Марія Артеменко: Гнучкість і чесність допомагають творити зміни попри кризу

У часи турбулентності варто не забути спершу надіти маску на себе — нагадує Марія Артеменко, засновниця і керівниця благодійного фонду "Клуб добродіїв", який допомагає дітям-сиротам і родинам у ...

NEW_slider_ГП(105)

Громадський Простір

У часи турбулентності варто не забути спершу надіти маску на себе — нагадує Марія Артеменко, засновниця і керівниця благодійного фонду “Клуб добродіїв“, який допомагає дітям-сиротам і родинам у складних життєвих обставинах.  З Марією ми спілкувалися на теми лідерства та командної роботи, зокрема у кризові часи, про важливість самопіклування та про добрі справи, які можуть ставати щоденною реальністю для людей, які навіть не працюють в благодійному секторі. 

У “Клубі Добродіїв” переконані: кожна дитина має отримати шанс на успіх – незалежно від соціального статусу і життєвих обставин. “Даємо вудочку, а не рибку!”: основним фокусом Клубу Добродіїв є освіта. Команда реалізовує освітні програми, мотивуючи дітей до пізнання і розширення світогляду. Фонд популяризує ідею, що сиротам потрібні знання, навички і можливості, а не жалість. Окремим напрямом діяльності є наставництво. Для кожної дитини важливо, щоб поруч був дорослий, який вірить в її успіх і підтримує. Такою людиною для дітей-сиріт можуть стати волонтери, які комунікують з ними системно, передають цінності та показують позитивний досвід взаємовідносин.

Марія_Артеменко1

А наразі до яких проєктів Фонду можна долучитися?

Марія Артеменко: Є різні  можливості допомогти. Благодійний фонд “Клуб Добродіїв” має актуальні фандрайзингові збори, зокрема, програму автокурсів для дітей. Ми відкрили збір, щоб дати можливість дітям-сиротам і дітям у складних життєвих обставинах пройти курси, отримати водійські права і потім мати змогу в будь-якій критичній ситуації в житті заробляти, щоб могти забезпечувати самих себе. Можна долучитися і допомагати своїми знаннями (інтелектуальне волонтерство) — писати тексти або створювати віжуал історії.

Наша ціль у Фонді — не стати новою залежністю для дітей, а допомогти знайти точку опори й вирішувати свої ситуації власноруч.

 

Останній з гаком рік кризи: чим він був для вас? Які висновки з нього винесли?

Марія Артеменко: Усе, що відбувалося в моєму житті за цей час, передовсім було пов’язано з народженням донечки Соломії. І це трансформувало мене не менше, ніж сам коронавірус. 

Говорячи про зміни, які принесла пандемія, то мені здається, що ми всі стали більш гнучкими. Навіть вибудовуючи певні стратегії, ми вже не чіпляємося за них, а далі роздивляємося довкола себе, у пошуках найкращих можливостей, які можемо зараз використати. 

Карантин 2020-го року показав, наскільки люди, команди, лідери готові бути гнучкими. Усім треба було терміново приймати нові рішення, перелаштовуватися, надихати та працювати разом з командою.

Чесність — це другий пункт, якщо далі говорити про зміни. Мені здається, це період чесності. Коли її нема, дуже складно рухатися вперед, усвідомлювати контекст того, що проживають люди та організації. Зокрема, йдеться про ті кризові ситуації, коли виникали певні проблеми й люди зверталися по допомогу, і на це треба було реагувати — це про чесність. 

Ми стали чеснішими з собою, а також у своїх проєктах, командах, бізнесах, в цілому, з навколишнім світом, змирившись, що стабільності в принципі не існує, що зміни — це нова нормальність, в якій ми живемо.

Я б відзначила гнучкість, чесність, а також зміни як нову реальність. Десь вони активніші, десь менш активні. Але ця адаптація — новий, важливий скіл, який потрібно прокачувати в собі, в команді — й готувати до цього свої проєкти. 

 

Громадянське суспільство — в чому його відповідальність у кризові часи? У чому полягає наша головна місія?

маємо бути трендсеттерами

Марія Артеменко: Мені здається, що ми маємо бути трендсеттерами. Гадаю, що третій сектор, благодійні фонди, громадські організації не завжди готові до таких ситуацій. Якщо говорити про основні завдання благодійного фонду, то він має створювати найкраще рішення для благоотримувача. Людина, звертаючись до благодійного фонду, має розуміти цінність того, що довіряє експертам. Бо вони знаються на цій темі, вони досліджують, проводять опитування, вивчають статистику. І власне, на основі великої кількості інформації та досвіду, приймають найефективніші рішення. 

Коли почався перший карантин, на мою думку, ми були не зовсім готові аналізувати, вмикати сильний аналітичний скіл. Було мало розуміння, як і що третій сектор має робити на передовій протидії пандемії. 

Бізнеси казали: “Ми готові давати гроші”, але не всі громадські організації знали, що з ними робити. Не всі могли запропонувати послуги та рішення, саме з точки зору того, як ці гроші можна конвертувати в актуальні та ефективні зміни в суспільстві. 

Добро, глобально, некомерційний сектор — це не тільки про дію, але й дуже часто про аналітику та напрацювання найкращих рішень. Якщо у лідера чи організації буде блискуче рішення, яке може розв’язати суспільну проблему, то навколо цього можуть об’єднатися благодійники, інші учасники. 

Крім самої дії, також має бути дослідження — і це те, з чим ми працюємо у команді. Наприклад, можемо взяти місяць для пошуку рішення, а потім випускати його у світ на етапі, коли точно знатимемо, що воно дієве. Зокрема, перед запуском кампанії до Дня захисту дітей у нас були зустрічі, на яких ми аналізували, що таке дитинство, основну проблематику нашого благоотримувача. Насправді за цими словами-меседжами та ідеями (відображених в матеріалах кампанії) — кілька місяців роботи. Спочатку ми думали над тим, ЩО хочемо сказати, а потім обмірковували, ЯК ми хочемо це донести до публіки. Аби це реально спрацювало. Ми прагнули спровокувати людину замислитися, а не просто зробити красиву соціальну кампанію, яка нічого не змінює. 

Комікс-Клуб_Добродіїв

Фрагмент коміксу до Міжнародного дня захисту дітей від “Клубу Добродіїв”

 

 Які найголовніші якості та компетенції важливо плекати лідерам/лідеркам сьогодні?

Лідер/ка повинні мати свою думку та приймати рішення. Так, інколи й не ті, що диктує зовнішнє середовище. Якщо він (вона) вважає, що це рішення буде правильним, то варто шукати аргументів, що це спрацює. Якщо в лідера буде  впевненість та докази, то є сенс це запускати в роботу.

Інколи це боляче, адже у відповідь лідер може отримати нерозуміння та хейт. Але потрібно завжди пам’ятати, заради чого ти це починаєш і яка твоя велика мета. Мені здається, що насправді стаєш лідером (організації чи своєї родини, бо це проявляється на різних рівнях), коли не залежиш від зовнішньої оцінки.

Лідерство — це певна мудрість, до якої людина має прийти. Це стан, коли не потрібно доводити щось собі або іншим те, який ти. 

 Тобто, не треба намагатися щось комусь доводити?..

лідерство існує для того, щоб приймати рішення

Так. Це певний етап, до якого, звичайно, треба дорости внутрішньо. Лідерство, напевне, й існує для того, щоб приймати рішення — в моментах, коли немає однозначних правильних відповідей. І ось ці тонкі відчуття, аналітика і певні професійні скіли, софт скіли, досвід допомагають лідеру приймати сміливі рішення, які на перший погляд, можуть здаватися навіть алогічними.

Один із важливих моментів лідерства — це піклування про своє ментальне здоров’я, про свій психологічний стан. Звичайно, це не про те, що ти заходиш в “дзен” й існуєш в ньому все життя… Навіть супер адекватні люди інколи мають певні розхитування всередині себе. Гадаю, що проявляти добро до себе, наприклад, займатися спортом, навчатися — для лідера ще більш важливо, ніж для менеджера. Адже лідеру потрібна енергія думки, почуттів, заряду. Про це потрібно дбати, ця енергія просто так не виникає.

Це така тонка історія для України, адже зазвичай ми обираємо стратегію “іб*ш невпинно” — хто більше працює, той молодець. Але, як на мене, лідерство — це про усвідомлення того, що тобі потрібно для того, щоб ти був максимально ефективним та приймав максимально ефективні рішення. А ще довіряти своїм рішенням, які, можливо, спочатку здаються абсурдними, але в які ти віриш і знаєш, що вони спрацюють. 

Лідерство — це рушійна сила. Інколи треба взяти й запустити певні процеси. На початку пандемії багато команд і людей впали в ступор, навколо була невідомість і дуже великий страх, що буде завтра… Звичайно, в лідера також може бути цей страх, але йому потрібно бути рушійною силою, щоб насичувати людей спокоєм, аби рухатися вперед, незалежно від обставин. 

203734307_1032615103938891_3504892671113355847_n

 

Кілька лайфхаків: аби команда працювала активно і не вигорала

По-перше, робота в будь-якому секторі має бути компенсована в грошовому еквіваленті. Те, що завжди з гордістю подавала, що працюю на волонтерських засадах, зараз відверто вважаю більш негативним фактом, ніж позитивним. Хоча, звичайно, суспільству та і для мене самої — це красива благородна історія. Це те, до чого я прийшла вже навіть на своєму рівні. В будь-якому випадку, ти вкладаєш час, енергію, ресурси й це повинно мати певне втілення в грошовому еквіваленті. Бажано хоча б на тому рівні, як оцінює це бізнес. Ми маємо відійти від парадигми, що оскільки ми робимо добрі справи, то це вже і так добре, та прийти до розуміння, що гроші — це енергія. Людина має дозволити собі достойне лікування, їжу, те ж саме тренування… Гроші можуть конвертуватися в мандрівки, навчання, заняття тощо, і це вже енергія, яка поповнює ваших людей для того, щоб вони були активними й професійними, щоб у них була енергія для впровадження змін. 

Зізнаюся, що не вмію працювати з несвідомими людьми. Я шукаю самодостатніх. Я збираю команду, яка має реалізовувати зміни, тому у мене немає часу перейматися, наприклад, ким людина хоче бути в житті. 

Людина може не знати, ким вона хоче стати, але вона має знати себе, свої сильні й слабкі сторони, своїх “демонів” і як у мультфільмі 一 “приручати своїх драконів”. Звичайно, бувають різні ситуації, та лідер не витрачає час на емоційну складову, а максимально концентрується на тому, як команда рухається вперед, підтримуючи одне одного в тих чи інших моментах, приймаючи ті чи інші рішення… 

Це не означає, що у нас мало любові. В моїй команді можуть сказати: “Я втомився, мені потрібен день поза офісом для того, щоб відновитися”. І для мене це дуже сильне, потужне рішення, тому що людина саморегулюється, вона відчуває себе і може мені про це сказати. У нас немає фахівця для роботи з персоналом, а мені як керівнику, як лідеру, як фундатору простіше існувати в команді з самодостатніми людьми. Я дуже вдячна за те, що моя команда саме така. 

Теж треба відпускати людей вчасно — це скіл, який потрібно прокачувати, адже бувають різні ситуації та періоди. Я так само йшла з команд, які дуже любила і приходила в нові. 

Тож, дійсно, чесність — це дуже важлива історія. Варто максимально концентруватися на позитиві. І мінімізувати емоційну складову, що може розхитувати. Звичайно, при цьому також має бути місце підтримці, любові, прийняттю та іншим важливим моментам, які нам потрібні не тільки вдома, а й на роботі. 

 

Актуальні меседжі…

У першу чергу — дбайте про себе. Моя улюблена фраза з літака: спочатку надягніть кисневу маску на себе, а потім на всіх інших. Це ок — зупинитися, якщо потрібно відновити свій ресурс. Можливо, саме зараз ці слова читатимуть люди, для яких це буде дуже важливо почути. Тому спочатку варто бути добрими до себе, а потім до всіх інших — віддавати любов від наповненості, а не навпаки.

способів, як підсилити світ — дуже багато

Я є амбасадоркою книги “Благодійність 2.0Лори Арріллаги-Андрессен, яка заснувала Стенфордський центр благодійності та громадянського суспільства. Ми видали цю книжку українською мовою в грудні 2020-го року.  В контексті благодійності, добрих справ, допомоги суспільству — там йдеться про два моменти. 

Ми всі зацікавлені в тому, щоб жити в кращому світі й це має стати нормою. Я закликаю всіх не героїзувати добрі справи, адже насправді це егоїстична потреба — що кращим буде світ, то краще всі ми будемо жити. Тому добрі справи — це дуже добре і їх важливо робити, бути добродієм, але це точно не про геройство, а про норму, яка має стати частиною життя. 

61612745_2387276011294888_3489432899596320768_n

Книга Лаури також говорить про інструменти прояву добра в житті, які можуть змінюватися. Це ключове. Коли виникає проблема, люди йдуть у волонтерство. Але потім починається робота і вони кидають добрі справи, бо дуже зайняті. 

Але ж насправді мало хто замислюється над тим, що це можна трансформувати — десь ти волонтериш, десь ти заробляєш кошти й можеш стати благодійником, підписатися на щомісячний платіж організації, яку підтримуєш. Ти можеш щось підсилювати своїм талантом, бути голосом хороших справ і розповідати про ті чи інші ініціативи, яким довіряєш, своїм друзям, колегам. Тому способів, як підсилити світ — дуже багато. Потрібно не забувати, що навіть у найзайнятіші дні також можна знайти цей інструмент, щоб максимально комфортно для себе реалізувати добрі наміри.

Глобально я б закликала робити добрі маленькі справи кожного дня. Адже в кожному дні у нас є ситуації, де ми можемо бути добрішими. Ми часто реагуємо на якісь збори, запити для незнайомих людей і це, безумовно, важливо. Але так само біля нас, в нашому під’їзді, можуть жити люди, яким потрібна підтримка. Або в нашій родині хтось також може потребувати  допомоги. Варто не забувати, що запропонувати свою поміч можна і в такий спосіб також.

Якщо говорити про конкретну дію, яку я закликала б зробити зараз, то можна зайти на наш сайт і підписатися на щомісячний платіж. Він може бути 10, 50, 100, 1000 гривень або більше. Для фондів дуже важливо мати певну опору для того, щоб існувати. Без цього робити добрі справи стабільно й ефективно — просто неможливо. Якщо у вас є така змога, то підтримайте щомісячним платежем “Клуб Добродіїв” або той проєкт, який ви любите, поважаєте, знаєте. Продовжіть життя змінам!

 

Спілкувалася Любов Єремічева

Фото — сторінки “Клубу Добродіїв” та  EUProstir  у Фейсбук

 

 


Тематика публікації:                

Останні публікації цього розділу:

Зі швидкістю Вінниці: у чому секрет успіху міста

У пошуках ідей для успіху: Форум громадських ініціатив зібрав Україну у Вінниці

Кожна історія соціального підприємництва — унікальна

Успіх Українського Проєкту — це боротьба не лише за громадян Сходу, але й Півдня

Із пожежників в натхненники. Як будувати стосунки з громадами через діалог