для того, щоб вони могли запропонувати свою нову повістку старому активу… був старий актив ОТГ, і все лягає на старі рейси, тобто ми в старі міхи наливаємо нове вино, і виходить той самий оцет. Це проблема загалом області. 

На наші проекти, в основному, відгукнулися малі міста. Ми бачимо ситуацію, коли влада у великих містах не дуже помічає наші пропозиції. Тому ми даємо невеликі периферійні пропозиції, де є великі проблеми. У маленьких містах місцеве самоврядування стоїть перед дуже серйозними проблемами і викликами, але їм немає на кого опертися. Є неготовність місцевої громади розуміти, підтримувати. Вони жаліються: є активісти, але з ними немає, про що поговорити конструктивно, все на рівні “попалити шини”.

У нас є різні громадські простори, область дуже неоднорідна. Є сильні точки збірки, на зразок “Тамариска”, є якісь громадські ради, які кимось наповнюються, але я їх не знаю. Активність тримається на політичних сплесках, приходить нова людська енергія, щось робить, потім вигорає і йде, і лишається дещо заболочене поле. Які маємо системні проблеми: перше – відсутність ЗМІ, які би висвітлювали діяльність сектору. Без цього громадський сектор розвиватися не буде.  Друга проблема – фінансова. Великий сегмент нашої активності базується на зовнішніх грантах. Є невеликий сегмент підприємців, які можуть щось самі видавати і вкладати у суспільство. На жаль, цей сегмент звужується, в силу об’єктивних причин. У країнах із розвиненим громадянським суспільством громадяни мають податкові пільги і можуть частину своїх податків переводити на потреби ГО. У нас такого немає, по суті – це фінансова база, біля якої має обертатися громадянське суспільство. Ми вже перехворіли тим, що ГО мають існувати тільки на ентузіазмі. 

Було би цікаво, якби розвивалися певні форми у господарському середовищі – кооперації, тобто це бізнес, поєднаний з певною громадською діяльністю. Це те, що давало б базу для діяльності НУО. Таким чином, виникло б друге дихання і у молоді, їм було би цікаво”. 

Ольга Перетятько, координаторка молодіжного напрямку ГО «Криворіжці», говорить:  “Розумієте, як і партії, ГО повинні фінансувати члени цієї організації. Таким шляхом треба йти. Кожен член ГО повинен брати в ній участь. Організація повинна так ефективно працювати, щоб людям хотілося долучатися. За цим – майбутнє. У нас був дуже цікавий проект “Школа молодого політика”, були дуже гарні спікери. Але треба було брати якісь кошти спочатку у людей, щоб для них була ця цінність, тому що трохи втрачається цінність, коли людина сама нічого не віддає, а тільки хоче, щоб громадська організація за неї боролася, а віддачі ніякої немає. Треба, щоб кожен був долучений, треба робити людей причетними із допомогою волонтерської діяльності, із якоюсь фінансовою умовою”. 

Наталя Головата, ГО «Дніпровський центр соціальних досліджень», портал “Новий формат”, розповідає: “Ми створили в рамках проекту портал “Новий формат”. Хоч проект закінчився, але ми продовжуємо підтримувати, надсилати свою інформацію. Ми відкриті для всіх. На жаль, немає великої активності – хто хоче, той і надсилає свої новини. Ми зараз плануємо проробити роботу із інформування організацій, аби до нас приєдналися і надсилали свою інформацію”. 

“Є ще один аспект, який тут поки не піднімався, але це якраз те, чим займається наша організація, це професійні ГО, – зауважує Гліб Стаднічук, голова правління ГО «Армед». – Це великий сегмент, медичний і професійний медичний, організації, асоціації. Насправді, я жодного разу не бачив, щоб це якось висвітлювалося в громадському секторі. Хоча всі повинні розуміти, що існують професійні організації неврологів, нейрохірургів, по кожній спеціальності існує ГО. Раніше це були освітні програми і не більше того. На сьогоднішній день в цьому секторі є достатньо цікава перспектива. Раніше питання атестації вирішувалися на рівні обласних спеціалістів охорони здоров’я, сьогодні, якщо ми йдемо європейським шляхом, то все це має перейти, як і в усьому цивілізованому світі до рук асоціацій, коли професіонали оцінюють професіоналів і дають кваліфікацію. Відповідно, є велика перспектива у цьому сегменті.

Інша справа, що всі ці ГО, оскільки вони є професійними, то кожен сам по собі. І те, в чому наша організація може бути їм корисна – співпрацюючи з деякими з них, збільшуючи їхню кількість, ми якимось чином намагаємося їх об’єднати, принаймні, на наукових форумах, наукових майданчиках для того, щоб вони спілкувалися між собою. 

Знову ж таки, важливий момент: я комунікую з багатьма із них, і бачу, що розуміння законодавства про ГО – нижче нуля. Як на мене, це дуже важливий момент для роботи всіх нас, тому що якщо налагодити з ними контакт, то їхня юридична грамотність і можливості, які вони зможуть реалізовувати в своїх організаціях, в рази виростуть. Тому що вони реально на сьогоднішній день, окрім зібрання членських внесків, нічим не займаються. Майже ніяких серйозних освітніх програм… Можливо, вони просто не розуміють, наскільки глибокими є задачі ГО. Тому, мені здається, це дуже великий пункт для того, щоб отримати у видимій перспективі 3-4-5 десятків всеукраїнських хороших, серйозних організацій. Знову ж таки, якщо говорити про кількість людей, які до них належать, то це 98% всіх спеціалістів охорони здоров’я, які є в Україні. Уявіть собі цю цифру”.

 Волонтерські рухи і нові громадські організації: шлях до інституціоналізації

Олексій Літвінов, виконавчий директор ГО «Інститут громадської експертизи»: “З того, що відомо, то відбувається певний розлад,  це ті конфлікти, які ми пережили ще у 2001-2003-му, у волонтерському русі, відбуваються і зараз – вони розходяться, організації розсипаються, лідери конфліктують між собою, хтось їде в Київ, там бачить свою кар’єру… Тобто, різне. І це попри те, що влада не спить, вона багато чого робить, аби перетягнути на свій бік і зробити будь-яку активну організацію “кишеньковою”. Влада у нас не змінилася, яких би кольорів вона не була – це проблема як у Кривбасі, так і в Дніпрі. Все лише для своїх організацій, а всі інші… мають постояти збоку”. 

“З цього питання до мене звертаються багато волонтерів з ініціативних груп з питаннями, чи оформлювати організацію, чи ні?, – говорить Ірина Туровська, голова ГО «Криворіжці». –  І коли я розповідаю про статуси цих об’єднань, то кажу: так, це піднімає вашу статусність, коли ви є ГО, але можна бути легалізованими шляхом повідомлення, можна бути юридичною особою – що вам потрібно? Ми самі пройшли шлях від організації, яка була легітимною, але не була юрособою, до того, коли ми створилися вже як «Криворіжці», ми зробили цей крок усвідомлено, коли зрозуміли, що готові писати грантові заявки. І я розповідаю людям: якщо ви готові здавати звіти, якщо ви відчуваєте в собі сили вже більш відповідально оформлювати свою діяльність, то так – реєструйтеся! Багато хто після цього каже: та ні, мабуть, ми будемо й далі працювати так, як і працювали до цього. Нотаріус, протоколи… Не готові люди. Багато хто на хвилі 2014-го зайнявся громадською діяльністю, не готові до роботи з паперами, зі звітністю тощо”. 

“На жаль, я хочу підтримати Олексія стосовно певного розбрату у волонтерському середовищі. Особливо яскраво це виражене в нашому середовищі, яке допомагає армії, демобілізованим,  багато баталій навіть на спільних зустрічах – хто більше чого зробив. Напевне, це тому, що, на щастя, зараз вже не така гостра ситуація, коли нам не було коли цим займатися”, – пояснює Владислав Макаров, керівник  БО БФ “Допомога Дніпра”.

Молодь Дніпропетровщини

“На жаль, та молодь, з якою ми спілкуємося, прогресивна, активна, виїжджає з країни. І це не сприяє активному громадському руху”, –  Владислав Макаров.

Дмитро Корнієнко, експерт ГО «Центр підтримки громадських і культурних ініціатив «Тамариск», розповідає: “Так вийшло, що останнім часом я активно їздив по області. Зараз я причетний до реєстрації молодіжної організації “Молоді гірники” (це було об’єднання гірничого університету). Я запросив випускників вузу на навчання “Тамариску”, і щойно юстиція підтвердила перереєстрацію цієї ГО. Тому ми з молоддю активно спілкувалися. Зараз вже ця ГО називається “Громада майбутнього”. Я підтверджую стосовно молодіжного руху – багато виїжджають. По-друге, реально немає молодіжної активності. А ті, хто активні,  є тим, що називають “кишенькові” організації. Є активна молодь, але їх перетягнули туди, їм щось пообіцяли. І ось це маніпулювання молоддю дуже значне. 

Ще проблема – відсутність інформаційно вільного простору Дніпропетровської області. Дуже добре, що є “Новий формат”, але відсутні реальні ЗМІ. Чому не реєструються ГО? Я спілкувався з молоддю про це. Вони кажуть: “А навіщо нам? Нам краще бути в якійсь організації, бо це ж адміністрування”. Тобто, зараз створили дуже незручні умови, при яких треба адмініструватись – великі витрати на адміністрування, контроль, звітність, і це занадто. Відповідно, куди приєднуватися? Та молодь, яка прийшла, потрапила в “лещата”, а та молодь, яка шукає, не може знайти, бо є гарна діяльність багатьох організацій, але розповсюджувати про це  інформацію достатньо важко. Навіть через Фейсбук – є тисяча, дві тисячі підписників, але це не тотально, до того ж ГО не займаються SMM-просуванням, щоб про це дізнались люди. Людям немає звідки дізнаватися інформацію, всі наші ЗМІ – Інтернет, всі телеканали, під кимось. Вони можуть запросити в ракурсі їх інтересу, та й те – вони дуже часто маніпулюють цією інформацією”. 

“Ми з “Тамариском” ходили до звичайних студентів – у технікуми, училища, інститути, для того, щоб донести, що таке ГО, – відповідає Олексій Літвінов, – З 2005-2006 року в Україні введено курс “Громадянська освіта”. Коли ми запитували: “Що ви знаєте про ГО?”. Якщо у них немає інформації, то як вони можуть зробити усвідомлений вибір? Не можуть. У них є брак інформації. А в чому проблема – про що можуть розповідати викладачі в інститутах, якщо вони ніколи не були фахівцями. Ми мали домовленості з певними закладами, але чи можна так само потрапити до інших? Тому що хвилюються за те, що будемо розповідати. Ані програма, ані конспекти не можуть допомогти. Треба знаходити якісь шляхи – для молоді це цікаво, якщо їм про це розповісти: ми наводили їм приклади, показали реальні акції, реальні справи, то молодь загорілася. Вони хоча б зрозуміли, що таке волонтерство, адже деякі вважають, що волонтерство – це підмести у себе в під’їзді. Їм треба розповісти, що замітання у себе в під’їзді – це не волонтерство, а реальне волонтерство – це коли ти робиш щось для людини, яка реально цього потребує. Це не родинні, ні дружні, ні будь-які інші стосунки. Але цьому не навчають, а вони мають навчатися згідно з програмою, повинні знати про це з 8-го класу: що таке громадянське суспільство, як воно впливає. Якби для ГО дали можливість… будь-якій організації потрібні нові люди, а без залучення молоді це неможливо. Те, що вони їдуть, не таке вже й велике горе, адже більшість їх потім повертається, але вже з іншими цінностями, вони ставлять більш обґрунтовані питання: чому це так? чому це не прозоро? я бачив, як це працює в Британії, у Польщі – давайте робити так, як там! У них немає проблем з мовою, вони вільно спілкуються з донорами, а це велика перевага. Головне, щоб вони поверталися і допомагали тут змінювати країну на краще, це також в їхніх інтересах і їхніх силах“. 

“У нас зареєстровано багато ГО, але працюючих і діючих, які за останні роки щось роблять – напевне, десь 5-6, – ділиться думками Костянтин Муха, ГО «Простір активної молоді». – Решта – на папері, не зрозуміло, для чого вони були створені, чи під кого. Хто вони, ми навіть не знаємо. Що стосується залучення молоді до третього сектору в Підгородному, так, це проглядається, але доволі в’яло. Дійсно, проблема в тому, що молодь не знає, що це, їм ніхто про це не розповідає, їх ніхто у це не посвячує. Є деякі групи,  з’явилась організація “Аналітичний центр Підгородного”… але щодо молоді, то я не бачу великої активності. Є активна молодь, але вони себе не самоідентифікують”. 

“Перше, що ми почали робити, проїхалися по школах, 10-11 класи, і розповіли, що таке активність, навчали не проекти писати, а проговорювати свою ідею, – розповідає присутнім Віталій Моргун, БФ «Волоський фонд розвитку громади». – Потім ми представили ідею в міській раді, на виході вийшло 2 проекти. Результатом стало те, що ці громадські активісти почали проявлятися. На сьогоднішній день є 29 ГО – це і молодіжні організації, і аналітичні центри, але є пробіл у тому, що всі дуже загрузли в тому, що кожен в своєму напрямку. У місті Підгородне змінилася влада, прийшов новий міський голова, якого підтримали активісти – мати загиблого солдата. Ми в це вірили, створювали діалогові майданчики, ми залучали туди провідних експертів у масштабах України. На сьогоднішній день те, що ми бачимо: всі дуже потомилися. А такі банальні речі, як те, що кожен рік зі школярами 10-11 класів треба проводити бесіди, ніхто цього не робить.

Місцева організація реально отримала дозвіл на онлайн-трансляції сесій. Якщо немає представників громадськості, то сесію просто не відкривають. Є багато таких моментів – у нас була й своя газета тиражем 4 тис. екземплярів, які випускала ГО. Ми говоримо про активність молоді – вона все ж існує. Існує циклічність. Але мої відчуття, що дуже багато сильних, діючих організацій втомилися, вже не говорячи про тих, хто займається напрямком АТО. 2014 рік – всі гадали, що ось-ось, а у нас все повторюється. Тому моє бачення таке, що у нас загалом все добре, але нам треба обміркувати і акумулювати сили. Наприклад, якщо ми робимо у Підгородному діалоговий майданчик, то ми тепер запрошуємо Новомосковськ, щоб їхні активісти брали участь у нашому заході. 

Останнім часом я займаюся тим, що ходжу і розповідаю у кожен двір, які у нас є громадські організації, хто вони такі і як їх звуть, рекламую їх, і цим вони розвиваються на сьогоднішній день. Інших варіантів я не бачу”. 

Андрій Коновалов, заступник голови ГО “Спільнота активної молоді”, додає: “Щодо тенденцій. По-перше, це політизація молодіжного сектору  і помітно, що великі політичні гравці починають збирати довкола себе активістів, які можуть їх підтримати на виборах. І це, як на мене, може дуже заважати сектору, який стає залежним від ресурсів і підтримки. З позитиву – активний розвиток студентського самоврядування, з якого потім буде розвиватися більш зрілий молодіжний сектор, а також створення молодіжних коворкінг-центрів. Зокрема, давно створений Молодіжний центр Дніпропетровщини. Це може стати майданчиком для об’єднання, якщо не буде проблем із тими, хто контролює ці майданчики. Наприклад, був створений молодіжний коворкінг-центр, який мав бути відкритий для всіх, але видно, що він під однією з організацій”.  

“Здебільшого, ми зіштовхувалися із тим, що молодь стає активною, але є проблема із ресурсами. Що нам допомогло б розвиватися в Підгородному – якби з’явилося місце, де молодь може збиратись і спокійно поспілкуватись. Ось саме такого простого місця, де не нав’язують, а просто можна зібратись, практично немає, наразі використовують кафе чи клуби”, – говорить Антон Вусик, адміністратор ГО «Центр підтримки громадських і культурних ініціатив «Тамариск», керівник ГО “Квітка душі”.

 Потреби. Меседжі для донорів

Любов Єремічева: Громадський Простір, зокрема, системно читають і донори. Які ваші потреби, запити, міркування – що Вам хотілося б висловити у цьому контексті? Наприклад, що потрібно враховувати при складанні нових програм підтримки абощо?

“Я хотів би сказати про ситуацію загалом із сектором, – відповідає Олексій Андрєєв, голова ГО «Дніпропетровський координаційно-експертний центр з питань регуляторної політики». – Ми, маючи непогані інструменти з доступу до публічної інформації, бачимо зараз динаміку зі звуження цих можливостей. У нас прокуратора слідкувала за чиновниками, аби ті надавали інформацію про діяльність органів влади. Зараз прокуратура позбавлена цих можливостей. Уповноважений з прав людини цю функцію не тягне, це просто так зроблено на рівні системи, ці кілька людей не можуть охопити доступ до інформації, починаючи від місцевого самоврядування, закінчуючи міністерством. У нас є випадок, коли наш запит задовольнили через три роки… І ось це пропозиція до донорів і до всіх: давайте звернемо на це увагу системно. Можливо, для цієї теми можна створювати певні проекти, але без захисту права на доступ до інформації подальший розвиток цього сегменту неможливий. А на сьогодні ми бачимо зворотню динаміку. Якщо на сьогодні міська рада може дозволити собі не відповідати, то ще пару років такого стану і ми знову скотимося на рівень до 2009 року, або й 2004-го, коли нам було цікаво: “Ухти! Влада навіть дала нам якусь відповідь, якийсь документ!“

Ірина Туровська, голова ГО «Криворіжці»: “Я вважаю, що для України донори роблять дуже багато, пропозицій дуже багато, грошей багато. Основний напрямок – дійсно, розвиток демократії, але проблема доступу до публічної інформації наша внутрішня. Говорять, що не фінансуються вузько професійні проекти – можливо, на такі проекти треба навчитися на ресурси донорів відбудовувати організації, розвивати їх, а потім шукати ці кошти всередині країни, фандрайзингу нас вчать”. 

“За моїми спостереженнями, з програм випадає активна молодь 14-16 років (після 17-18 років молодь більше хвилює навчання, можливість влаштуватися в житті), і люди 38-40 років, і далі 50 років і більше, які несподівано опиняються без роботи,  нікому не потрібні, та мають досвід, яким можуть поділитися. Я не бачу проектів для дітей від 14 до 16, і я не бачу, щоб можна було б навіть поїхати волонтером кудись після 40 років. Це дуже образливо, що ми випадаємо! Натомість, молодь, яку хочуть залучити – їй не до цього. У них зараз сім’я, їм треба закінчити інститут, у них перша робота, амбіції влаштуватися. А ті, хто реально активний, не враховуються” – зауважує Лариса Скрипченко, ГО «Від мрії до дії» (м. Новомосковськ).

Владислав Макаров, керівник  БО БФ “Допомога Дніпра”: “Ми знаємо проблематику нашої країни і ми готові пропонувати ці ідеї. Хотілося, аби донори приходили не просто зі своєю ідеєю: хочемо допомогти  країні, а так, що ось є така сума, давайте свої ідеї, ми готові їх фінансувати“. 

“Проблема полягає в тому, що в цьому секторі (професійних медичних організацій – авт.), в цьому сегменті таких програм не існує, – Гліб Стаднічук, голова правління ГО «Армед». - На сьогодні ми відійшли від ефекту стелі, коли для того, аби вийти на новий рівень, нам потрібно не стільки, можливо, фінансова підтримка, скільки інформаційна підтримка європейських медичних організацій. Адже виходить ситуація, при якій ми “варимося” всередині, дійшли до якогось верху і далі не йдемо. Ми би щось могли й запропонувати, але проблема в тому, що я не знаходжу таких проектів, які були би спрямовані не на навчання на якомусь мінімальному рівні.  Адже говоримо, що якщо ми рухаємося в напрямку європейської медицини, тоді нам треба розуміти, як ця медицина працює. На сьогодні виглядає це приблизно так: хтось із наших поїхав туди… в кращому випадку кудись поїхав, у гіршому, десь прочитав, а потім вийшов на нашу аудиторію і всім розповів, як це чудово. Нам було би важливіше, аби хтось приїхав звідти, адже, на жаль, наші туди поїхати не можуть (на це потрібні ресурси, яких немає, а від невеликого відсотку ситуація не зміниться). Аби люди приїхали сюди і розповіли, потрібна програма. На жаль, програму дуже важко фінансувати з України. Тому що ті ресурси, які ми можемо залучати тут, дуже погано йдуть на будь-які фінансування проектів, які йдуть зовні. І у цьому проблема – нам потрібен якийсь ресурс, не дуже великий, але він допоможе нам привезти якихось гарних серйозних спеціалістів, які можуть тут цю інформацію донести”. 

“Друге ключове питання – всі інвестори, як правило, комерційні, –  продовжує Гліб Стаднічук, - Як ви розумієте, вони переслідують цілком зрозуміло комерційну ціль, навіть якщо вона досить завуальована. Спеціалісти з охорони здоров’я вже втомилися від реклами, навіть прихованої. Вони хотіли би отримувати об’єктивну інформацію. Тому потрібне незаангажоване джерело фінансування. Реально воно може бути тільки від професійних асоціацій чи якихось організацій, які хотіли би фінансувати розвиток, в даному випадку, медицини України. 

Нещодавно у мене була комунікація з одним фондом. Коли я прийшов і почав їм розповідати, як спеціаліст, про потреби, а мені відповіли: “Це все зрозуміло, але у нас ось така задача стоїть: нам потрібно навчити рядових лікарів працювати на комп’ютері”. Я кажу: “Це насправді зараз не проблема, є проблеми у іншому”. А вони: “У нас програма навчити на комп’ютері, тому у нас гроші тільки на лікбез про те, як враховувати хворих”. А питання в тому, що коли вони поїдуть, це працюватиме пару тижнів, а в комп’ютерах будуть жити таргани, адже система не працює”. 

“Я розумію, що потреби формуються, виходячи із соціологічних досліджень. Але ці дослідження іноді є не настільки репрезентативними, – Дмитро Корнієнко, експерт ГО «Центр підтримки громадських і культурних ініціатив «Тамариск». –  Було би краще, якби донори запитували, наприклад, через Громадський Простір – через анкетування, опитування, аби вони побачили активність ГО, які взяли участь, і що конкретно вони можуть сформувати… Бо це віяльне фінансування: Західна Україна, Східна Україна, а іноді там немає структур, щоб приймати ці кошти, а у Дніпрі є організація, але не на ту тематику, яка не фінансується, або ця тематика є, але вона в іншому регіоні. Це правильно, що зараз кошти пішли на невеликі міста, села, але втрачають великі міста. Оскільки робота у великому місті – Кривий Ріг, Дніпро, де кількість населення дуже велика, теж потрібна. Наразі донори пішли регіональним шляхом, створювати ОТГ – це правильно, але не варто забувати про великі міста. 

Є побажання…

Олексій Літвінов, виконавчий директор ГО «Інститут громадської експертизи» (до Громадського Простору): Працюйте, ваша робота дуже важлива, збільшуйте можливості, які тут зазначені (вказує на буклет про Громадський Простір – авт.), не забувайте ні про кого. Це дуже позитивно, це хоча б якийсь поштовх і можливість поширити інформацію про себе.

Ірина Туровська, голова ГО «Криворіжці»: Є дуже багато активістів, які щиро хочуть змін, щиро хочуть активностей, і щиро щось роблять, але дуже багато активістів, які роблять це непрофесійно, іноді безграмотно, іноді навіть порушуючи закон. І це наносить велику шкоду нашій спільній діяльності. Тому я б хотіла побажати чи попросити вчитися. Ваша активність потрібна, але вона більш потрібна, коли є грамотною. Громадською діяльністю потрібно займатися професійно.

Ольга Перетятько, координаторка молодіжного напрямку ГО «Криворіжці»: Я бажаю всій активній громадськості, всім ГО бути професійними, а громаді і всім містянам допомагати їм, хто чим може. 

Олександр Гавеля, координатор БО БФ “Допомога Дніпра”: Не зупинятися на досягнутому і, як би важко не було, рухатися далі, розвиватися і людям, і організаціям. Напевне, без нас, без вас буде ще важче. 

Владислав Макаров, керівник  БО БФ “Допомога Дніпра”: Хочу продовжити слова Олександра. У нас зараз є можливості, як це на Заході, коли місцеві органи влади громадським організаціям віддають можливість виконувати державне замовлення, виконувати певну діяльність, допомагати суспільству розвиватися та ще й існувати за рахунок цього. Варто їх робити – і самим розвиватися, і розвивати суспільство.

Лариса Скрипченко, ГО «Від мрії до дії»: Я, мабуть, хочу попросити підтримки. Ми дійшли до роботи в районі, де люди тільки починають розуміти, що це таке є, і що потрібно діяти, але як їм вчитися? Адже багатьом дуже проблемно виїжджати. Звичайно, є онлайн-навчання, але у деяких навіть немає інтернету. І це взагалі проблема – як людям в тих ОТГ, які створюються, себе проявляти на професійному рівні. 

Андрій Коновалов, заступник голови ГО “Спільнота активної молоді” : Звертаюся до громадян, аби вони брали участь у тих заходах, активностях, які організовують ГО, і разом з нами змінювали країну.

Віталій Моргун, БФ «Волоський фонд розвитку громади»: Я бажаю всьому громадянському суспільству навчитися об’єднувати зусилля – між собою, між друзями, між професіоналами і з тими, кого вони не вважають професіоналами. Але варто об’єднувати зусилля. 

Гліб Стаднічук, голова правління ГО «Армед»: Маю надію, що все-таки завдяки вашому Порталу ми знайдемо партнерів у міжнародні проекти. У нас їх багато, є про що поговорити, є що запропонувати, головне, щоб знайшлися зацікавлені інвестори, люди, які готові жертвувати на навчальні проекти. І ще до питання про те, що дійсно – здійснюють дуже багато помилок і потім мають масу юридичних проблем… Зі свого боку, ми дуже уважно вивчаємо всю законодавчу базу, всю інформацію, в тому числі, яка є у вас на Порталі для того, щоб знаходити відповіді на дуже непрості питання в нашому законодавстві, які часто можна трактувати двома, трьома чи чотирма різними варіантами. Ви розумієте, про що я говорю, особливо, коли мова йде про громадський сектор. 

Наталія Стаднічук, координаторка програми “Школа позитивних змін”: Ви знаєте, я дуже багато зустрічаюся з людьми, які тільки відкрили для себе громадський сектор. Більшість із них прагне до швидких, позитивних змін. Але, працюючи багато років в цьому секторі, я хочу сказати, і це моє побажання до громадського сектору: потрібно помічати невеличкі зміни, потрібно помічати маленькі результати. Адже насправді, якщо ми хочемо досягти сталих змін, то це, знаєте, як в метафорі – щоб побудувати хороший будинок, нам потрібно зробити добрий фундамент. Я в цьому секторі 18 років, і бачу, що ми досі будуємо фундамент, але він буде міцним. Сталі зміни швидкими не бувають. 

Дмитро Корнієнко, експерт ГО «Центр підтримки громадських і культурних ініціатив «Тамариск»: Я хотів би побажати громадському сектору довіри. Довіра – це головний показник, який впливає багато на що. Є дослідження, де йдеться, що чим вища довіра всередині країни, тим кращі зміни. Часом, я був неправий, коли мої припущення були помилковими, коли я від початку не довіряв людям, бо не розумів, що вони хочуть зробити… Тому перше – має бути довіра, а якщо є припущення, то треба відверто запитувати, а не припускати.

Костянтин Муха, ГО «Простір активної молоді»: Не конкурувати, об’єднуватися, допомагати одне одному, Допомагати, якщо у когось опускаються руки, щоб можна було рухатися далі.

Наталя Головата, ГО «Дніпровський центр соціальних досліджень»: Успіхів, плідної роботи, активної взаємодії. 

Олексій Андрєєв, голова ГО «Дніпропетровський координаційно-експертний центр з питань регуляторної політики»: Є побажання, аби наше громадянське суспільство присвячувало деякий час своєї рефлексії розумінню, хто ми, які ми, з кого складається це суспільство. Адже для того, щоб об’єднуватися, потрібно знати, з ким. І друге – більш чуйно дивитися на оточуючих людей, які довкола нас, і пробувати зрозуміти те суспільство, в якому ми живемо.

Антон Вусик, адміністратор ГО «Центр підтримки громадських і культурних ініціатив «Тамариск», керівник ГО “Квітка душі”: Хотів би побажати, щоб прості люди могли розуміти, що таке громадянське суспільство, що таке політика, де вони пов’язані, а де ні. І просто порозуміння. 

Учасники ProstirTalks:

• Олексій Літвінов, виконавчий директор ГО «Інститут громадської експертизи»
• Ірина Туровська, голова ГО «Криворіжці» (м. Кривий Ріг)
• Ольга Перетятько, координаторка молодіжного напрямку ГО «Криворіжці»
• Олександр Гавеля, координатор БО БФ “Допомога Дніпра”
• Владислав Макаров, керівник  БО БФ “Допомога Дніпра”
• Лариса Скрипченко, ГО «Від мрії до дії» (м. Новомосковськ)
• Андрій Коновалов, заступник голови ГО “Спільнота активної молоді” 
• Віталій Моргун, БФ «Волоський фонд розвитку громади»
• Гліб Стаднічук, голова правління ГО «Армед» (освітні програми для лікарів)
• Наталія Стаднічук, координаторка програми “Школа позитивних змін” ГО «Центр підтримки громадських і культурних ініціатив «Тамариск»
• Дмитро Корнієнко, експерт ГО «Центр підтримки громадських і культурних ініціатив «Тамариск»
• Костянтин Муха, ГО «Простір активної молоді» (м. Підгородне)
• Наталя Головата, ГО «Дніпровський центр соціальних досліджень», портал “Новий формат” (висвітлення діяльності регіональних ГО)
• Олексій Андрєєв, голова ГО «Дніпропетровський координаційно-експертний центр з питань регуляторної політики»
• Антон Вусик, адміністратор ГО «Центр підтримки громадських і культурних ініціатив «Тамариск», керівник ГО “Квітка душі” (м. Підгородне)

та представники Громадського Простору – журналісти Любов Єремічева (модераторка) та Віталій Ніщименко (фото, відео та презентація порталу).