Донбас: від свободи до терору

Донбас - Донецький вугільний басейн - як промисловий район виникає в результаті великих реформ 1860-тих років, коли розпочинається будівництво заводів, залізничних доріг та шахт. Тоді й з'являться ...

Донбас: від свободи до терору

Галина Жовтко

Донбас – Донецький вугільний басейн – як промисловий район виникає в результаті великих реформ 1860-тих років, коли розпочинається будівництво заводів, залізничних доріг та шахт. Тоді й з’являться той Донбас, який ми всі знаємо. Це був край можливостей, розповідають історики. Сюди прибували люди як і з колишньої російської імперії, так і з Європи. Завдяки цьому Донбас став краєм, в якому проживає більше 140 національностей. Але як так сталось, що цей промисловий район можливостей, де ніколи не було серйозних етнічних, релігійних чи політичних конфліктів, де ніколи не було озброєних протистоянь за часи незалежності України, став “Сомалі” на території Європи ХХІ століття?

 

“Дістатись Донбасу та знайти там свободу”
Хіроакі Куромія (Hiroaki Kuromiya), американський історик японського походження, професор історії історичного відділення Індіанського університету (Блумінґтон, США), у своєму дослідженні Донбасу визначає три аспекти “свободи”, яка там існувала.

1. “Свобода від”. Донбас функціював як притулок, де люди шукали свободу, негативну свободу, тобто свободу від переслідувань, експлуатації та інших проблем. Донбас став місцем, де можна було заховатись та починати нове життя.

2. “Свобода від влади”. У Донбасі важко було знайти прихильників якоїсь політичної думки, жителі цього регіону намагались бути послідовниками лише своїх місцевих керівників. Це свого роду “махновщина”. У такий спосіб вони хотіли бути вільними від влади.

3. “Позитивна свобода”. Донбас породив багато дисидентів та активістів української групи (Іван Світличний, Надія Світлична, Петро Григоренко та інші), які хотіли розповсюдити свободу не лише в Донбасі, в Україні, а взагалі по всьому Радянському союзі. Вони позитивно боролись за свободу, тому це можна назвати позитивною свободою.

“Від свободи як матеріального благополуччя до терору”
Занепад Донбасу як промислового регіону почався у 70-тих роках. Центральна радянська влада перестала робити великі інвестиції в цей район та переключилась на розвиток Кузнецького вугільного басейну – Кузбасу, де було дешевше та ефективніше добувати вугілля.

“Починається економічний занепад Донбасу, і він продовжувався всі ці роки, і поки там з кінця 90-тих роківпанувала Партія регіонів, вона використовувала ресурси цього регіону для збагачення. Цей занепад та відчуття розчарування все більше і більше зростали. Тут формується цей фактор відчуття несвободи. Страх втратити роботу був одним із базових страхів, який робив жителів Донбасу несвобідними, і тому Партія регіонів різними способами маніпулювала цим кожного разу перед виборами, показуючи, що лише Партія регіонів розуміє потреби цього регіону, і тільки Партія регіонів може в Києві відстоювати інтереси цього регіону та забезпечувати його економічний розвиток, щоб хоча б підтримувати його на плаву,” – пояснює ситуацію Олександр Осіпян, Кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та культурології Краматорського економіко-гуманітарного інституту.

Другий суб’єктивний фактор – пограниччя Донбасу. За словами історика, жителі регіону звикли відчувати себе між Україною та Росією, але не на кордоні, а в центрі. Вони завжди вважали, що їх регіон володіє особливим статусом (до війни 70% жителів Донецької області ніколи не виїжджали за її межі).

Тепер Донбас – пограниччя та є розділений війною. Якщо раніше переважала спільна “донбаська ідентичність”, то тепер для багатьох людей прийшов час робити вибір – на якому вони боці. І дуже часто пограниччя проходить не тільки там, де стоять блок-пости, пограниччя проходить між людьми, між знайомими, друзями та навіть всередині сімей, – коментує Олександр Осіпян.

“Основне бажання у людей, які знаходяться в українському Донбасі, – щоб війна закінчилася, просто, щоб насильство зупинилося…. Говорячи про Донбас, ми повинні розуміти, що “ДНР” і “ЛНР” – це окупована територія, там живуть громадяни України, їх багато, вони не можуть протистояти тому злу і насильству, яке відбувається зараз, бо сама “держава”, яка там “будується” – базується на нелюдському насильстві, насильстві, якого з часів світових війн на цій землі не було. Ця “держава” тримається на страху, і тому не варто очікувати на появу якихось альтернативних течій. Вони не можуть народитись в атмосфері тоталітарної “держави” та тотального страху”, – пояснює політолог Костянтин Батозський (Київ-Маріуполь).

Причиною такого насильства в Донбасі є і нівеляція цінності людського життя. Як розповідає політолог, в гірничому регіоні дуже часто гинули люди (200-300 смертей на рік в результаті аварій на шахтах). До війни Донецька область була прикро знаменита найбільшою кількістю ДТП по Україні. Коли проводився нелегальний видобуток у так званих “копанках”, то людей, які там гинули, викидали вночі на дороги, щоб списати їх смерті на ДТП. Разом із корумпованою поліцейською системою це привело до того, що цінність людського життя стала мінімальною.

“Нав’язана війна”
Війна у Донбасі є штучно створена, вважає політолог Костянтин Батозський. Там проживає більше 140 національностей, і за всі роки його існування люди оминали будь-які значимі етнічні, релігійні і взагалі політичні конфлікти, там не було зафіксовано жодного озброєного протистояння за всі часи незалежної України.

На сході України Путін робить те саме, що Сталін робив у 20-30 роках в Азії. Наприклад, у 1929 році Радянський союз відправив під виглядом афганських солдат своїх солдат в Афганістані на підтримку короля Аманулла. Такі ж методи він використовував і в інших регіонах Азії в 30-х роках. А в ХХІ столітті Україна уже дізналась про “зелених чоловічків”. На думку Хіроакі Куромія, без інтервенції Москви в Донбасі не було б війни.

Приблизно 70% сепаратистів – це люди, які прийшли ззовні.

Затійники такої специфічної (гібридної) війни не ставлять цілі зберегти територію. Економіки Донбасу у тому вигляді, в якому вона була, вже ніколи більше не буде, адже зруйновано багато шахт, канал Сіверський Донець-Донбас забруднено, пошкоджена система меліорації.

“Україна – поле дипломатичного бою”
Експерти зауважують, що наразі вирішення конфлікту знаходиться вже не в Україні, це уже питання відносин між США та Росією. Україна перетворилася у поле дипломатичного та воєнного бою.

За словами Хіроакі Куромія, як цинічно це б не звучало, проте для Заходу питання Росії набагато важливіше, оскільки Росія – ядерна держава: “Якщо вони можуть вирішити важливе питання між собою, то це набагато легше. Україна важлива, але не так важлива як Росія. Небезпека в тому, що вони можуть вирішити питання між собою, і їх не особливо хвилює Україна. Це звичайно моє цинічне відношення. Але це реалістична можливість, бо як історик я добре знаю, що відбулося в кінці Другої світової війни”.

“Всі війни закінчуються… Закінчиться і ця війна. Питання – в якому світі ми хочемо жити далі? І це питання ширше, ніж ситуація у нас в державі. Йде війна Путіна із західною цивілізацією, бо віроломно порушуються та знищуються ті цінності, які були дуже важливі для великої кількості людей. І навіть у питанні з дискредитації ЄС, яку проводить РФ, ніхто не згадує про те, що Європейський Союз – найвеличніша за всю історію людства спроба уникнути війн. Як зробити так, щоб люди не воювали – відкрити кордони. І те, що зараз в Донбасі порушуються фундаментальні цінності для західної цивілізації – ось це є великою проблемою та великим викликом. І це є глобальна проблема”, – Костянтин Батозський.
___________________________________________

24 квітня фондом ІЗОЛЯЦІЯ та Книжковим Арсеналом, за підтримки міжнародного телеканалу Ukraine Today, була проведена дискусія за участі спеціального гостя Хіроакі Куромія — американського історика японського походження, професора історії історичного відділення Індіанського університету (Блумінґтон, США), автора книги Свобода та терор на Донбасі, а також за участі політолога Костянтина Батозського (Київ-Маріуполь) та кандидата історичних наук, доцента кафедри історії та культурології Краматорського економіко-гуманітарного інституту Олександра Осіпяна (Краматорськ). Модераторка події — Катерина Яковленко, координаторка проекту Донбаські студії (Фонд ІЗОЛЯЦІЯ).

 


Тематика публікації:        

Останні публікації цього розділу:

"Якщо не працювати з культурою, то є сусідні держави, які б хотіли з нею попрацювати" — Яна Бойцова

Юлія Соловйова: мотивацією має бути бажання жити під синьо-жовтим стягом

Олександра Матвійчук: громадяни, які усвідомлюють свою роль — величезна рушійна сила

Юлія Євпак: еліта — завжди актив, вона та, хто рятує країну, коли зле

Волонтер Михайло Шелеп: менші збори в меншому колі людей — ефективніші

Ініціативи Степаня: залучаємо можливості, які дають поштовх діяти та змінювати життя молоді на краще