Образ України за кордоном як “стрічка Мебіуса”

Галина Жовтко

Після Революції Гідності Україна перестала сприйматися як країна в затінку Росії. Вона нарешті почала по-справжньому “існувати” у головах європейців, а вони неочікувано для себе  “відкрили” її. Від екзальтації до упередження, і навпаки, саме так міняється образ сучасної України у сприйнятті європейцями.

Що змінилося в образі України за кордоном після Революції Гідності? Що спроможне змінити цей образ на краще? На що здатна культурна дипломатія? Про це говорили українські та європейські науковці під час дискусії «Ми» для «них» після Майдану. Образ України за кордоном після Революції Гідності.

Філіпп де Лара (Франція) – філософ, професор Університету Париж ІІ (Університету Пантеон-Ассас) (філософія та політичні науки), керівник програми «Сучасність і тоталітаризм». Співпрацює з виданням «Український тиждень».

Ставлення французів (і не лише французів) до України відповідає феномену “стрічки Мебіуса”, коли можна спокійно переходити з одного боку на інший, від екзальтації до упередження, і навпаки. Як розповів Філіпп де Лара, у французів немає стабільного уявлення щодо подій в Україні, вони й не дуже добре розуміють геополітичну ситуацію. Окрім того, є багато міфів, які підсилюються російською пропагандою.

З одного боку, для французів Україна – це європейська нація, і зміни, які відбуваються, відповідають духові Європи, але, з іншого боку, події в Україні, відповідають найгіршим зразкам націоналістичних рухів.

Також двояким для них є сприйняття Майдану. Майдан як  найкращий прояв громадянського суспільства, та Майдан, який нічого не змінив, бо Україна залишилася під владою корупції.

Французи дивляться на Україну  як на країну, де нарешті відбувається пошук власної політичної нації і це наче вдається, проте є присутньою небезпека розділення країни – лінгвістично, історично, конфесійно.

Хоч Україна є сучасною державною, проте вона стоїть на краю величезної прірви і може впасти туди. Путін – імперіаліст, диктатор, а українці для деяких французів – це лише різновид росіян.

“І коли ми говоримо про те, що українці підтримують європейські цінності, українці вмирають за європейські цінності, це все правда. І коли ми говоримо про це нашим західним партнерам, то треба розуміти, що ви маєте право на цей дискурс, ви маєте право казати про свою європейськість, але той, хто стоїть перед вами, набагато гірше розуміє в чому європейськість полягає“, – Філіпп де Лара.

За словами професора, ЄС та його члени перебувають зараз в глибокій кризі – кризі ідентичності. Науковець виокремив три хвороби, які стосуються кризи Європи. Перша – це забуття і нерозуміння феномену кордонів. Саме явище ЄС знецінило кордони, і європейці їх не розуміють. Друга – європейці перестали розуміти сенс нації. Часто можна почути, що проект ЄС – це проект постнаціональний, який має “перевищити” націю. Але треба розуміти, що від самого початку створення ЄС була ідея творення рівності та дружби націй, щоб захистити та дати змогу розвиватися маленьким та середнім країнам. Третя хвороба – це забуття комунізму.

Міхаель Жантовський (Чехія) – письменник, перекладач, публіцист, дипломат, психолог, в минулому — радник президента Чехословаччини Вацлава Гавела, Посол Чехословаччини, пізніше — Чеської Республіки у США, в Ізраїлі, у Великій Британії; з 2015 року очолює у Празі Бібліотеку імені Вацлава Гавела.

Своїми думками щодо того, як можна змінити образ країни на краще, поділився Міхаель Жантовський. Письменник та колишній дипломат на прикладі Чехії показав, як культура та великі особистості допомагають долати кордони між країнами та руйнувати стереотипи:

“Нам дуже пощастило, що в 90-тих роках нашим провідником і першим президентом незалежної Чехії став Вацлав Гавел. Він не тільки дисидент, не тільки політик, а й мислитель, філософ, письменник. Він вмів формулювати думки, які й до сьогоднішнього часу важливі не лише для Чехії, а й для людей з інших країн. Культурні традиції кожної країни відіграють важливу роль у творенні образу цієї країни закордоном, і хоча політики це забувають, проте кожен дипломат-практик добре знає, що через культуру можна поширювати  і підтримувати не лише культурні, а й політичні та економічні інтереси країни. На відміну від наших західних колег, ми завжди були ближчими до України, ми завжди знали, що Україна існує, і вона не була для нас якоюсь невідомою країною. І те, що ми знали про Україну, ми знали через культуру, через літературу. Найперше, про що дізнається чеський інтелектуал про Україну – це про українського Гоголя. Це така велика інвестиція України у світ. Він дуже нагадує нашого, підкреслюю, нашого письменника Франца Кафку, який і писав німецькою мовою, але був празьким автором і виростав у нашому середовищі, і теж відіграв важливу роль в культурі Європи”.  

Тетяна Водотика — кандидатка історичних наук, наукова співробітниця Інституту історії України НАН України; співредакторка часопису «Місто: історія, культура, суспільство»; співавторка книжки “Ігри відображень. Якою Україну бачить світ” (Харків: Віват, 2016).

“Насправді голос України в Європі, в публічному європейському просторі, є все ще ледь чутним. Беззаперечно, що Україна після Євромайдану, і українська громадянська спільнота, і політична спільнота намагаються шукати певні шляхи, способи, методи, аби зробити свій голос гучнішим, чіткішим. Ми маємо завдячувати західній інтелектуальній еліті, яка пише про Україну мабуть більше, зрозуміліше і доступніше, ніж самі українці про себе, наприклад, Ендрю Вілсон, Тімоті Снайдер, але сподіваємося, що робота в цьому напрямку буде тривати  і ми знайдемо власний голос, власні ефективні форми для просування свого іміджу. Насправді з цим поки що є проблеми,” – Тетяна Водотика.

Євген Магда – канд. політичних наук, доцент Видавничо-поліграфічного інституту НТУУ КПІ; автор книжки «Гібридні війни» (Харків: Віват, 2015), співавтор книжки “Ігри відображень. Якою Україну бачить світ” (Харків: Віват, 2016).

Протягом останніх двох років українські військові та волонтери відіграли найважливішу роль у формуванні іміджу України, оскільки  зуміли відстояти суверенітет України та продемонструвати, що вона існує.

“Для багатьох європейських політиків стало потрясінням, що на українському Євромайдані люди гинули під європейським прапором за європейські цінності, які в старому світі досить часто сприймалися як певний ритуальний комплекс цінностей, а не те, що варто було б захищати. Українці гинули і захищали не просто європейські цінності, вони боролися за власне прагнення жити у кращій, більш сучасній державі, державі, яка б зуміла реалізувати власний неабиякий потенціал, який існує. І через те, що Україна сьогодні нагадує жебрака, який живе на скрині із золотом, ми і маємо достатньо великий комплекс проблем і в нашому сприйнятті, і в нашому внутрішньому житті. Що стосується об’єктності\суб’єктності, то звичайно, що Україні доводиться постійно маневрувати для того, щоб не дозволити надягти на неї чужий піджак – “піджак російського імперіалізму” насамперед, і через це Україна приречена на постійні політичні маневри і постійні пошуки себе”, –  Євген Магда.

 Хоча Україна і нагадує зараз “солом’яного бичка, в боку якого застрягла лапа російського ведмедя”, проте вона продовжує бути живим організмом, який спроможний далі боротися.

_____________________________________________