МБФ “Давай Допоможемо”: хочемо, щоб змінилося ставлення до старості

Любов Єремічева

Міжнародний Благодійний Фонд “Давай Допоможемо” (Let’s Help) опікується найболючішими потребами суспільства – тими, про які не особливо прийнято говорити. Проблема гідної старості – одна із них. Про те, що означає старіти гідно, як живеться літнім  у будинках для людей похилого віку та чого їм бракує, що можемо зробити, аби наше завтра не страшило, а надихало… Про це та про інше Громадський Простір поспілкувався із активістками Фонду – його адміністраторкою Катериною Соболевою-Зоркіною та PR-консультанткою Мариною Говорухіною.

Катерина: Фонд був заснований у квітні 2015 року родиною Бондаренків – це одні з найбільш прозорих і чесних в Україні бізнесменів, які заснували і вже 25 років підтримують діяльність групи компаній Ліга, до якої входять такі відомі продукти, як Ліга Закон, інформаційний центр ЛігаБізнесІнформ, адвокатська компанія “Юскутум” і т.д. Фонд створений для того, щоб закривати найбільш вразливі потреби українського суспільства. Його місія – допомагати всім людям, які потребують допомоги і залучати до цього якомога більше людей. Фонд працює за чотирма напрямами – допомога самотнім людям в будинках для людей похилого віку, допомога дитячим будинкам, допомога тваринам у притулках (Фонд працює з притулком “Сіріус”), а також це один з небагатьох фондів, які залишилися в Україні, що допомагає фізичним особам – адресна допомога дітям з ДЦП і дітям з вадами зору.

Останнім часом фонд переключився на те, щоб заповнювати потреби самотніх літніх людей, які перебувають в будинках для людей похилого віку – це покинуті пенсіонери, які 70% лежачі, але перебувають в жахливих умовах. Це зараз основний напрям діяльності, яким займається фонд.

Громадський простір: Крок 9 в нещодавно оприлюдненому списку завдань “TO DO LIST громадянського суспільства України“ – працювати разом з громадою для громади. Чи залучаєте Ви громаду, чи робите все власними силами?

Марина: Ми залучаємо громаду – це одна з обов’язкових умов роботи фонду, тому що ми розуміємо, що самі це не витягнемо. Звісно, тільки разом ми можемо щось змінити в ситуації із самотніми літніми людьми. Тому ми використовуємо різні інструменти, серед яких соціальні мережі, серед яких ЗМІ, які останнім часом дуже активно відгукнулися на наше прохання допомогти, розповісти про програму “Гідна старість”. Насправді, хочу сказати, що останній флеш-моб, який ми організували – він так і називався – “Гідна старість”, де люди мали змогу розказати, якими вони уявляють себе у старості, а також цим хештегом (#ГіднаСтарість) –  де можна допомогти цим літнім людям на наш сайт, зібрав гроші…

Катерина: Один день флеш-мобу зібрав 3,5 тисячі гривень, ці кошти щодня, потрошку збираємо – продовжуємо цей флеш-моб та інші заходи, спрямовані на підтримку цієї програми. Дуже добре, що люди залучаються, що підхопили цю тему – вона виявилася дуже актуальною і болючою. Люди відгукуються і допомагають – це дуже добре.

Марина: До речі, зараз ще триває наша цікава акція, яку ми зробили спільно з газетою “День”, у рамках якої люди можуть розказати у себе на сторінці у фейсбуці про те, як їх бабуся і дідусь зустрілися, називається “Як я зустрів вашу бабусю” (дедлайн акції вже минув – прим. авт.). Охочі мають можливість розказати історію зустрічі – чи була вона романтичною, чи була вона навпаки – складною. Зараз до нас приходять дуже цікаві історії про те, як кохання сталося під час війни. Серед них ми визначимо переможця – це нагода бути опублікованими на сторінках газети “День”, а також отримати приз від нашого фонду.

Катерина: Це взагалі наша концепція просування цієї програми в суспільстві – ми не просимо пожертвувати, ми не просимо дати гроші на бідолашних дідусів та бабусь, ми закликаємо інвестувати у гідну старість, у майбутнє України, у майбутнє тих людей, якими, можливо, стане хтось із нас.  Це не прохання , вони не бідні і не нещасні, вони щасливі, що у них є ми, які хочемо їм допомогти за допомогою цієї програми.

Громадський простір: Кілька слів про актуальність цієї теми – я не бачила, щоб питання старості підіймали так широко…

Марина: Тому що про це незручно говорити. Коли ми зустрічаємося, спілкуємося, шукаємо партнерів, іноді нам кажуть: “Ну, старість… Ці люди вже віджили, як вони нам зможуть допомогти, а ось діти – це майбутнє”. Але ми впевнені, що старенькі люди – це ті ж діти, фактично. Вони мають ті самі потреби, вони так само хочуть трошки розважатися, вони так само хочуть іноді чогось солоденького і т.д. Ми вирішили працювати з ними, тому що вони зараз в набагато гірших умовах, ніж часто діти.  Ми допомагаємо тим, хто цього найбільше потребує.

Ми зараз почали співпрацювати з Національним превентивним механізмом. Від моніторів Національного превентивного механізму ми знаємо (крім того, що самі там буваємо, але монітори можуть проходити там, де нас не пускають або там, де нам не хочуть щось показати) про ті умови, які там насправді. І це умови жахливі. Коли бабусі і дідусі їдять із залізних тарілок, п’ють з кружок, тому що… чомусь, їм дають саме таке. Можливо, воно дешевше, можливо, воно не б’ється, але це нелюдське ставлення. Вони їдять із таких же залізних тарілок, як їдять собаки в притулках – тобто одне й те саме. Власне, це один із пунктів програми “Гідна старість” – замінити ці залізні тарілки на нормальні керамічні, які не б’ються, щоб вони пили чай і відчували себе людьми. Замінити ліжка – зробити нормальні, які не смердять, а ми маємо визнати, що така ситуація зараз існує. Зробити кнопку виклику – щоб бабуся або дідусь, які лежать і не можуть покликати іноді санітарку, тому що вона бігає одна, а їй потрібна допомога. Зробити цю кнопку виклику, щоб старенькі могли покликати на допомогу, якщо щось стається термінове.

Катерина: Програма також передбачає створення домашнього затишку для таких людей. Дійсно, Марина абсолютно права – умови, в яких вони перебувають, жахливі – це обшарпані стіни, це рипучі ліжка, це коли по підлозі ходити просто неможливо. Ці люди можуть жити в будинках для людей похилого віку так само, як і вдома. Два проекти програми спрямовані саме на це – створення домашнього затишку і створення для них кімнат дозвілля. Вони дуже талановиті і хотіли би далі активно жити, але не можуть. Деколи вони просто лежать у своїх будинках для людей похилого віку – і чекають смерті.

Будинки для літніх потребують ремонту – ми хочемо зробити косметичний ремонт і встановити потрібні комунікації, а також, що дуже важливо, навчання персоналу. Вони всі знаходяться в сільській місцевості, працювати туди йдуть сільські люди, не маючи ні кваліфікації, ні відповідної освіти, як правило…

Марина: І за мінімальну заробітну плату.

Катерина: Тому ці люди потребують, щоб їм дали основи того, як ходити за людьми літнього віку – вони лежачі, вони хворі, їх треба перевертати, у них пролежні, їх треба водити в туалет. До речі, ще один з проектів – спеціальні засоби, які б допомагали пересуватися і вести активне життя – це ходунки, це пересувні туалети, інші допоміжні засоби тощо.

Марина: Ми жартуємо, що насправді є два проекти у світі, які скептики вважають нездійсненними, а оптимісти впевнені, що вони будуть надзвичайно успішними. Перший проект – це відправлення людей на Марс, який компанія SpaceX планує зробити за два роки. І другий проект – це зробити життя людей в будинках для людей похилого віку в Київській області гідним, таким, щоб люди там хотіли жити і відчували старість гідною. Власне, цей проект започаткувався і ми хочемо закликати усіх киян, усіх мешканців області, кинути виклик і зробити це також за два роки.

Катерина: Загалом, програма “Гідна старість” розрахована на три роки. Ми прорахували основні пункти витрат і вийшли на цифру близько 30 мільйонів гривень. 30 мільйонів гривень – це ціна того, щоб старенькі люди жили в будинку для літніх достойно. Щоб люди, які віддали свою молодість і свою працю нам, перед якими ми в боргу, мали потрібні умови, щоб провести свої останні роки. Ми звертаємося до всіх, закликаємо всіх підтримати цю програму, просимо по можливості…

Громадський простір: Все-таки хочеться глибше зрозуміти, що таке, на вашу думку, гідна старість? Яку би ви, наприклад, гідну старість уявляли для себе і що ми можемо в перспективі подарувати цим людям?

Марина: Коли я брала участь у флеш-мобі, то я уявляла себе бабусею-хіпстеркою, яка сидить на березі океану, п’є односолодовий віскі, і насолоджується життям.

Катерина: А я уявляла себе бабусею-байкеркою, яка слухає рок, їздить на байку і подорожує весь залишок свого життя. Я думаю, що гідна старість – це активна старість, змістовна старість, насичена старість, старість, яка може подарувати людині нові, свіжі відчуття навіть тоді, коли б здавалося усе закінчилося…

Марина: …Коли людина вже чекає на свою смерть. Наші партнери одного разу прийшли до бабусь і дідусів і запитали: “А що ви хочете? Ми хочемо виконати ваше бажання”. Одна бабуся підняла голову і сказала: “Я хочу якомога швидше померти”. Ось такої старості у нас не має бути. Власне, ця старість, коли людина доживає життя – ми проти такого. Ми хочемо, щоб людина мала активне дозвілля, мала гідні умови, мала належне обслуговування і так далі. І коли я спілкуюся з людьми, наприклад, з Данії, Швеції тощо, про старість, вони кажуть: “Можливо, коли я постарію, буду жити в будинку для літніх. У нас там чудові умови”. А тепер уявіть собі, що у нас, в Україні людина скаже: “Коли я буду похилого віку, хочу жити в будинку для літніх” – у нас подумають: щось із цією людиною не так. І ось я хочу, щоб у нас, в Україні, коли ми кажемо про будинок для літніх, говорили: “А чому б і ні?”  Це пансіонат насправді – наші українські літні люди цього заслуговують.

Громадський простір: Слава Богу, що є такий Фонд, який допомагає пристарілим людям на Київщині, але якщо оцінити загалом нашу українську старість – про що б вона свідчила про нас як про суспільство, про який рівень нашої поваги до літніх?

Марина: Зараз це просто страшно, люди намагаються про це не говорити. Зараз люди намагаються це ігнорувати. Тому що це неприємно, це щось таке, чого не хочеться бачити: старість – це не зі мною, старість – це десь там…

Катерина: … Або старість не самотня, старість в колі рідних. Самотня, покинута старість – це найжахливіше, що сьогодні стається. Навіть покинуті діти в оточенні благодійників…. До дітей приходять на порядки частіше, ніж до самотніх, літніх людей. Це невдячна тема,  це болюча тема, яка не цікавить нікого – благодійники її обходять, меценати її просто не помічають. Ми зараз пробуємо підняти хвилю в суспільстві – саме, щоб привернути увагу до того, що ця проблема існує. Адже про існування цієї проблеми знають самі старенькі, їх родичі, якщо вони залишилися, персонал та кілька державних або наглядових органів, які опікуються цією сферою. Так не може бути.

Марина: Люди мають інвестувати в старість, у свою в тому числі. Тому що коли зміниться ставлення до старості, у нас ніколи в житті не буде таких притулків, які є для стареньких зараз, тому що це дійсно не будинки для літніх людей – це притулки.

Громадський простір: Хто потрапляє в такі будинки? Хотілося б зрозуміти соціальний зріз… Чому люди потрапляють туди?

Марина: Там є абсолютно різні категорії. Там є, наприклад, колишній прокурор, там є вчителі, інтелігенція, скажемо так, тобто це не обов’язково люди, які вели асоціальний спосіб життя. Туди насправді може потрапити кожен – який би статус ми не мали, коли були молоді, зрілі… Фактично, туди може потрапити кожен і ніхто не може сказати: “Я ніколи не буду в будинку для літніх людей”.

Катерина: Відповідаючи на запитання “Як?”, можна із сумом констатувати, що приблизно 70% людей, які там живуть – це люди, в яких є рідні, це люди, яких здали, які стали непотрібні, за якими важко ходити. В людей немає грошей для того, щоб здати свого старенького в платний будинок для літніх, які також є. Ми опікуємося 12 геріатричними центрами Київської області, які є під опікою держави. Тобто це люди, які живуть тільки на відсоток пенсії, який вони віддають будинку для літніх, та милістю добрих людей – таких, власне, як ми, наші партнери, які підтримують програму “Гідна старість”.

Громадський простір: Знову ж таки – добре, що ваш Фонд обрав конкретні цілі – будинки для літніх на Київщині,  – але чи хотілося би вам в перспективі сколихнути хвилю в усій Україні?

команда МБФ “Давай Допоможемо”

Марина: Звісно, ми сподіваємося, що це буде пілотний проект. Сподіваюся, ми зможемо показати, що якщо люди хочуть, то вони можуть змінити будинки для літніх  на краще. Ми хочемо показати, що ось – ми це зробили на Київщині, де, насправді, одні з найгірших будинків для людей похилого віку…. Якщо ми зробили це на Київщині, ви можете зробити  це у своїй області, у своєму місті – це можливо. Головне – про це почати говорити. Коли це почне “вилазити”, коли люди почнуть це бачити, тоді почне мінятися ставлення. Власне, чого ми хочемо, це найвища така мета, місія – щоб змінилося ставлення до старості.

Катерина: З іншого боку, реалізація цієї програми дасть якісь механізми того, як можна змінити умови перебування і життя в будинках для літніх. Якщо ми це зробимо на Київщині, то будемо таким криголамом – покажемо, як це можна зробити. Якщо ця ініціатива, як говорить Марина, пошириться всією Україною, якщо ставлення до цих людей зміниться, у нас обов’язково з’являться однодумці в різних областях, різних регіонах – вони візьмуть наш досвід, і реалізують його на своєму ґрунті. Ми, звичайно, їм у цьому допоможемо.

Марина: Більше того, у нас вже з’являються однодумці, до нас вже звертаються компанії, люди, які хочуть допомогти. Наприклад, до нас звернулася інструкторка з йоги Світлана, яка провела благодійне заняття  зі своєю фірмою Territory of yoga і всі кошти вони перерахували нам у фонд. Ми за них придбали посуд в один із будинків для літніх. Тепер там бабусі і дідусі не шкребуться ложкою об залізну тарілку, а їдять з нормальних тарілок і п’ють з нормальних чашок.

Громадський простір: Чим ще можна допомогти, крім коштів? Наприклад, ті самі інструктори з йоги чи майстри з плетіння бісером, чи можуть вони приїхати і провести заняття?

Марина: Можуть. Літнім людям потрібна увага – вони відчувають себе покинутими та забутими. Якщо до них приїжджати та нагадувати про те, що цей світ не закінчується в межах будинку для людей похилого віку, це б дуже їм допомогло і покращило би якість їх життя.

Громадський простір: Чи можна з такими пропозиціями звертатися, знову ж таки, до вашого Фонду?

Марина: Можна і потрібно.

Катерина: Якщо люди готові на волонтерських засадах приїхати, відвідати цих стареньких, позайматися з ними, ніхто не буде проти, навпаки – всі будуть за – і старенькі, і керівники будинків для людей похилого віку. Це буде прекрасна форма трошечки вивести їх з того кволого стану, в якому вони наразі перебувають.

Громадський простір: Якщо подивитися західні фільми, то люди навпаки – мріють вийти на пенсію, вони вже мають накопичені кошти, планують навколосвітні подорожі, чи писати книжки, лежати десь на пляжі… Які потрібні реформи, зміни, щоб ми в Україні через N-нну кількість років дійшли до того, що старість перестане лякати?

Марина: Дивіться, зараз ходять страшні чутки про те, що ті, хто зараз нашого віку вже не отримають державної пенсії. Тому, звісно, потрібні якісь пенсійні приватні фонди, в яких можна було би здійснювати накопичення, і щоб держава гарантувала, що вони нікуди не зникнуть. Власне, це варіант, який обрали просунуті країни світу. Тому що не всі зараз довіряють державі, потрібно створювати якийсь альтернативний варіант, який має бути прописаний законодавчо.

Катерина: Це правда. Це складне питання, всі зараз про це думають. Люди чекають старості для того, щоб вийти і жити повним життям. Дійсно, для цього потрібен резерв, який люди накопичували собі роками. В країнах із високим рівнем соціального захисту це робиться буквально змалку, там дуже великі кошти йдуть на накопичення цих пенсійних рахунків. Вийшовши на пенсію, людина вже робить, як вона хоче – або вона йде в той самий будинок для літніх, або вона їде подорожувати, або щось обирає для себе третє – займається улюбленою справою, відкриває бізнес вже після 60-70-років… Для цього потрібно, мені здається, дійсно центр уваги держави змістити на соціальні проблеми, на проблеми людини, а не на проблеми політиків. Коли людина опиниться в центрі уваги держави, коли оці речі в нас запрацюють…. Це не один закон, мені здається, треба комплекс законів розробити, аби щось у нас змінилося.

Громадський простір: Проанонсуйте найближчі заходи, до яких можна було б приєднатися.

Марина: Найближчим і дуже цікавим заходом буде аукціон, який називається White Box - це перший проект подібного роду в Україні, до якого залучаються відомі художники, які віддають свої роботи в аукціонний дім, ті продають роботи і після цього гроші перераховують на програму “Гідна старість”. Аукціон відбудеться 24 лютого. Ми чекаємо усіх, подробиці є у нас на сайті та на Facebook, а також на whitebox.org.ua. Будь ласка, приходьте – купуйте картини, віддавайте картини, якщо ви вмієте класно малювати  – ми будемо на вас чекати.

Катерина: Візити в будинки для людей похилого віку здійснюються регулярно – будь-хто може поїхати і подивитися. Заповнивши форму на сайті, можна доєднатися – ми візьмемо людину в поїздку в будинок для літніх у будь-який зручний для неї час, якщо на цей момент матимемо поїздку. Телефон – 221-61-21, будь-які запитання, будь ласка, звертайтеся!

Громадський простір: Якийсь мотивуючий меседж наостанок.

Катерина: Коли у нас 25 січня була презентаційна конференція програми (до того часу програма де-факто реалізовувалась, ми прийшли вже з певними результатами на офіційний старт), то запросили одного директора будинку для літніх, який вже отримав від нас допомогу – ми передали посуд, нові сучасні матраци і  наматрацники, постільну білизну, рушники тощо. Коли у нього запитали: “Що вам дала програма за цей місяць? Чи ви відчули якісь зміни від того, що отримали від Фонду?” Він сказав дві речі, які просто нас надихнули і з якими ми будемо працювати далі: перша – за місяць жоден предмет посуду, який ми передали, не розбився, а друге  – замінивши ліжка, поклавши нові матраци, нові наматрацники, будинок для людей похилого віку впорався з проблемами запаху. Тільки заради цього можна було працювати і починати цю програму.

Марина: Допомогти – дуже просто.

Катерина: Легко і позитивно!

Віта Сидоренко, менеджерка виїзних проектів МБФ “Давай Допоможемо” розповіла Громадському Простору про візити дітей у будинки для літніх людей:

Відео розмови у списку відтворення:

……

Сьогодні Фонд проводить благодійний ярмарок (прим. авт.)