Любко Дереш про жінок: дозволити собі бути справжньою «м’якою силою» у суспільстві

Громадський Простір

Любко Дереш – письменник, філософ, людина, яка намагається знайти глибинні сенси існуючих речей, поділився із нами думками про роль жінки у побудові гармонійного суспільства та розповів про її місце в сучасній українській історії.

“Я думаю, жінки зараз опинилися в дуже скрутному становищі. З одного боку, їх постійно тероризують ідеями про те, що жінка повинна протистояти чоловічому світові, боротися за емансипацію, гендерну рівність і так далі. З іншого боку, в нудний «домострой» теж мало кому хочеться. Тому багато жінок, так чи інакше, зараз спантеличені з приводу того, в чому ж їх місія. Очевидно, що ідея відвойовування жінками якихось прав і повноважень безглузда, хоча б тому, що воювати – це природа чоловіка, а не жінки. Я бачив жінок з автоматами в Ізраїлі, і це виглядає значно страшніше, ніж озброєні чоловіки. Одразу розумієш – така не пожаліє. Проблема в тому, що жінка ніколи не буде «достатньо добрим чоловіком», тому що вже створені чоловіки, і так само чоловіки ніколи не стануть «достатньо добрими жінками», бо не мають тих психологічних, фізичних даних, які мають жінки. Наприклад, чутливості, сприйнятливості, емоційності. Мені здається,гармонія у відносинах, в тому числі у суспільних, наступає тоді, коли кожна зі сторін віднаходить свої природньо сильні сторони, і ними «підстраховує» свого партнера. Тоді кожен буде на своєму місці.

Тому, на мою думку, найкраща стратегія – зрозуміти, в чому моє єство — не просто те, в чому я сильний, тому що я можу за роки емансипації чи фемінізації натренуватися у різних галузях — але виявити, що є моєю дуже природньою функцією. Коли виявити ці нахили в собі, можна відчути, що якась додаткова сила – можна сказати, сила самої природи — починає допомагати нам, всередині наступає приємна тиша і вмиротворення, а це — вірна ознака того, що ми починаємо дружити зі своїм глибинним «я», з дуже важливою його частиною.

Що стосується жінки в сучасній історії України, то вона виконує роль явно чоловічу, здебільшого. Керівник банку, наприклад, або директор крупного бізнесу. На сором чоловікам. Цей психотип сформувався уже дуже давно, всім відомо, що українські чоловіки здебільшого слабкодухі підкаблучники, тому що дуже ласі до жіночих принад (яких в українських жінок є у достатку), а коли їм до тих принад доступ закривають, гасять своє бажання в горілці. Так стає зрозумілим образ сильної української жінки з рогачем — коли чоловіки за спиртним і «хаваниною» втрачають чоловічу подобу, хтось мусить робити справи. Зараз, однак, багато жінок з великою повагою озиваються про хлопців, що беруть участь в АТО. «Зате там, — кажуть, — справжні чоловіки». Будемо сподіватися, що образ спражнього чоловіка в очах українських жінок включатиме в себе не тільки людину, що здатна забити цвях у стіну чи захищати з автоматом Батьківщину, але й того, хто може дати сенс життя, кинути виклик щоденній безглуздості, дати те, заради чого цій Батьківщині слід існувати далі (відповіді «щоб мирно їсти, спати, пишатись і народжувати ще більше українців» уже не проходять). Це вже вищий рівень «гендерної компетентності», і без нього всі нижчі рівні «чоловічої компетенції» не мають особливого значення: навіщо забивати цвях, якщо не розумієш, для чого жити? Я переконаний, що в присутності кваліфікованих чоловіків — якого б рівня компетенції вони не мали — жінки зможуть відчути себе захищеними, зможуть розслабитися і дозволити собі бути справжньою «м’якою силою» у суспільстві. А м’яка сила, як казав Лао Цзи, хоч найслабша і найніжніша, долає найбільшу твердість”.

*Думки, висловлені авторами в коментарях, не відображають позицій редакції