Олександр Сушко: знижувати градус напруги і намагатися працювати спільно

Заснований філантропом Джорджем Соросом, Міжнародний фонд "Відродження" з 1990-го року розбудовує в Україні відкрите суспільство. Цього року Фонд відзначатиме своє тридцятиліття.Із примітних ...

Слайдер ГП(40)

Громадський Простір

Заснований філантропом Джорджем Соросом, Міжнародний фонд “Відродження” з 1990-го року розбудовує в Україні відкрите суспільство. Цього року Фонд відзначатиме своє тридцятиліття.

Із примітних цифр:

  •  більше 230 млн. доларів Фонд вклав у розвиток демократії в Україні за час діяльності
  • підтримано понад 9000 значимих громадських проектів та ініціатив.
  • У середньому біля 400 проектів на рік підтримує Фонд в останнє десятиліття.

Фонд спостерігав за розвитком і був одним із тих важелів, які розбудовували громадянське суспільство України від початку нашої незалежності. Як змінився сектор з того часу і фокус уваги самого Фонду, які плани Д. Сороса щодо України та якими є головні тренди громадянського суспільства на початку нового десятиліття — у нашому інтерв’ю із Олександром Сушком, виконавчим директором Міжнародного фонду “Відродження”, одним із провідних експертів у сфері міжнародних відносин, розвитку громадянського суспільства.

 

Дизайн без назви

Моя історія взаємодії з Фондом вже налічує понад 10 років

Громадський Простір: Коли для Вас почалося громадянське суспільство, і коли Ви усвідомили, що воно Вас “не відпустить”?

Олександр Сушко: Свою фахову діяльність я розпочав, як політолог-міжнародник. Це була середина 90-х років, я вступив в аспірантуру і готував дисертацію з міжнародних відносин. Я вивчав тогочасний світ, переважно західний — Європу і Америку, бачачи, що там є певні особливості, які не вичерпуються суто демократією в розумінні голосувати, чи правом обирати чи бути обраним, що це стосується певного набору властивостей, якостей, навичок громадян, які відрізняють громадян демократичного світу від решти світу, зокрема, пострадянського, у якому ми тоді формувалися.

DSC00120

І дійсно — мене це захопило. Я, фактично, став спеціалістом з європейської інтеграції, з кінця 90-х років активно працюю з європейськими темами, вивчав і брав активну участь у громадській експертизі формування європейської політики України. Тоді я працював в Інституті Євро-Атлантичного співробітництва. Ми були біля витоків ідеї Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, коли ще не було ніякої угоди. Ми тоді формували сам підхід, ідею, яким чином це може стати частиною нашого життя.

Ми тішимося тим, що наші ідеї, значною мірою, допомогли і українській стороні, і Європейському Союзу знайти той шлях, який врешті вивів нас на той рівень інтеграції, який ми зараз опрацьовуємо, через зону вільної торгівлі, через безвізовий режим, Угоду про асоціацію. Тобто це ті речі, які народжувалися в неурядових громадських організаціях двадцять років тому. І я радію з того, що був частиною цього процесу.

На якомусь етапі цієї роботи я перетинався з Міжнародним фондом “Відродження”. Адже саме цей Фонд тоді, коли на таку роботу неможливо було знайти деінде кошти, підтримував таку діяльність, зокрема, громадські організації, незалежних експертів, які просували ці ідеї на той момент. Я був одним із тих, хто, завдячуючи Фонду, міг, наприклад, поїхати до європейських столиць і там виступати публічно, просувати наші українські ідеї, знаходити партнерів, спільно писати книжки, просувати це в європейські інституції. І також, приїжджаючи сюди, тут пояснювати українським і політикам, та іншим зацікавленим аудиторіям те, чого ми можемо очікувати від Європи, від ключових країн, і це теж допомагало тут, нашим політикам, краще розуміти, чого ми можемо очікувати там. Ось в цьому полягала моя робота протягом 15 років.

А щодо Фонду — мене запросили в правління, потім я став головою правління, а згодом і виконавчим директором. Я є виконавчим директором з 2018 року, не так давно, але моя історія взаємодії з Фондом вже налічує понад 10 років.

 

Дизайн без назви

Джордж Сорос проявляє дуже серйозний інтерес до того, що відбувається в цій частині світу

Громадський Простір: Нещодавно активом Фонду ви зустрічалися у Давосі із Джорджем Соросом. Хотілося б дізнатися трохи про цю зустріч.

Олександр Сушко: Дякую за Вашу зацікавленість. Наш засновник, Джордж Сорос, проявляє дуже серйозний інтерес до того, що відбувається в цій частині світу. Тому що тут, фактично, йде пошук відповіді на питання: чи сучасна демократія, сучасне громадянське суспільство є життєздатними чи воно, все ж таки, поступається своїм впливом іншим силам, які намагаються зменшити простір свободи, простір громадської “само-діяльності”? Ми бачимо дуже багато прикладів навколо нас — країн, де оцей громадський, вільний простір постійно звужується. Класичний для нас приклад — це Росія, де ми, по суті, протистоїмо іншій моделі, іншій системі, де держава “підім’яла” під себе активну громаду, активних людей, які не мають, фактично, тих свобод, щоб вільно виражати себе і реалізовувати свої потреби. Там не існує тих свобод для громадських організацій, які притаманні для демократичного світу. В деяких інших країнах навколо нас теж є подібні речі, але приклад Росії для нас більш зрозумілий, бо ми розуміємо, кому і навіщо ми протистоїмо, що це не просто геополітичне протистояння з військовою агресією, це також протистояння з іншою системою цінностей, якщо йдеться про внутрішній устрій держави.

DSC00110

Тут Україна дійсно є флагманом у відстоюванні інтересів вільного світу, цінностей демократичного, вільного суспільства, тому й наша боротьба є такою цінною, власне, для носіїв цих демократичних цінностей в усьому світі. А Джордж Сорос, як філантроп, який багато десятиліть працює на підтримку цих цінностей відкритого суспільства підтверджує і нам підтвердив на цій зустрічі свій незмінний інтерес до того, як розвиваються події в Україні.

 

Дизайн без назви

Ми заважаємо тим, хто хоче збудувати тут закриту, ізольовану, корумповану систему

Громадський Простір: Фотографію у фейсбуці Ви підписали “true соросята і Сорос”. У соцмережах багато активістів та інших знакових людей демонструють фото із футболками “Я від Сороса” та інші подібні речі. Скажіть, будь ласка, що означає для Вас бути “соросятком” — це такий тонкий спосіб відповісти на реакції та закиди в сторону Фонду та тих, хто довкола нього, і загалом, третього сектору?

розуміємо, що ми і наші партнери можуть багато кому заважати

Олександр Сушко: Ми, звісно, трошки граємось в слова. Ми розуміємо, що ми і наші партнери можуть багато кому заважати. Ми заважаємо тим, хто розкрадає, хто звик використовувати країну як інструмент власного збагачення, ми заважаємо тим, хто хоче збудувати тут закриту, ізольовану систему, ми заважаємо також  і тим, хто хотів би тут відновити панування Росії. Тому об’єктивно — у нас суперників досить багато. І часто їх інтереси співпадають, тоді ми бачимо інформаційні атаки на Фонд і на наших партнерів, чуємо риторику про “зовнішнє управління”, “грантоїдів-соросят”, “іноземних агентів” тощо.

DSC00108

Крім того, ми бачимо відверті маніпуляції, адже є велике коло людей, які взагалі не мають відношення ні до Фонду, ні до наших грантерів, партнерів — їх теж зараз записують в “соросята”. Є дуже широке коло людей, яке намагаються певним чином дискредитувати, хоча ніяких практичних взаємин у нас з ними немає і ніколи не було.

Чому це відбувається? Тому що ми бачимо, що новий прошарок людей, переважно, молодих, які уже виховані в незалежній Україні, виховані на демократичних цінностях, дедалі більше отримує вплив в цій країні. В тому числі, це люди, які отримали західну освіту і повернулися в Україну, це люди, які мають досвід успішної кар’єри не тільки в Україні, з її олігархічною системою, але й закордоном, це люди, які працювали в міжнародних проектах, міжнародних компаніях… Зараз вони достатньо впливові в нашій країні. І комусь це не подобається, тому що звикли до зовсім іншого стилю управління, до тіньових, корупційних зв’язків, а ці люди приносять інші навички, інший стиль керівництва, іншу поведінку.

Це не значить, що вони геніальні і безгрішні — вони теж роблять чимало помилок, але вони, все ж таки, несуть собою інші цінності, інший стиль, не пострадянський. І ось так сталося, що незалежно від того, що більшість цих людей не мають до нас ніякого стосунку, тим не менше, їх записують в “соросята” — саме тому, що вони належать до цієї когорти не просто європейськи орієнтованих українців, а тих, хто вже мають реальний практичний досвід роботи і взаємодії з міжнародними процесами, які уже довели, що вони конкурентноздатні не тільки на українському, але й на глобальному трудовому ринку.

Очевидно, що є старі сили, які представляють оту олігархічну традицію, корупцію, в якій Україна жила десятиліттями — вони хотіли би цих людей просто витіснити з України. Тому, власне, і йде інформаційна кампанія, в якій акцентується на якихось реальних чи уявних помилках, на певних, можливо, не завжди досконалих політичних чи кар’єрних рішеннях, висловлюваннях, і таким чином їх намагаються “оптом” дискредитувати. Очевидно, що ця боротьба надовго, тому що, фактично, ця боротьба — між старим і новим в Україні, тому ми готові до того, що будемо в полеміці, будемо постійно відчувати цей інформаційний тиск, перебувати в дискусіях, у яких нас прагнутимуть не просто перемогти аргументом, а знищити і витіснити. Це буде нечесна і нещира дискусія, коли нам будуть приписувати гріхи, до яких ми не маємо стосунку. Зокрема, нас фальшиво проголошують тими, хто пропонує владі певні рішення, хоча ми можемо й зовсім не мати до них відношення.

Класичний приклад — це питання ринку землі. Наш Фонд ніколи не опікувався ринком землі: ми ні за “червоних”, ні за “білих”, так би мовити. Ми, власне, не займаємося цією справою, у нас немає власної експертизи з цього питання, і грантів з цієї тематики ми ніколи не надавали. Тим не менше, свідомо просувається фейкова теза, що це ми, “соросята”, якось тишком-нишком пропихуємо той ринок землі, тому що Сорос збирається потім ці землі купувати. Це абсолютна нісенітниця.

Очевидно, ми змушені рахуватися з тим, що існує справжня реальність Сороса, його Фонду, і його партнерів, та існує вигадана, штучна “реальність”, яку конструюють для того, щоби використати нас як зручну мішень, на яку можна “перевести стрілки” за  негаразди нашого життя, створені десятиліттями олігархічного панування. Це елемент ширшої політичної боротьби, політичної стратегії тих чи інших гравців, боротьби за “картинку світу”, де правда і близько не стояла. Ми до цього готові, з розумінням ставимося до того, що без боротьби нічого не буде.

 

Дизайн без назви

Важливо, щоб на світлій стороні були люди такого масштабу бачення, яким є Джордж Сорос

Громадський Простір: Нещодавно Джоржа Сороса відзначили “Філантропом 2019 року”. Хотілося б почути кілька слів про цю людину з Вашого погляду, не знаю, наскільки часто Ви зустрічаєтесь, але які Ваші враження після таких зустрічей?

він залишається відданим своїм ідеям філантропії

Олександр Сушко: Ми зустрічаємось. Я, як виконавчий директор Фонду, а перед тим був головою правління — починаючи з 2014 року, регулярно зустрічаюсь з засновником нашого Фонду. Я відзначаю, по-перше, те, що він залишається відданим своїм ідеям філантропії, тобто підтримки, знаєте, “світлої сторони” людського духу, потягу до свободи, до незалежності, до людської гідності. Тому він і заповів два роки тому більшу частину своїх комерційних капіталів — записав їх на благодійну фундацію. Дві третини тих грошей, які він заробив як бізнесмен, заповів на благодійну діяльність і це чи не найбільша приватна інвестиція в благодійність за останнє десятиліття.

DSC00181

Тому це певним чином характеризує людину, яка думає поза категоріями своєї особистої вигоди, адже, очевидно, що в його віці не йдеться про особисті вигоди від цих рішень, бо вони — на десятиліття вперед. Тут також не йдеться і про заздалегідь визначеність того, хто і на які конкретні цілі ці гроші витратить, тобто він створив таку систему глобального благодійного фонду з розгалуженою системою прийняття рішень, яка забезпечує те, що ці кошти будуть витрачатися в залежності від того, які проблеми перед людством будуть стояти і які загрози будуть актуальними на той чи інший момент, якщо в першу чергу йдеться про людську гідність, про свободи, про здатність людини захищати свої фундаментальні, природні права в будь-якій частині світу — чи то в демократичному світі, чи то в авторитарних країнах, бодай де. А сьогоднішній світ такий, що навіть в демократичних країнах дуже часто людям доводиться повертатися до витоків і відстоювати базові речі, пов’язані з власними правами.

Людська історія — нелінійна. Якщо раніше, коли Джордж Сорос починав свою благодійну діяльність, сорок років тому, то здавалося, що світ, все ж таки, рухається більш-менш лінійно — від більш закритого до відкритого і демократичного. Зараз ми бачимо, що ситуація не настільки проста. В світі дуже багато прикладів і зворотного руху теж: від відкритих суспільств до більш закритих. Це означає, що ті цілі, які ставляться, фактично, є вічними, тому що боротьба між відкритістю і закритістю, між гідністю і пригніченням людини ніколи не закінчиться. Важливо те, щоб на цій світлій стороні були люди такого масштабу бачення, яким є Джордж Сорос.

 

Дизайн без назви

Громадянське суспільство України є досить відчутним фактором

Громадський простір: І не розслаблятися… Цього року Фонд відзначатиме своє тридцятиліття. Це ювілей. Очевидно, що Фонд був одним із тих важелів, одним із важливих рушіїв, які ще на початку незалежності сприяли будівництву громадянського суспільства. Як змінився третій сектор з того часу? Які віхи пережило громадянське суспільство з тих часів, і яка його сьогоденна реальність?

Олександр Сушко: Дійсно, коли Джордж Сорос разом з українськими інтелектуалами – Іваном Дзюбою, Юрієм Щербаком, Богданом Гаврилишиним тоді, в 1990 році, заснували Фонд “Відродження” — це було ще до колапсу Радянського Союзу, я тоді ще в школу ходив, ми розуміємо, що це довга історія. Очевидно, що вже змінилося декілька поколінь людей, які працювали з філантропією Сороса в Україні. Це справді досить тривалий час, бо цей вік — тридцять років — робить наш Фонд однією з найстаріших міжнародних благодійних організацій в Україні.

Дійсно, із самого початку ключовою цільовою аудиторією для Фонду було українське громадянське суспільство. На відміну від інших міжнародних донорів, які, насамперед, допомагають державі, Фонд “Відродження” від самого початку співпрацював з громадськими організаціями, з окремими інтелектуалами, з культурними діячами, з людьми, які спроможні впливати на громадську думку, які мають істотний інтелектуальний ресурс. Фонд допомагав їм цей свій інтелектуальний продукт донести до ширшого суспільства.

Тому тоді, в дев’яності роки, величезну роль, наприклад, відігравала видавнича програма Фонду, завдяки якій було видано понад 700 найменувань різних книжок. Переважно, це була перекладна література, тобто світова класика науки і художньої літератури, яка вперше видавалась українською мовою, але також значна кількість книжок — власне, українська продукція, продукт українських інтелектуалів, письменників, науковців, які б за інших умов не могли би донести свою думку до широкої громади.

громадянське суспільство було вузьким прошарком, де всі одне одного знали

Тоді це був дійсно такий висхідний момент, коли у важкому становищі знаходилися і українська наука, і українська інтелігенція, і громадянське суспільство було в дуже зародковому стані. Тоді жартували, що громадських лідерів можна перерахувати на пальцях рук. Громадянське суспільство було вузьким прошарком, де всі одне одного знали, це були зовсім не ті реалії, що зараз.

З тих пір сплинуло багато часу і тепер реалії вже інші. На сьогоднішній день ми уже не скажемо, що українське громадянське суспільство — це кілька десятків людей. Це величезна маса громадян, задіяних до різних форм громадського активізму. Очевидно, ми й досі жаліємося про те, що все одно більшість суспільства — пасивна, що лише приблизно 7-8% громадян декларують, що вони регулярно займаються громадською діяльністю. Тим не менше, ці 7-8% — це не так мало, це люди, які рухають вперед історичний процес, це люди, від яких залежить вектор руху країни. І, власне, наша історія останніх тридцяти років, історія України, доводить, що вирішальну роль у виключні моменти відіграє оця активна меншість, яку, власне, яку ми і називаємо громадянським суспільством.

є багато факторів, які стримують людей від включеності

Інша справа, що в українських умовах цей громадський активізм реалізує себе дещо хвилеподібно. Тобто, є моменти громадської мобілізації заради якоїсь цілі: як правило, перед обличчям загрози, перед обличчям якогось спільного ворога, коли люди дійсно піднімаються, гуртуються, і засвідчують свою здатність до самоорганізації. Але це, зазвичай, недовго. Потім люди розходяться по домівках, хвиля активізму спадає і тоді ми знову бачимо, що домінують патерналістські настрої. Це наша реальність, наша дилема. Так рухається наша історія: певними ривками, циклами, де, з одного боку, в певні вирішальні моменти історії оця активна частина суспільства задає вектор, задає тон, але потім, все ж таки, ми бачимо, що у нас є певні проблеми з тим, щоби зробити громадський активізм великої кількості людей постійною, нормальною практикою. А це не завжди виходить, тому що є багато факторів, які стримують людей від включеності в громадське життя, в політику, в інші сфери.

Тому ми так і рухаємося. І тому, власне, у нас немає задоволення від того, в якому стані перебуває українське громадянське суспільство. Але, якщо ми порівняємо його з тим, що було 20-30 років тому — це як небо і земля. Ми бачимо, що на сьогоднішній день є достатньо розгалужена мережа громадських ініціатив, організацій, різних форм активізму, в тому числі, й ідеологічно різноспрямованих векторів громадської активності. Уже не можна сказати, що громадянське суспільство завжди об’єднане спільними ідеями: дуже часто виникають конфлікти всередині самого громадянського суспільства. Чим воно стає ширшим, тим менш воно стає однорідним, тому ніхто на сьогоднішній день не може претендувати на те, що він контролює громадянське суспільство, чи говорить від його імені. Ніхто не має монополії і не контролює…

Громадський Простір: Навіть Сорос? (жартує – ред.)

Олександр Сушко: Ні. Уявляєте собі? (усміхається – ред.). Тому що громадянське суспільство вже ніколи не буде однорідним. До цього треба звикати. Це є нормальний стан речей.

DSC00099

Інша справа, що для нас дуже важливо, щоб, все ж таки, домінуючу роль в громадянському суспільстві відігравали люди і організації, які орієнтовані на цінності свободи, верховенства права, відкритого суспільства, люди, які готові чути і сприймати інших, люди, які готові до інакшості, до того, що світ розмаїтий, до того, що не можна нав’язувати всім стандартні тези, які комусь здаються істинами.

Тому тут завжди є певна дилема: як, з одного боку, активна частина суспільства мала би забезпечувати лідерство і вести за собою, пропонуючи певні ціннісні орієнтири, певні об’єднуючі задачі для суспільства, а, з іншого боку, поважати розмаїття і розуміти, що строєм уже ніхто ходити не буде. Тут є теж проблема зростання і зрілості громадянського суспільства.

жодна стратегічна зміна не відбувається без залучення громадянського суспільства

Тому на сьогоднішній день ми кажемо, що громадянське суспільство України є досить відчутним фактором. Без цього, фактично, не працює жодне політичне рішення, жодна стратегічна зміна в Україні не відбувається без залучення громадянського суспільства. І це вже реалії, з якими усі рахуються. Інша справа, що не завжди вистачає організованості, не завжди вистачає послідовності і енергії щось тримати у фокусі тривалий час. Тому й існує ця хвилеподібність, тому оці певні відрізки ентузіазму змінюються апатією, і потім знову по колу. Ми бачимо, що активна частина суспільства — це живі люди, які теж можуть бути розчарованими, які можуть втомлюватися, які можуть вигорати, які можуть бути не завжди готовими до безперервності роботи. Тому дуже важливо, щоб заходили нові покоління, щоб заходила нова енергія, щоб на кожному новому етапі задачі переосмислювалися, щоб люди були готові до співпраці. Це найголовніше.

Якби питали: “а в чому головна проблема в громадянському суспільстві?”, це якраз готовність до горизонтальної співпраці великих груп людей. Ми, все ж таки, звикли до самозамикання в комфортних нам середовищах, тому дуже часто втрачаємо зв’язок з рештою реальності, а суспільство є складним… І недовіра в нашому суспільстві є достатньо високою, це звужує нашу здатність до взаємодії з іншими громадянами для того, щоб спільно просувати якісь цілі. Це те, що відрізняє нас від країн з усталеною демократією, з усталеною традицією громадянського суспільства.

 

Дизайн без назви

Cприяти контактам людей хоча би з різних “бульбашок”

Громадський Простір: Продовжуючи думку щодо “комфортних середовищ”… На Форумі оргрозвитку відбулася дискусія, яка потім перенеслася в соціальні мережі. Зокрема, лунала думка щодо “бульбашковості” третього сектору. Що на це скажете?

Олександр Сушко: З одного боку, слід визнати, що люди, за своєю природою, схильні гуртуватися із собі подібними. Тут немає нічого дивного. Люди, як правило, шукають не істин, а комфорту. А громадський комфорт — це бути з тими, хто думає у подібний спосіб. Тобто, з одного боку це зрозуміло, з іншого боку — коли цієї замкненості стає забагато, то, фактично, суспільство капсулюється у кількох чи кількох десятках таких сфер, знаходячись всередині яких, люди не бачать іншої частини простору. Тоді, коли настає момент, скажімо, виборів — раптом їх результати дуже контрастують з очікуваннями людей у певній “бульбашці”, адже вони, спілкуючись між собою, впевнені, що суспільство думає в такий спосіб, а виявляється зовсім інше. І це їх дивує і призводить до фрустрації, розчарування, і навіть до образи на решту суспільства. А це свідчить про те, що на певному етапі люди не дуже чітко відчувають пульс суспільства, те, чим воно дихає. Не розуміють, чому люди приймають ті чи інші рішення і внаслідок чого.

 важливо, щоб люди хоча б спілкувалися в ширших спільнотах

На сьогоднішній день така ситуація є помітною. Вона, безумовно, заважає багатьом активним громадянам правильно вибудувати стратегію: що робити далі. Тобто, якщо ми виходимо з того уявлення, яке формується всередині “бульбашки”, але свої цілі ми ставимо за її межі, у нас може нічого не вийти. Адже ті цілі, які ми ставимо зсередини, можуть не спрацювати, і люди знову будуть ще більш розчаровані. Тому дуже важливо, щоб люди хоча б спілкувалися в ширших спільнотах. Це, до речі, те, чим залюбки займається Фонд: сприяти контактам людей хоча би з різних “бульбашок”.

DSC00171

Я не кажу вже про антагоністичні, абсолютно ворожі середовища, бо ми розуміємо, що є такі протиріччя, які неможливо чимось згладити, є певні фундаментальні речі, де люди ніколи не погодяться один з одним і не будуть говорити. Класичний наш приклад: конфлікт з Росією, ставлення до нашої територіальної цілісності, до нашого суверенітету. Тому ми, наприклад, не ставимо ілюзорних цілей, що ми зможемо домовитися з Кремлем і тими, хто поділяє їхню філософію. Не зможемо. Але в своєму суспільстві, безумовно, більшість громадян належать до достатньо тверезо мислячої публіки, не зважаючи на те, що там багато патерналістів, дуже багато людей, які очікують дива і відповідно до цих очікувань (що хтось за них вирішить їхні проблеми), голосують.

 без опори на ширше суспільство важко досягти успіху для всієї країни

Активна частина суспільства дратується, коли це спостерігає. Але, знову ж таки, без розмови з цією патерналістською, дивоочікуючою частиною суспільства, у цієї активної меншості теж нічого не вийде. Адже без опори на ширше суспільство дуже важко досягти такого успіху для всієї країни. Тому й важливо, що люди, які представляють різні сегменти, частіше чули один одного. Я би сказав, що це частина дуже великої мега-задачі: створення такого гармонійного, цілісного українського суспільства, до якого ми ще не дійшли.

І тут якраз питання: а чим такий Фонд, як наш, міг би займатися? Це наша вічна дилема: чи, все ж таки, культивувати і працювати з тою, найактивнішою частиною суспільства, яка може задавати тон, але в той же час може і втрачати зв’язки з ширшим суспільством; чи працювати з ширшим суспільством, але тоді є ризик, що ресурсів не вистачить, тому що немає жодної, навіть урядової інстанції, не те, що приватної, яка могла би охопити своїм впливом все суспільство. Тому тут завжди є потреба пошуку правильної стратегії, правильного балансу.

 

Дизайн без назви

Вчити організації шукати власний ресурс

Громадський Простір: Зараз точаться розмови і дискусії щодо необхідності стандартизації громадських організацій, тобто потреби відповідати певним стандартам, працювати над життєздатністю, мати політики і процедури, тощо. Деякі організації кажуть, що на такі речі потрібні ресурси, які не завжди в наявності… Яка Ваша думка про таку ініціативу і чи замислюється Фонд про інституційну підтримку громадських організацій?

Олександр Сушко: Очевидно, що навіть всі разом узяті донори, якщо їх ресурси кинути в одну корзину, не зможуть інституційно втримати всі ті ГО, які є, навіть активну частину з них. Знаєте, за статистикою їх у нас понад 70 тисяч ГО, а за різними оцінками десь до 10 тисяч — це реально активні, ті, які працюють. Я вам скажу, що жодних донорських ресурсів не вистачить на те, щоби їх просто утримувати. Тому які тут можуть бути виходи?

Вихід номер один — це, безумовно, допомагати організаціям, вчити їх шукати місцевий ресурс, шукати власний ресурс, шукати тих людей, які будуть їх підтримувати. І тут громадські організації об’єктивно є в нерівному становищі. Чому? Тому що деякі з них, які працюють безпосередньо на якісь проекти, які є дуже видимі для навколишнього суспільства, можуть легше досягти оцього зв’язку з громадою і навіть отримувати кошти від людей. Класичний наш приклад — волонтерська діяльність, діяльність на підтримку хворих, коли благодійні проекти чіпляють людей емоційно і дозволяють ГО збирати через різного роду електронні платформи, через нині доступні технічні засоби на свою статутну діяльність, на те, щоби виконувати свою роботу. Але для цього потрібен той предмет діяльності, який би зачіпав емоційну струну громадян. Далеко не кожна громадська діяльність є такою.

Багато роботи є мало помітною для широкого кола громадян або люди можуть навіть вважати цю роботу не дуже й потрібною. Наприклад, робота аналітичних центрів, де експерти працюють над розробкою бачення майбутнього, політики. Очевидно, це не те, на що люди будуть нести гроші. Навіть в розвинених демократичних країнах, оці об’єднання, які займаються аналітичною діяльністю, ніде не можуть зібрати достатньо від людей, щоб вижити і працювати. Тому існує інший механізм. Інше рішення полягає в тому, щоб мотивувати державу витрачати частину свого публічного фінансового ресурсу на підтримку громадської активності своїх громадян. І тут є різні механізми і Україна ще не запровадила їх в достатній кількості.

Тобто, з одного боку, це можливість створення прозорого механізму доступу ГО до державного ресурсу через діяльність спеціалізованих програм чи фондів, де відбувалися би регулярно, наприклад, конкурси, на які організації могли би подаватися, пропонуючи свої проекти, і серед цих проектів відбиралися би ті, які становлять найбільший суспільний інтерес у прозорий спосіб. Так, як діють донори, просто донори не можуть це все покрити, а ось держава і через центральну владу, і через органи місцевого самоврядування могла би робити більше.

І тут слід визнати, що останні 5-7 років маємо певний прогрес як на центральному, так і особливо на місцевому рівнях. Ми бачимо, що дедалі більше виникає можливостей  реалізувати і отримати кошти, зокрема, від органів місцевого самоврядування. Однак, як це часто у нас водиться, процедури незрозумілі, непрозорі, десь є підозри у корупції, десь є підозри у тому, що роздають своїм людям. У громадян немає достатньо довіри до тих механізмів, до того, як розподіляються ці кошти. Тому це все ще дуже недосконало, але певний прогрес є.

Наступний крок — це те, що називається “відсоткова філантропія”. Має бути ухвалений закон, який би дозволяв громадянам перерозподіляти невеличку частину (1-2%) своїх податків, які вони й так платять державі, щоб вони могли казати: “Ця моя частка йде такій-то громадській організації”. Така модель працює в Польщі і багатьох інших країнах. Зараз багато організацій і експертів працюють на те, щоб подібне законодавство було і в Україні. Тоді це був би ще один шлях до того, щоб громадські організації більше відповідали отим критеріям, з яких ви почали своє питання: щоб вони були більш сталими, щоб  могли оплачувати роботу свого персоналу, щоб вони не наскільки залежали від іноземних донорів, як це, на жаль, об’єктивно досі ще є. Тому тут є куди розвиватися.

Я думаю, що в найближчі роки і ми, і наші партнери будемо просувати такі механізми, щоб зміцнювати цей зв’язок між громадськими організаціями і громадянами, ширшою громадою, щоб вони відчували цю свою залежність і взаємозалежність. Щоб існували механізми, які могли би перерозподіляти суспільний ресурс на користь найбільш цінних, найбільш життєздатних громадських ініціатив.

 

Дизайн без назви

Головний тренд — не дати суспільству розпастися на глухі сегменти

Громадський Простір: Зараз почалося нове десятиліття, я розумію, що міркувати на всі десять років досить складно в наших реаліях, тому що вони дуже динамічні, але, все таки, на найближчий час: яким би мав бути фокус громадянського суспільства і, зокрема, Фонду? Що зараз найважливіше? На що варто звертати увагу? Тренди, тенденції…

Олександр Сушко: Я думаю, що головний тренд — не дати суспільству розпастися на глухі сегменти, не дати людям піти кудись в глуху оборону, замість того, щоб співпрацювати. Оця дилема між людиною, яка іде і активно співпрацює з іншою, і людиною, яка замикається в собі і нічого не хоче робити — це велика дилема наступних років.  Тому що стара система, корумпована система розраховує на тих людей, які нікому не довіряють і нічого не роблять, це їхній виборець. Адже активна частина суспільства буде природньо зацікавлена в тому, щоб держава ставала кращою, щоб вона надавала послуги належного рівня громадянам. А це все формується завдяки активності громадян, тобто це не можна експортувати в готовому вигляді з більш успішних країн. Потрібно, щоб громадяни не просто доросли і вимагали цього, але й були спроможні скористатися цими послугами чи цими можливостями. Якраз це — найбільша дилема, як мені здається.

недостатньо отримати комп’ютер з новим софтом: треба навчитися ним оперувати

Прикладом цього є децентралізація і ті реформи, які робляться на місцевому рівні в останні роки і будуть робитися надалі: створення місцевих громад, коли втілюються дуже непогані плани, і законодавство достатньо прогресивне, дає велику кількість можливостей на місцях. Зростають місцеві бюджети, тобто є певні ресурси зростання на місцевому рівні. Однак достатньої кількості кадрів, людей, персоналу, який здатний оперувати цими можливостями, немає. Ми бачимо, що дуже багато цих можливостей, власне, недовикористовуються, або використовуються неякісно, так, що більшість людей не завжди відчувають вигоду від цих змін. Тому люди можуть казати: “А ми не бачимо результатів реформ”. А ось в тому й проблема, що більшість із оцих реформ, про які зараз йдеться, стають доступними тільки людям, які спроможні оперувати цими можливостями. Це як комп’ютерна грамотність, коли недостатньо отримати новий комп’ютер, з новим софтом: треба навчитися ним оперувати. Так само й ці нові реформи, зміни, які відбуваються — дуже важлива оця операційна здатність людей освоїти нові навички.

86721788_482072759336819_4515535629248888832_n

Як на мене, ключова задача громадянського суспільства і донорів, таких, як Фонд “Відродження” — давати людям уміння, стимулювати, щоб люди освоювали ці знання, нові механізми, щоб вони передавали ці знання навколо себе і тим формували цю нову культуру громадської участі, задіяності у спільну справу, філософію оцієї “спільної справи”, того, що називають “республікою”. Щоб виник громадянин не як виняток, не той громадянин, що раз на 5 років приходить на вибори, а той, який щоденно відповідає за світ, в якому він живе. Це і є та надзадача, яка, думаю, повинна визначати стратегію як більшості громадських організацій, так і донорів, які допомагають.

 

Дизайн без назви

Більше працювати на об’єднання

Громадський Простір: Наостанок: ключовий меседж до нашої аудиторії, якраз тих, з ким найбільше працює Фонд — активної частини суспільства. Можливо, якісь побажання.

DSC00151

Олександр Сушко: Зараз весь світ поляризується. Ми бачимо, як навіть в старих демократіях зростає внутрішня напруга і ворожнеча всередині суспільств, між різними групами. Це небезпечно, навіть для усталених демократій. Для молодої демократії, яка водночас ще й бореться за виживання з імперським сусідом, така внутрішня ворожнеча є неймовірно небезпечною. Тому це, мабуть, моє ключове застереження до всіх наших пасіонаріїв, до нашої активної частини суспільства — все-таки зараз більше працювати на об’єднання.

Адже в останні роки ми собі дуже багато дозволили негативних емоцій по відношенню до інших частин суспільства, до тих, хто, можливо, по-іншому розуміє ситуацію.

Треба розуміти, що цим людським ресурсом, яким ми є, — ми або чогось досягнемо разом або не досягнемо нічого. Тому дуже важливо, принаймні, знижувати градус суспільного антагонізму в суспільстві і намагатися працювати спільно, вибудовувати довіру, якими б різними люди, врешті-решт, не були. А достатньо у нас вже прикладів того, що й певні ідеологічні, партійні розбіжності легко долаються, коли люди усвідомлюють спільний інтерес жити в країні гармонійній, країні, яка живе у відповідності до певних універсальнихї правил. І без “інших” людей ми цього світу не збудуємо ніколи. Тому первинною на сьогодні є, все ж таки, здатність і бажання до співпраці.

 

Спілкувалася – Люба Єремічева 

Відео – Віталій Ніщименко

Головні моменти розмови дивіться на відео:


Тематика публікації:              

Останні публікації цього розділу:

Анна Бондаренко: у нашому просторі волонтерства стає все більше

Ірина Ткаченко: Ми всі трішки Ілони Маски — вашим космосом може бути громада

Міжсекторна комунікація: як знайти довгочасний win-win?

Олена Данілова про міжсекторну синергію: вибудувати довіру — це довгий шлях і багато роботи

Зі швидкістю Вінниці: у чому секрет успіху міста

У пошуках ідей для успіху: Форум громадських ініціатив зібрав Україну у Вінниці