Громадський Простір

Сфокусовані на єдиній спільній цілі — нашій Перемозі, згуртовані, активні, дещо втомлені, але незламні, ми неодмінно дійдемо до омріяної мети. Ми запитали лідерів/ок громадянського суспільства, як вони бачать та відчувають важливість боротьби за незалежність з боку громадянського тилу, що може наснажувати нас та запобігати процесам корозії щодо нашої єдності, певності у реформуванні та відбудові України? У такий важливий переддень ми всі задаємось важливими питаннями, читаємо рефлексії друзів та колег, слухаємо наш український активний простір, сповнений мріями і діями на спільну Перемогу.

Так, боротьба за нашу незалежність триває. І ми маємо зберігати фокус на єдній меті, бути згуртованими, включеними і залученими. А ще — не зневірятися, не нівелювати зусилля кожного. Навпаки — одне із завдань громадянського суспільства полягає в пошуку порозуміння, наснаження до подальшої боротьби, стратегуванні надважлиивих процесів відновлення України. Сильної, демократичної, європейської. 

Стверджуємо незалежність: роль громадянського суспільства 

“Є в нас одна дуже непопулярна тема — стратегії, — вважає Юлія Євпак, підприємиця, голова ГО PRO Women UA. —На виборах всі завжди за господарників, в громадській сфері всі хочуть швидких рішень: закласти сквер бруківкою, надати продуктові пакети з допомогою. Стратегічні рішення не побачиш, прогулюючись в сквері чи на пункті видачі гумдопомоги, але вони консолідують та задають вектор руху, проміжні етапи, ризики та дедлайни.

Ми говоримо про незалежність, але перемога незалежності — це що саме? Думаю, в нас будуть різні відповіді. І тут має вступити громадянське суспільство у «велику гру» для створення діалогового майданчика обміну думками про візію нашої перемоги, незалежності та країни в цілому. Я не вірю, що за життя мого покоління війна закінчиться, але мусимо лишити після себе напрацювання, за які не буде соромно наступним”. 

****** 

“Маємо розвивати фінансову, економічну, організаційну спроможності громадського сектору, — говорить Віталій Харечко, голова правління ГО Спільноти Самодопомоги. — Кожна організація має посилювати дослідження прогалин і потреб, і свої проекти вибудовувати виходячи з ефективного задоволення потреб.

Чим більше сильних, авторитетних, впливових, вузькоспеціалізованих громадських організацій, які можуть відстоювати інтереси своєї цільової аудиторії, тим більше шансів Україні перемогти, а державі — це превенція авторитаризму.

Усі ми маємо розвиватись, робити краще і ефективніше те, що ми робимо зараз. І розповідати всім про свою роботу, знаходити бюджети на рекламу, адвокацію тих ідей, які ми відстоюємо. Конкурувати, переймати кращі практики удосконалення та функціонування своїх організацій. Знаходити час на відновлення і відпочинок, щоб ще ефективніше наближати перемогу. 

У чому ключова роль громадянського суспільства? Запобігати тоталітаризму, авторитаризму влади. Розвивати та покращувати, гуманізувати громади, в яких живемо”.

******

“Ми платимо надвисоку ціну за незалежність нашої держави, нашу незалежність, — говорить Алла Волошина, голова КОО ВГО «Асоціація сприяння самоорганізації населення». — Ця боротьба, на жаль, комплексна. Воїни і воїнки боронять кордони нашої держави від зовнішнього ворога, громадські активісти і активістки виборюють встановлення демократичних цінностей всередині країни.

На моє переконання, питання зниження рівня корупції, прозорість роботи судів й органів влади і місцевого самоврядування, налагодження співпраці між владою і громадою через інструменти «соціальне підприємництво» і «соціальне замовлення» – це також питання національної безпеки, а отже і незалежності України.

За абстрактними словами «громадянське суспільство» стоять долі конкретних людей, які включаються у допомогу, в проведення необхідних реформ на національному і місцевому рівнях. Постійний, здоровий контроль за діями влади і місцевого самоврядування, адвокація реформ, допомога армії і людям у біді – ось така проста й водночас непроста ключова роль громадянського суспільства”.

******

“Як на мене, то ключова роль громадянського суспільства зараз – це творити надійний тил для військовослужбовців, — говорить Олександра Степанова, виконавча директорка ГО “Платформа прав людини”. — Це передбачає не тільки забезпечувати їх необхідними речами для успішного бою, а й збереження цінностей, заради яких вони воюють, зокрема, права і свободи людини.

Сьогодні юристи і адвокати Платформи прав людини консультують військовослужбовців з проблемних питань, з якими ті стикаються під час служби. Таких питань багато і вони дуже різноманітні: від отримання відпустки до доведення, що ти був на полі бою. Найприкріше те, що наша система працює так, що отримавши поранення воїн має довести державі, що він його отримав, а не держава попіклується про нього, зробивши паперову роботу. Тому робота громадянського суспільства в цьому напрямі зараз дуже важлива, адже все більше українців залишають своє цивільне життя і стають на захист цього самого цивільного життя. Наша мета — допомогти якомога більше військовослужбовцям, щоб ті знали, що вони не один на один з ворогом, а що у них є міцний тил. Вже 28 серпня ми публічно анонсуємо як військовослужбовець може звернутися за допомогою юриста ППЛ. Поки були підготовчі роботи, оскільки це зовсім новий напрям для ППЛ, нам треба був час, щоб спланувати ефективну роботу.

Команда Платформи прав людини

В лави Збройних сил пішли жінки і чоловіки різних професій, залишивши свої цивільні справи, тож, ще одна задача для тих, хто в тилу, зберегти або створити ще краще середовище, куди воїни зможуть повернутися і адаптуватися до цивільного життя. На жаль, ця задача виявилася складнішою, ніж я, наприклад, собі уявляла. Якщо держава-терорист вбиває українців і посягає на територіальну цілісність, то корупція вбиває віру українців в світле майбутнє після нашої Перемоги. Мені дуже прикро спостерігати ремонт доріг, відновлення озер, будівництво мостів, закупівлі барабанів тощо. Для мене, як для українки – уродженки Херсону — краще поїхати по розваленій дорозі в рідне місто, ніж проїхатися по перекладеній заново бруківці на вулиці Б. Хмельницького. Я впевнена, що так думає більшість, а може всі, хто не залучений до ремонтів. Про це складно і сумно говорити, насправді. Тому, не можна думати, що хтось здобуде Перемогу для вас, кожен має докладати максимум зусиль там, де він зараз знаходиться”.

******

“Після першого року повномасштабної війни, коли ми жили «на адреналіні» і горизонт планування нашого життя був в 1-2 дні, прийшов час для інших змін: повільніших, болісних, більш усвідомлених та більш запланованих, — розмірковує Юрій Степанець, голова Правління Спілки “Громадські ініціативи України”. — Говорити такі прості істини досить просто, бо здається це дуже очевидні речі. Робити ж ці зміни і бути ними значно складніший виклик, який багатьом з нас ще потрібно усвідомити та прийняти.

Звичайно, що громадянське суспільство є частиною суспільства українського, тож ми маємо ті ж проблеми, «хвороби», а також такі ж «чесноти», як і все суспільство. Але будучи найбільш активною частиною українського суспільства, громадські активісти в дуже багатьох напрямках, на мою думку, є більш зрілими ніж представники влади чи бізнесу. «Більш зрілими» для мене означає — готові брати більше відповідальності за свої переконання, за свою віру та свої дії. А до того ж громадянське суспільство також є однією з найбільш послідовних частин України, адже протягом десятків років активісти громадянського суспільства послідовно змушували владу впроваджувати реформи у сфері мовної політики, боротьби з корупцією, правозахисній діяльності, децентралізації… зрештою саме завдяки цим змінам Україна вистояла і продовжує боротьбу.

Громадський сектор України повинен стати добрим прикладом, наснажувати та підтримувати віру не лише в перемогу, але й у відбудову кращої повоєнної України. Бути прикладом, коли ми самі виснажені — це ще той виклик, але можливо це є частиною нашої місії? Ми стільки років просували зміни, проштовхували, популяризували, адвокатували… що зупинитись за пів кроку до перемоги було б нерозумно. Пам’ятаєте ж … найтемніша ніч перед світанком. Вірю, що світанок вже скоро, тож варто підтримати тих, хто сумнівається в цьому і бути готовими до викликів відбудови після нашої перемоги“.

Частина команди Спілки “Громадські ініціативи України”

******

“Поки наші захисники та захисниці виборюють незалежність, громадянське суспільство спільно з державою мають усіма силами підтримувати їх, — говорить Людмила Страшна, директорка Громадської спілки «Українська мережа за права дитини». — А також вже зараз потрібно допрацьовувати План відбудови України. Для українців це великий виклик і великі можливості, бо часто простіше побудувати з нуля, ніж реформувати старе. Ми це бачимо на прикладі реформи деінституціалізації. Коли, попри усі зусилля активістів, у суспільстві залишаються прихильники інтернатів та інших інституційних закладів. Але ми переконані, що діти мають зростати у дбайливому сімейному середовищі, а не у подібних установах. 

Саме тому, зусилля усіх 30 членів нашої Мережі спрямовані на розвиток сімейних форм виховання – дитячих будинків сімейного типу, патронатних родин, опікунства, усиновлення та інших альтернатив інтернатам. Окрім цього, в громадах допомагаємо розвивати соціальні послуги для родин з дітьми та людей з інвалідністю. 

Прагнемо, щоб тема “ДИТИНИ” була фронтальною в усіх програмах, планах, проєктах”.

частина команди «Української мережі за права дитини»

******

“З початку повномасштабного вторгнення українське громадянське суспільство, як завжди, проявило свою згуртованість, мобілізованість, здатність швидко, ефективно та точно реагувати на нові виклики та кризи, — коментує Віталій Ніщименко, редактор порталу “Громадський Простір” та волонтер у Богуславському волонтерському штабі. — Допомога ЗСУ, евакуація мирного населення з прифронтових територій, підтримка ВПО, включеність у долання наслідків підриву Каховської ГЕС…

Потужні, загальноукраїнські і невеликі, локальні волонтерські ініціативи продовжують свою справу. І це те, що наснажує інших включатися і допомагати.

Поруч з тим, ми маємо (і це робимо), завдяки нашим проєктам, активностям, спільнодіям, плекати ті цінності, за які триває боротьба — мову, культуру, нашу спадщину. Тому культура має бути на часі навіть у часи великої війни”.

******

“Об’єднуватись зараз є головним для перемоги, — переконана Марта Пивоваренко, психологиня та національна тренерка, експертка із забезпечення якості послуг у сфері психічного здоров’я та психосоціальної підтримки в Community Self-Help. — Не тянути кожен на себе, шукаючи правди у індивідуальному досвіді. Шукати змоги домовитись між українцями про спільний спосіб науково-обгрунтовано діяти для блага тих, хто ризикує життям на фронті, їхніх родин, постраждалих громад та кожного українця, який перебуває зараз в більш вразливому стані аніж інші.

Пам’ятати історію є ключовим, бо помилки історії кажуть, що демократія не має слабкостей, крім вільнодумства та роз’єднання. Ключовим для нашої незалежності є її збереження, треба за незалежність воювати і робити це грамотно, щоб робити грамотно треба радитись між собою, дослухаючись до думки навіть тих, хто нам не подобається. Намагатись не залазити в тонкощі військового діла, якщо це не є твоїм прямим обов’язком, тримати необхідний рівень секретності і не застосовувати простих шляхів для власної вигоди. Не є фахівцем тонкої сфери військової аналітики, технологій чи готовності та персоналу – збирай донати, роби все, щоб наше небо рясніло зброєю з нашого боку, щоб було прикриття військових у всіх напрямках: політика, медицина, оснащення і зв’язок, зброя, шанування, інформаційно-психологічна війна.

В 2013 році нам не було відомо, що росія роками готувалась до війни проти українського народу і зараз стало очевидним, що вона не гребує всіма способами і застосовує технології та людей, не жаліючи ні власної економіки, ні життів, порушує всі власноприйняті канони лише б перемогти. Бій буде до останнього росіянина якщо доведеться, цього разу доведеться так. Це дає нам підстави розуміти, що наша незалежність — лише питання часу і вона карбується як сталь у вогнищі.

Що нам робити: намагатись здійснити якомога безпосередніший вплив на ворога, робити це не поодинці, а консолідуючи науку, експертизу світу і державний апарат на всіх рівнях”.

“Громадянське суспільство — це адвокація загалом суспільства і донесення голосу вразливих груп до «вух» законотворців, урядовців, 6-ї влади і звісно неурядовий сектор — це контроль самої влади механізмами постійного моніторингу та оцінки виконаних реформ, — продовжує Марта Пивоваренко. — Ключова роль громадянського суспільства критикувати «глухоту» влади так, щоб посадовці на всіх рівнях починали «чути». Посадовці — це всі, кого наймає держава і кому оплачує заробітню плату за рахунок платників податків. Посадовець у лікарні – це і контрактований сімейний лікар також. Ветеранські спілки можуть і навіть повинні контролювати надання послуг ветерану чи ветеранці у навіть найменшій громаді, приміром Харківської області, і давати конструктивну обґрунтовану критику, побудовану на науці та статистиці. Якщо влада повинна консолідувати суспільство, то громадянське суспільство – забезпечувати представництво інтересів суспільства і його потреб. Консолідація суспільства силоміць в Україні не спрацює, тож єдиний шлях завойовувати повагу —реалізуючи не лише реформи, а й подаючи приклад. Подолання корупції на найвищому рівні здатне запустити реакцію очищення та довіри. Трансформація не відбувається блискавично і ми всі це знаємо, але дражливі теми треба комунікувати із суспільством кожному відомству.

Воюємо ми уже добре, а допомагати армії всіми силами має бути загальнонаціональним гаслом. Що сьогодні я зробив для армії? — і не лягати спати, якщо не дав собі персональну відповідь. Якщо нічого – добре, подумай про завтра, бо післязавтра твій син чи дочка буде змушена віддати більше, і можливо зробить це всупереч твоїм небажанням і рекомендаціям не бути патріотом. Бо патріотизм — це настільки ж природно як дихання. Заборонити дихати і боронити свою країну нашим дітям ми не в стані, коли їх самоусвідомленість виросте, то повернуться в країну із найкрасивіших місць цього світу і найбагатішого майбутнього, щоб стати до зброї і боронити власне коріння”.

******

“Можу розказати, що саме роблю я і попросити кожного відповісти на таке ж питання для себе, — говорить Галя Нікітіна, менторка в проєктах Stali 2.0 та Впливові, координаторка платформи Твій космос можливостей. — Я продовжую працювати, щоб мати змогу робити внески на збори для ЗСУ та волонтерські проєкти.

Я продовжую ділитись з молоддю можливостями для розвитку на каналі Твій космос можливостей, щоб молодь мала знання та навички, як будувати сильну та незалежну Україну та знала про актуальні волонтерські проєкти та програми, до яких можна долучитись. Також я пройшла тренінг з домедичної допомоги та забезпечення безпеки громадських організацій. Це зараз необхідні навички для кожного.

Перший тренінг для менторів проєкту Впливові

Зараз ключова роль українського громадянського суспільства — це підтримка єдності, допомога ЗСУ та моніторинг дій влади та органів місцевого самоврядування. Наш громадський сектор зараз робить надзвичайні речі, швидко та якісно, наприклад, благодійний фонд «Повернись  живим»,  Асоціація родин захисників «Азовсталі»…”

Як запобігати процесам корозії нашій єдності?

“На мою думку, нам потрібно будувати єдність іншого типу, якщо можна так сказати … не таку героїчну, популярну та медійну, — вважає Юрій Степанець. — Нам надзвичайно бракує єдності порозуміння та довіри між собою, єдності у визначенні спільних цілей та єдності при їх досягненні.

Ключовою потребою у творенні такої єдності є довіра. Громадським організаціям та їхнім лідерам/лідеркам важливо будувати довіру та бути прикладом для інших. Довіра будується не лише на емпатії, але й процедурах, правилах, а також практиці їхнього застосування. Цей шлях не простий (не надто героїчний), але ймовірно єдино можливий для досягнення наших цілей: не лише вижити, але й відбудувати кращу країну, в якій хочеться жити”.

******

“Знайти спільні точки доторку поза викликами безпеки, — говорить Юлія Євпак. — Нас дуже мобілізують втрати —  людські, територіальні, майнові. Але потім постає питання культури чи конкретної особистості — і ми готові один одного вбивати.

Що важливіше, власне: твоє життя чи цінність держави? Аби була єдина відповідь у всіх, необхідні сталі інституції, які працюють на випередження, програмно, стало, на розбудову культурного (в широкому сенсі) коду нації. Їх не багато, але вони з’являються.

На правду, дуже хочеться тотальної консолідації суспільства навколо цінностей, але я розумію, що це утопія. Тому ми вкладаємо крок за кроком зусилля у розбудову спільнот (локальних та за професійною ознакою) та їхній розвиток”.

Частина команди PRO Women UA та учасники/ці навчання для ветеранів/ок та їхніх родин з розвитку сімейного бізнесу

******

“Це те питання, яке я сама собі постійно ставлю і шукаю на нього відповідь, — говорить Алла Волошина. — Ми з командою КОО ВГО «Асоціація сприяння самоорганізації населення» 18 серпня цього року проводили координаційну зустріч волонтерських центрів, що працюють у районах Кіровоградської області і налагодили на своїй базі виробництво необхідних товарів, які треба постійно, у великій кількості і не за всі гроші світу. Завдяки їхній роботі воїни, воїнки, мирні жителі деокупованих територій отримують необхідну допомогу, місцева економіка дещо пожвавлюється, люди, які приїхали до нас, тікаючи від активних бойових дій, мають можливість себе реалізувати і сприймати себе частиною громади.

Команда КОО ВГО «Асоціація сприяння самоорганізації населення»

Маленькі волонтерські центри роблять реальну величезну роботу. Менше з тим, вони всі як один відмічають відсутність співпраці і навіть подекуди протистояння з боку місцевої влади / депутатського корпусу і знецінення роботи волонтерів. Ось такий прояв має корозія єдності на місцевому рівні. Чому так відбувається і як цьому запобігти?, – на це питання я поки що не маю відповіді”.

******

“Дискусії, суперечки, незгоди — це те, що природно трапляється, — вважає Віталій Ніщименко. — Але поруч з тим, ми маємо тримати фокус на нашій спільній меті — Перемозі. Для Перемоги нам потрібно бути єдиними, згуртованими і міцними. Варто не втрачати цей фокус з уваги.

І навіть в жорстких дискусіях треба пам’ятати, що ми — українці і зараз триває наша боротьба за повне звільнення нашої землі. А отже потрібно плекати нашу єдність та спільну мету”.

******

“Гадаю, єдиного рецепту немає, — міркує Людмила Страшна. — Завжди будуть незадоволені будь-якими рішеннями чи подіями. Але це добре, якщо такі настрої переростають у дискусію й спільний пошук компромісу.  

 Останнім часом спостерігаємо багато скандалів у соціальних мережах, маніпуляцій – наслідків роботи інформаційно-психологічних операцій (ІПСО). Подібні хвилі інформаційного негативу можуть похитнути впевненість у нашій перемозі. Тому варто верифікувати інформацію, шукати її в різних джерелах. Чи просто менше занурюватись у коментарі та новини. 

Паралельно кожен з нас зараз зазнає шаленого стресу через обстріли та терористичні акти росіян. Другий рік життя в умовах повномасштабного вторгнення позначається на емоційно-психологічному стані українців. Нам потрібно не забувати дбати про своє здоров’я. Згадайте, що у літаку при аварії радять спершу вдягати кисневу маску собі, а потім вже дитині. Зараз є багато психологічних проєктів, де можна отримати підтримку онлайн, варто просто попросити про допомогу”.  

******

Марта Пивоваренко: “Природним є процес прагнення єдності і процес автентичності – а це розособлення та індивідуалізм, і лише питання балансу доцентрової сили. Влада є джерелом забезпечення безпекових потреб у кожній державі. Коли всередину влади потрапляє корозія-корупція, суспільство це сприймає як заклик до розособлення, бо ж тоді кожен за себе і дбає тільки про власну вигоду. А така позиція суперечить нашим спільним безковим потребам.

Підготовка 6-ї групи когнітивно-процесуальних терапевтів для психологічного відновлення захисників, включно з цивільними постраждалими від війни українцями

Об’єднати людей є не складно, вони цього прагнуть. Вберегти віру, що об’єднання дасть безпеку, наш уряд, ОП та органи державного управління зможуть на збільшенні довіри. Довіра формується довго – втрачається швидко, абсолютної довіри неможливо досягти, і не варто прагнути. Окрім різних рівнів довіри існують також різні типи довіри. Чи зустрічались вам люди, яким ви б довірили зайняти кошти, але не довірили б таємниці, і очевидно що так. Ветеран може з легкістю згадати побратима чи посестру, який би з легкістю довірив життя, але не поклався б у якихось побутових питаннях. Знаю людей, яким би я не довірила навіть власні думки про погоду — мене образили б. В будь-якому випадку — потрібен час, щоб визначити в чому можна довіряти комусь, а в чому ні. З державними службовцями так само: є ті, з ким може формуватись довіра, бо реформи дуже поволі спрацьовують, а є ті, які досі зайві у державному механізмі і з різних причин їм не варто довіряти. Корупція, десь не достатня обізнаність, десь просто низька працездатність та інші причини.

Організації громадянського суспільства, виявляючи ці факти, мають допомагати обговорювати причини недовіри, і виробляти механізми очищення, так, щоб це не впливало на обороноздатність України. Тоді зловживати влада не буде”.

******

“Наша єдність залежить тільки від нас, не від когось ззовні, а від кожного з нас, тому відповідь наче очевидна і проста, але чомусь не дуже дієва, — говорить Олександра Степанова. — У всіх нас є спільна справа – захист нашої незалежності, однак, це на глобальному рівні. Мені здається, що не вистачає ініціатив для цивільного населення, де б кожен міг долучатися не гривнею, а фізично, тоді б люди відчували більшу залученість.

Всі ми спостерігаємо, що чим сильніші обстріли, тим скоріше волонтери збирають мільйони і навпаки, чим тихіше – тим менше всі донатять. Коли б більшість долучалася до спільноти волонтерів фізично, комунікували один з одним, допомагали і бачили результат своєї роботи, то цей дух єдності підтримувався б на постійному рівні. Принаймні я в це вірю. Ефект від такої залученості емоційно глибший і на мою думку більш тривалий. Я сама шукала куди можна доєднатися, щоб фізично чимось допомагати і не відчувати безпорадність, не знайшла. Але, не втрачаю надію. До речі, це і кількість донатів збільшить, як мені здається”.

******

“Зараз всі українці мають дуже різні досвіди, тому потрібно ставитися з розумінням один до одного, більше спілкуватись з військовими, ВПО, реабілітологами, волонтерами. При цьому використовувати методи ненасильницької комунікації та активного слухання, бути медіаграмотним, не робити необдуманих дій та звісно ставити в пріоритет Україну!” — наголошує Галя Нікітіна. 

Меседжі для нашої незалежності

Марта Пивоваренко: Ослаблення влади через недовіру веде до корозії нашої єдності. Контролювати владу необхідно, але контроль не може бути «вигуками з юрби», як це було за часів Чорної ради. Є механізми моніторингу, оцінки, антикорупційне законодавство та адвокація реформ. Щоб вірили люди у владу і одне одному варто підвищувати експертність як влади, так і неурядового сектору, проводити просвіту населення. В цьому процесі закордонні наукові центри і українські науковці можуть стати в нагоді. Артикулювати, роз’яснювати простою мовою необхідно навіть емоційно перевантаженим українцям (від постійних виснажливих буднів з сиренами та вибухами, фізичних навантажень і ризику перебування на війні, від скорботи).

Посадовцям не можна боятись людей та їхньої недовіри, а системно завойовувати довіру все в нових та нових напрямках, не зневірюватись одне в одному, а очікувати плодів акумулятивного ефекту довіри. Українці готові об’єднатись і вірити владі, а влада готується зробити те саме.

Олександра Степанова: Так багато хочеться сказати, що я мовчу…. Не пам’ятаю звідки знаю це висловлювання, але, напевне, воно про мої почуття зараз. Мені б хотілося, щоб українці усвідомили, що все колись закінчується, і війна закінчиться. Хочеться донести це всім: тим, хто виснажений; тим, хто на межі; хто вимушений був покинути свій рідний дім;  тим, хто намагається нажитися на біді країни – війні. Кожен сам сьогодні обирає — чи бути героєм після Перемоги!.

Віталій Ніщименко: Війна триває, але вона закінчиться. Ми всі як один маємо наближати цей день. День нашої Перемоги. Тому тримаймо наш фокус на цій меті, будьмо згуртованими, продовжуймо допомагати силами оборони. Тільки завдяки їм ми можемо сьогодні відзначати День нашої незалежності”. 

Людмила Страшна: Нас оточує певне коло людей – колеги, друзі, сусіди… Я б радила спробувати вийти з цієї бульбашки, розширити коло знайомств, тем, дізнаватись чи навчатись чомусь новому. Якщо ви працюєте у сфері екології – прийдіть на подію із захисту прав дитини. Новий погляд та досвід часто допомагають розвивати проєкт, підсвітить щось, чого раніше не помічали.

Вивчайте тему післявоєнної відбудови інших країн, шлях, що подолали успішні сьогодні країни. Або ж просто підіть до сусідів, які плетуть маскувальні сітки чи сушать овочі для страв на фронт.  Це допоможе поповнити внутрішній ресурс та нагадає, що поряд з вами  неймовірні люди.

Алла Волошина: Ми всі різні, маємо різний життєвий досвід і переконання. Але у поєднанні цього різноманіття думок і життєвих доль людей, визнання його і надання йому цінності і є наша сила. А коли ми сильні – Перемога завжди за нами. Єднаймося і разом до Перемоги!.

Віталій Харечко: Перемога — це коли кожен в Україні знає в чому він сильний і розвиває, застосовує це наповну, діє бодай на 1% краще ніж вчора.

Юрій Степанець: Досвід життя у Східній Європі вчить, що якщо ви хочете мати успішну країну, вам треба бути готовим до свого шансу. Щоб бути успішною країною, про яку ми мріємо, маємо вже зараз готуватись та ставати частиною коаліції за зміни. Можливо така коаліція вже створюється, а можливо почати її творити. В цій коаліції точно не будуть лише ті, хто нам подобається, кого ми знаємо, хто має такий самий досвід як ми. Але якщо там будуть лідери та лідерки, які розділяють спільні цінності та бачення майбутнього, варто докласти зусиль, щоб спробувати працювати разом, посилювати одне одного та робити зміни, в які віримо. Тож, лідерам громадського сектору варто робити роботу, яку за нас ніхто не зробить: будувати довіру, будувати коаліції за зміни та бути готовими до короткого часу на великі зміни.

Галя Нікітіна: До Дня Незалежності України хочеться всім побажати сил! Зараз всі як ніколи усвідомлюють, як важко здобулась незалежність нашому народу — тому пам’ятайте про це кожного дня! Дякую всім, хто творить нову, сучасну, сильну, незалежну, демократичну, інклюзивну Україну.