Молода депутатка з Херсонщини: від нашого ниття нічого не зміниться

Вікторія Щавінська – активна мешканка села Червона Поляна, Чаплинського району, що на Херсонщині (район межує із Кримом). Пані Вікторія сьогодні - заступниця директора Червонополянської ЗОШ, ...

13578641_1089362991124032_865534583_n

Любов Єремічева

Вікторія Щавінська – активна мешканка села Червона Поляна, Чаплинського району, що на Херсонщині (район межує із Кримом). Пані Вікторія сьогодні – заступниця директора Червонополянської ЗОШ, депутатка та активістка. Вона розповіла Громадському Простору про активності у районі, зокрема про участь жінок у процесах прийняття рішень на місцях, про те, як громади в цілому включаються у творення реформ. На жаль, на місцевому рівні ситуація не краща, жінок не часто зустрічаєш у представницьких органах. Але й ті активістки, які все ж наважуються йти у владу,  вирішують “не чекати з моря погоди”, не завжди готові розказувати про свій досвід, мотивації, а це важливо. Громадський Простір продовжує розповідати про лідерок, які вже сьогодні знаходять можливості творити зміни.

Громадський Простір: Наскільки сьогодні жінки вашого Чаплинського району Херсонщини небайдужі до громадського життя, наскільки знаходять інтерес,  сміливість включатися у ці процеси?

Вікторія: Нещодавно у нас в Асканії-Новій проходив тренінг – нас збирали, власне, для того, щоб познайомитися між собою та побачити рівень нашої активності, наскільки громада і жінки, зокрема, готові робити якісні зміни і впливати на те, що відбувається у нас в державі. ГО «Агенція регіонального розвитку Таврійського об’єднання територіальних громад» – це організація, яка виступила організатором проведення цього тренінгу. На нього були запрошені представники всіх сільських рад, громадських організацій для того, аби зрозуміти, як створювати проекти, як робити зміни у своєму маленькому селі чи селищі. Якраз на цьому заході були, можна сказати на 80%, саме жінки – представниці шкіл, сільських рад, активістки громадських організацій. Там ми вчилися писати проекти. Я точно знаю, що більше 16 проектів було написано на міні-гранти, – це ті люди, з якими я спілкувалася, зараз ми чекаємо на результати.

13551127_1089362997790698_28008280_n (1)

Громадський простір: Чи багато загалом на місцях спостерігаєте жінок,  готових бути лідерками, ставати депутатками, очолювати школи,  будинки культури тощо?

Вікторія: Так. Це я бачу по жінках, з якими я спілкуюся, це молоде покоління. У нас зараз в регіоні з’явилася молода активна сила. Є вже молода начальниця відділу культури. Загалом жінки готові, жінки цим займаються. По тій ситуації, що я бачу, ми готові, ми працюємо. Єдине, було б гарно, якби для цього ще й мати підтримку від держави, аби громадськість сама бачила, що зміни відбуваються, коли ми об’єднуємося.

Громадський простір: Чи змінився рівень громадської активності, чи включається більше громада у вирішення власних проблем?

Вікторія: Чогось такого кардинального у нас на місцях, що на завтрашній день чи наступного місяця абсолютно змінилося – я такого не бачу і не говорила би так.

13576531_1089362994457365_1793865178_n (1)

Громадський простір: Який стан культурних і освітніх закладів зараз на місцях, тих самих будинків культури, шкіл, садочків? Чи відчуваєте якийсь рух реформ?

Вікторія: У зв’язку з реформами, сільські громади отримали певні кошти – вони й справді з’явилися, втім, можу говорити лише про свій заклад культури – ми змогли придбати техніку. Та це не змінює загальну ситуацію, тому що ще багато чого треба вибудовувати, багато над чим ще треба працювати. Садочки, знову ж таки, завдяки цим реформам отримують свої ремонти, та це й спонсорська допомога.

Маленька людина в селі чекає великого дива

Маленька людина в селі чекає великого дива. На жаль, це правда. Сидить і чекає, що завтра хліб буде по шість гривень, гречка по чотирнадцять. Можливо, це загальна атмосфера, а може – це засоби масової інформації, в яких маленька людина в селі просто існує, живе і розвивається , формує свою думку.

Громадський простір: Тобто чекають чогось від Києва, від центру, а самі не зовсім готові до змін? 

чекають, що хтось буде приходити і за них робити ці зміни

Вікторія: Самі не зовсім готові. Вони їх хочуть, вони про них говорять, але чекають, що хтось буде приходити і за них робити ці зміни.

Громадський простір: Чи лишаються молоді люди в селі? Чи є кому працювати, відбудовувати село? Чи створюються умови для молодих освічених спеціалістів?

Вікторія: Я вас благаю… (усміхається – авт.)  Коли таке було? Ні, все знаходиться на абсолютно негарному рівні.

Громадський простір:  Як район, розташований на межі із Кримом, які у вас зараз відчуття, стани, чи вже звиклися із цією ситуацією? Чи зростає рівень патріотизму, ви ж знаходитеся неподалік від агресора? 

Вікторія: Насправді я не так сильно поінформована про це.Власне, я зараз собі докоряю, що не включаюся у це. Патріотизм є в роботі школи, є в роботі сільських будинків культури, але його рівень не такий, як того хотілося б. Не знаю, хто за це відповідальний – можливо, це комплексна провина усіх. Але якоїсь хвилі, яка виникла тоді одразу, – писалися якісь листівочки, були візити, збиралися шкарпетки і чаї, – військовим надавалася елементарна підтримка, навіть моральна. Зараз це пішло на спад, на жаль. Я знаю, що церква співпрацює у цьому напрямку, відвідують і свята проводять разом із військовими, які знаходяться у нас на кордоні.

Громадський простір: Держава має включатися, щоб виховувати патріотизм в дітях змалечку?

Вікторія: Принаймні, те, що я зараз бачу по школі – напрямок національно-патріотичного виховання, це має ставати в центрі. Але насправді – це настільки кинуто за течією: крутіться, робіть щось. Наприклад, має бути оформлена кімната, мають бути стенди, і те, і те, але звідки це брати, за які ресурси? Знову на плечі тих самих батьків кидати? Знову ті самі підприємці, які мають постійно давати? Держава для цього нічого зараз не робить.

 

13578641_1089362991124032_865534583_n (1)

Громадський простір: Що вас змушує бути громадсько активною? 

Вікторія: Можливо, постійний оптимізм. Ті самі банальні речі: “хто, як не я?” – насправді я ними живу. Це так само, як у притчі: у одній сім’ї виросли два сини – один став бізнесменом, інший перетворився на маргінала, не склалося у нього життя. Запитують: “Як так сталося?” Один відповідає: “Чи бачили ви, хто мої батьки? Ким я ще міг стати? Я так само, як і вони почав пити і опустився”, а другий на те саме питання реагує так: “Ви бачили, хто мої батьки? Вони пиячили і не робили нічого корисного, ким я ще міг стати? Треба було вириватися в люди. Треба було працювати над собою і розбудовувати життя”. Якось так. Вибору немає – просто спостерігати за цим усім, склавши руки, не можна.

Громадський простір: Плануєте створювати громадську організацію?

Треба тільки брати і робити, робити, робити

Вікторія: На базі школи у нас вже створена громадська організація, ось вона буквально на днях була зареєстрована. Поруч із нами є сільські ради, які брали участь у ПРООНівських програмах, ми бачимо, що вони діють, отримують ресурси. Хто шукає, той знаходить. Власне, у нас цей процес теж має бути підхоплений. Оскільки я працюю в школі, то бачу ті недоліки і питання, які треба вирішувати у нас – це і спортивна зала, це і опалення, і загалом – інфраструктура у самому селі, це й Будинок культури, і зупинки – багато чого. Треба тільки брати і робити, робити, робити. Цей проект, у якому ми взяли участь і зараз чекаємо результатів – називається “Туризм під дахом” і “Теплиця біля школи”, у нас є тепличка, місцинка під неї – її треба реконструювати і використовувати як науково-дослідну ділянку, можливо, навіть у сфері комерційній – чому б і ні? Можна, до прикладу, вирощувати квіти і продавати – безліч різних варіантів. Якщо ці проекти вдасться втілити, це стане сигналом до того, що ось вони – ці зміни, вони маленькі, вони почалися – давайте працювати й далі. Допомагає церква “Благодать”, ведемо діалог із місцевими підприємцями, вони теж часом допомагають. Так ми й покажемо: якщо громада ще більше включиться, то все можливо. Тоді давайте згадувати, що від нашого ниття нічого не зміниться, тільки діями можемо щось зробити.

Громадський простір: Наостанок кілька слів-побажань дівчатам, жінкам, які не наважуються творити вплив в громадах, мають страхи?

якщо ми будемо просто сидіти на диванах в соціальних мережах чи жити у своїх серіалах, то так нічого й не відбудеться

Вікторія: І не тільки жінкам, а й усім хочу сказати: якщо ми нічого далі не будемо робити, будемо дивитися на все в негативі і просто сидіти на диванах, на своїх зручних стільцях, в соціальних мережах чи жити у своїх серіалах, то так нічого й не відбудеться із того, що нам хотілося б. Хочете, щоб і далі все було, як є, і просто скаржитися – то скаржтеся, це ваш вибір, а може бути інакше.


Тематика публікації:            

Останні публікації цього розділу:

Із офлайну в онлайн: кейс "Фестивалю ідей" від КримSOS

Як вилікувати економіку регіонів від наслідків COVID-19. Досвід Херсонщини

Волинські НУО не забувають про публічне звітування навіть в час турбулентності

Політизація та ручне управління — в цілому спектрі нових інституцій

Дінара Касимбекова: в Україні є можливості робити зміни

Активізм, пандемія, вигорання: знайти точку опори у мінливому світі