Проблеми партисипації: як громадськості активніше долучатися до планування міського розвитку

Громадський Простір

“Декларації про партисипацію: чи є місце громадській участі у плануванні міського розвитку?”, — про це дискутували  в рамках ХХ школи-семінару “Проблем розвитку регіонів України”, що була організована Товариством дослідників України. 

Дискусія була спрямована на обговорення процесу становлення партисипативного планування міського розвитку в Україні, його основних викликів та тенденцій, спираючись на окремі інструменти, практики та підходи.

Зміни міських просторів в Україні достатньо тривалий час викликають передовсім невдоволення: і щодо підходів, і щодо (відсутніх) концепцій, і щодо дій окремих акторів, і щодо регулювання цього процесу, його публічного висвітлення, і що дуже важливо —  комунікації.

З іншого боку, деклароване залучення громадськості стало однією з важливих ознак перетворення міських просторів, чому зокрема сприяли зростання публічності містобудівної політики, поява публічного дискурсу з цих питань та розширення кола інструментів, які сприяють посиленню партисипації. І звичні практики з перетворення міського простору, коли зустрічались численні порушення та, скажімо, неформальні домовленості, все ж почали поступатися новим успішним кейсам —  з містобудівними конкурсами, конкуренцією ідей та більш публічним обговоренням.

Водночас, у більшості випадків будь-які форми партисипації у сфері просторового планування чи перетворення міського простору здебільшого сприймаються упереджено та скептично: як спроби внести дисбаланс в об’єктивний процес планування та забудови. Тим самим встановлюються досить жорсткі бар’єри між ключовими учасникам цього процесу: міською владою, мешканцями, активістами, забудовниками та планувальниками, що змушує кожного з них та міські простори лишатися у пострадянській парадигмі планування, з хаотичними процесами.

Про школу-семінар “Проблем розвитку регіонів України”

 “Традиційно, починаючи із 2011 року, для молодих вчених Товариство організовує науково-дослідну школу-семінар “Проблем розвитку регіонів України”, форуми та круглі столи з питань територіального розвитку, дослідження історико-культурних, географічних, соціальних, економічних особливостей розвитку регіонів України, — розповідає Павло Остапенко, голова Товариства дослідників України. — Такі заходи проходять у найбільших наукових центрах, університетах та містах по всій території України.

За десять повних років було проведено вже 19 таких заходів. Центрами проведення школи-семінар стали такі міста та наукові центри: Полтава, Дніпро, Кропивницький, Вінниця, Канів, Ніжин, Славутич, Дубно, Берегово, Завалля (Хмельницька обл.), Львів, Рівне, Луцьк, Пересопниця та Хрінники (Рівненська обл.), Херсон, Лазурне (Херсонська обл.), Бахчисарай (АРК), Богуслав та Медвин (Київської обл.).

Просування та підтримка участі у реформуванні української держави молодими, активними і талановитими українцями — є найбільш пріоритетним завданням Товариства дослідників України насьогодні”.

Діалог трьох сторін

“Партисипація — це не стільки і не тільки про міський активізм. Часто ми партисипацію зводимо до поняття того, що є міські активісти, які щось захищають або чогось досягають. Це так, це важлива складова цього процесу, — говорить Костянтин Мезенцев, урбаніст, професор географічного факультету КНУ імені Тараса Шевченка. — Мабуть, одна із найбільш дієвих. Але партисипація — це про комунікацію. Це про співпробітництво, це про взаємодію, це про колаборацію, це про діалог. Діалог трьох сторін. Діалог місцевої (міської) влади, діалог бізнесу і діалог громади.

І можна звинувачувати, що перші дві складові, можна так сказати, шкодять процесу цього діалогу. Можна звинувачувати міську владу, що вона декларує партисипацію, але всі громадські слухання тощо виявляються доволі неефективними. І іноді можна навіть погодитися з планувальниками міст чи архітекторами, які кажуть: “Ну ви знаєте, громадські активісти — скільки нам всього пропонують, але ж ми краще знаємо, що потрібно місту, ми ж фахівці, а вони аматори”. Інколи, це має сенс. Але — ми можемо звинувачувати й бізнес, в якого інтереси які? Прибуток. У цьому діалозі треба робити так, щоб бізнес розумів, що він може бути не тільки прибутковим, а й соціально орієнтованим.

Але я би хотів більше торкнутися третьої частини — громади. А чи громада є зацікавленою? Ми проводили дослідження одного нового житлового комплексу поряд із районом старої радянської забудови. І коли запитували мешканців цього нового району: “А що б ви хотіли змінити на цій території? Які у вас бачення?” — “Ну, ви знаєте… (це не в одному інтерв’ю прозвучало) — нам би лівий поворот… Бо коли виїжджаємо з комплексу, нам направо треба їхати, робити коло і далі їхати, а нам би прорізати лівий поворот”. Мова йшла не про занедбаний публічний зелений простір поряд, не про відновлення чи відродження громадського транспорту, мова йшла про “лівий поворот”. Для мене лівий поворот — це відображення нового бачення громади: “ми хочемо тільки так, це у нас острівець і все, решта нас не зовсім турбує”. 

І так само зараз є інше бачення, інші погляди громади: ми хочемо повернути собі право на вулицю. Чудова ідея: скористатися ідеєю права на місто. Але право на вулицю яке? “У нас в дворі не вистачає місця для парковки, ми хочемо автомобілі ставити на проїжджій частині, за межами нашого житлового комплексу чи нашого будинку. Тож ми відстоюємо своє право на місто”. Ось такий діалог з боку громадськості і громади — зрозуміло, що він має негативні наслідки. Часто наші громади виявляються пасивними в цьому діалозі. Активними є окремі люди, окремі організації, але в домінуючій масі — це доволі пасивний процес, на жаль…”

“Основний закон, що регулює сферу містобудівної діяльності, — зміни від часу його прийняття в 2011 році вносилися більше, ніж 40 разів, — зазначає — Марина Литвинчук, т.в.о. генерального директора Директорату просторового планування територій та архітектури Мінрегіону (2019-2020 рр.). — Якщо проаналізувати ці зміни, то більшість їх була направлена на створення умов діяльності для бізнесу у будівництві, але майже нічого не було зроблено для того, щоб були створені умови для участі громадськості в процесі планування територій та вирішенні, що буде побудовано на їхній території.

Хоча досі в основних законах в сфері містобудівної діяльності, в основах містобудування і про регулювання містобудівної діяльності, залишилися такі норми, як врахування взаємоузгодження державних, приватних і громадських інтересів. І громадськість має бути завчасно оповіщена про те, що мають проводитися громадські слухання — основний інструмент врахування її інтересів при процесах планування територій.

Проте на практиці має місце порушення порядку проведення громадських слухань або не проведення взагалі, проведення заднім числом, інші маніпуляції, які дозволяють на місцевому рівні чиновникам не враховувати більшість пропозицій, більшість хороших пропозицій, натомість враховувати пропозиції приватних комерційних структур”. 

“Я журналістка і, здавалося б, до чого інструменти участі і що до цього мають журналісти? — говорить Інга Фляжнікова — журналістка, директорка Агенції журналістських розслідувань (Вінниця). — Склалося так, що ми піднімали багато питань в своїх публікаціях, в своїх розслідуваннях, знаходили певні схеми, незаконні забудови, землі, які забирали за різними напівзаконними схемами… Від того, що ми оприлюднювали інформацію, взагалі нічого не змінювалося.

Громадськість це не підхоплювала, правоохоронці це не підхоплювали. І так це залишалося на місці. Тому ми, як активні громадяни, не маємо права, як журналісти займати якусь позицію, щоб не стати необ’єктивними, на акції прямої дії ми не можемо йти, але юридичні механізми, які передбачені — ми можемо використовувати. Тому ми звернулися саме до інструментів місцевої демократії”. 

Про такі кейси детальніше йдеться у відео: 

“Так чи інакше, ми повертаємося не лише до питання участі, але й повертаємося до питання комунікації і взаємодії, і не лише між основними стейкхолдерами, а й взаємодії одне з одним”, — підсумувала дискусію модераторка Олена Денисенко, кандидатка географічних наук, докторантка географічного факультету КНУ імені Тараса Шевченка, учасниця ГО “Товариство дослідників України”.

Дослідження показують, що поінформованість про те, довкола чого потрібне залучення мешканців міст і громад, і про сам процес залучення, його прозорість та врахування зауважень, аргументів та пропозицій — визначальні для ефективної партисипації.

Дивитися дискусію повністю:

Опановуючи інструменти

“Незважаючи на підвищення рівня залучення громадськості до планування міського простору, конкретні інструменти її забезпечення зазнають критики від різних стейкхолдерів і однозначно потребують удосконалення, — говорить у коментарі Громадському Простору Павло Остапенко, голова Товариства дослідників України. — Хочеться порадити небайдужим громадянам, активістам у цих умовах опанувати та використовувати максимальний спектр таких інструментів.

Зокрема, широке використання усіх планувальних документів з розвитку міської території, активна участь в партисипативному бюджетуванні, громадських слуханнях, застосування петицій, запитів на інформацію — з одного боку, вестиме до удосконалення цих інструментів, з іншого — підвищує ефективність громадської дії.

Хочу звернути вашу увагу на підготовлені нашими дослідниками, Оленою Денисенко та Анатолієм Мельничуком, такі дві схеми за результатами останнього дослідження:

Перша схема показує основні інструменти управління міськими трансформаціями:

Друга схема: узагальнена оцінка ефективності основних інструментів планування та участі:

 
Детальніше із аналізом інструментів планування, участі та їх дієвості можна ознайомитися у статті дослідників у тематичному випусску журналу “Економічна та соціальна географія”.