Інтервізії, ретрити, кейс-конференції: як уникати вигорання — радить Софіко Табагхуа

Громадський Простір

Нещодавно розпочалась нова хвиля співпраці грузинських та українських колег, адже у Грузії та України є багато спільного, зокрема проблеми, пов’язані з війною. Софіко Табагхуа, котра більше 15 років працювала як лікарка-психіатр, зокрема у проєктах реабілітації постраждалих від катувань, згадує, що в часи Майдану психологи, соціальні працівники, волонтери постійно були задіяні: «Ми ще тоді натякали, інформували, що вигорання існує, але нам відповідали, що такого не буде. Це зрозуміло, був пекельний час, ніхто не зміг тоді усвідомити, що така проблема існує, але ми знали, що настане час, коли ваше суспільство також буде потребувати допомоги».

24 вересня під час дискусії в рамках завершення міжнародного проєкту «Працювати інтенсивно без вигорання» Громадський Простір дізнався у Софіко Табагхуа, керівниці проєкту з грузинської сторони, тренерки, лікарки-психіатра, як працівникам громадського сектору, активістам вберегтись від професійного вигорання та вчасно розпізнати тривожні симптоми.

 Досвід Грузії

Софіко Табагхуа розповідає історію : «До війни ми працювали як професійна група лікарів-реабілітологів, психологів, психіатрів в звичайному ритмі. Однак, коли в Грузії розпочалась війна, виявилось, що ми не готові до тієї травми, яку отримало наше суспільство. Упродовж місяця ми постійно були на роботі, працювали з біженцями та переселенцями, забувши про власні потреби та сім’ї. Ми купували продукти в магазинчику поряд із офісом і постійно працювали. Одного разу продавець цього магазину зауважив: «Ви ж усі тут живете!». Це був перший інсайт, потім ми вже почали відверто обговорювати, що занадто занурені в цю проблему, передусім, готові допомагати іншим та навіть забули про власне сімейне життя».

У цьому випадку симптоми професійного вигорання в команді допоміг розпізнати не професійний супервізор, а продавець магазину.

«Потім ми вже запрошували супервізора з Німеччини, – згадує Софіко Табагхуа, – і започаткували в нашій групі новий напрямок роботи – burnout (англ. емоційне вигорання). Зараз в Грузії ми вже з цим працюємо, проводимо тренінги для громадських організацій та державних установ. Моїми клієнтами були навіть судді, котрі усвідомили, що повинні врегулювати емоційні проблеми, щоб це не позначалось на учасниках процесу. Зараз ми проводимо тренінги для працівників тюремних установ, щоб вони відчували себе більш захищеними, усвідомлювали свої емоції та проблеми – це вважається дуже хорошим превентивним механізмом.

У проєктах Міжнародного Комітету Червоного Хреста я працювала з пацієнтами, котрі загубили близьку людину на війні, – це дуже драматична ситуація, ці емоції передаються тобі – як терапевту. І коли мені почали снитись сни одного з моїх пацієнтів, то я зрозуміла, що це вже межа, я сама потім місяць була на терапії. Професійне вигорання – ворог, який підкрадається тишком-нишком».

Вікторія Солоніцина – коуч, тренерка, комунікаторка, засновниця центру АХАЛАР (Чернігів), ділиться спостереженнями з українського контексту:

Вигорають, зазвичай, найкращі – ті, хто дійсно вкладається, ті, хто в організації є незамінними. Дуже сумно, коли втрачаєш працівників саме тому, що це не було продумано завчасно. Всесвітня організація охорони здоров’я у травні 2019 року внесла професійний синдром емоційного вигорання в оновлену Міжнародну класифікацію хвороб як один з факторів, що впливає на стан здоров’я та життя людини і населення загалом.

Наш світ так швидко змінюється, що “людський софт” не в змозі перетравити усе, що відбувається. Світ занадто швидкий для нас, зокрема у інформаційній складовій.

Варто пам’ятати: по-перше, кожен із нас може втрапити в таку історію та навіть не помітити цього. По-друге, за статистичними даними, які я збирала з різних джерел, вважається, що до 64% населення України більшою або меншою мірою зазнає стресового впливу. Найбільше це стосується тих людей, котрі надають хелперську допомогу в правозахисних організаціях, особливо задіяних на Сході України. Однак обнадійливим є те, що з цим можна працювати. Ми запросили у свій проєкт партнерів із Грузії, оскільки вони в цьому мають більший досвід, ніж ми. Єдиної системи з профілактики вигорання в Україні наразі немає, тому у нас є можливість запропонувати загальну концепцію, цікаві методи та практики в цій роботі.

Як розпізнати симптоми професійного вигорання 

«Буває, що ти можеш сам помітити симптоми, а інколи їх помічають твої колеги або люди, з якими ти спілкуєшся, – пояснює Софіко Табагхуа. – Симптоми, які з’являються під час вигорання, ти не завжди помічаєш, адже вигорання – це такий процес, коли ти плаваєш в роботі і можеш не усвідомлювати, що з тобою відбувається. Також це пов’язано із особистісними характеристиками: якщо у людини високий рівень відповідальності та активності, то ризик вигорання вищий.

Спершу у тебе, наприклад, з’являються думки, що нічого не вийде, незалежно від того, зробиш ти щось так чи інакше – це думки, якими ти відкидаєш щось, заперечуєш – такі когнітивні помилки розповсюджуються також на бенефеціарів, тобто тих, для кого ти працюєш. Інколи ти починаєш іронізувати, применшувати симптоми бенефеціарів: ніби нічого страшного з ними не відбувається, щоб так жалітись на державу, бо це ж звична ситуація. Уяви, що ти лікар, пацієнт повідомляє, що відчуває біль, а ти заперечуєш ці симптоми і кажеш: «Нічого з тобою не відбувається, будь ласка, не треба скаржитись», – це процеси когнітивного рівня.

А є також емоційні стани, коли з’являється страх та тривожність, тимчасово ти втрачаєш ініціативність, робочу форму, і результатом може бути поява психосоматичних симптомів, зниження енергійності та особистісного зростання – так виникає професійне вигорання, проте воно не з’являється за один день, це тривалий процес».

Важливо розуміти, що професійне вигорання – це не психічний розлад, як наприклад, шизофренія, проте якщо у людини виявляються симптоми, то вони вже можуть спричинити розлад, тому Софіко Табагхуа рекомендує: «Якщо у людини починають з’являтись симптоми професійного вигорання, то, по-перше, потрібно це усвідомити, а потім, звісно, реабілітувати. В усьому світі збільшується кількість ментальних захворювань, кажуть, що депресія може стати новою епідемією людства, дуже багато енергії ми витрачаємо на те, щоб бути завжди в формі, бути успішними. Я, як лікарка-психіатр, стверджую, що з ментальними проблемами жити дуже складно, тому ми повинні витратити усі можливі ресурси на превенцію цього стану».  

Методи профілактики вигорання

«Ти маєш бути поінформованим, що таке явище існує і це серйозна проблема, щоб не відчути сором, коли на поведінковому чи емоційному рівні помітиш якісь симптоми, – пояснює Софіко Табагхуа. – Спершу потрібно надати людині інформацію про те, які симптоми можуть виникнути».

Також Софіко наголошує, що підтримка групи, колективу дуже допомагає, зокрема керівник має знати, як запобігати професійному вигоранню: «Я як одна із менеджерок організації, вважаю, що допомогти людям, які працюють над проєктами, – це наша відповідальність.

Ми цей процес усвідомили та плануємо заходи, на кшталт ретритів, де можемо разом відпочивати, організовуємо зустрічі, які називаємо кейс-конференції, щоб усі могли поговорити про свої відчуття, думки, стани, висловити емоції, щоб ми це спільно обговорили – це дуже допомагає».

Звісно, конкретні рекомендації будуть залежати від ситуації та стану людини. Софіко Табагхуа уточнює: «Ми можемо запропонувати зробити інтервізію – це дуже дієвий метод, який допомагає у випадках професійного вигорання (інтервізія – це міжколегіальний метод навчання та професійної підтримки в групі спеціалістів, які обіймають рівні позиції, з метою підвищення ефективності роботи – ред.). А також люди, котрі працюють над одним проєктом, завжди надають один одному фідбек. Або ж ми можемо пропонувати додаткову відпустку, поради щодо того, як спланувати відпочинок. Якщо ти добре знаєш свою команду, то розумієш, як краще допомогти».

«Профілактика вигорання передбачає, що з людиною відбуваються якісь зміни, – додає Вікторія Солоніцина, – тобто необхідно щось змінити в собі та своєму житті, а для цього потрібна підтримка. Ми рекомендуємо людям, які працюють з групами, організовувати супровід, щоб допомагати розпочати зміни з маленького кроку».

Наостанок Софіко Табагхуа радить активістам та працівникам громадських організацій частіше зустрічатись, обговорювати один з одним проблеми, розвивати емпатію: «Емпатичне слухання дуже допомагає. Коли ми таким чином взаємодіємо, то активізуються дзеркальні нейрони, а це означає, що ми стаємо здоровішими».

Проєкт «Працювати інтенсивно без вигорання» реалізується Центром гуманістичних технологій АХАЛАР (Чернігів) в партнерстві з Грузинським центром психо-соціальної та медичної реабілітації потерпілих від катувань та Освітнім Домом Прав Людини за підтримки Фонду Домів прав людини.

……………………………………………………….
Робота над текстом: Ірина Гузій
Розмову вела: Любов Єремічева