Врятувати громадський сектор України

Не знаю чи ви помічали, але протягом останніх восьми років громадський сектор України зробив якісний стрибок вперед. Причини досить різні – децентралізація, підтримка іноземних та вітчизняних донорських організацій, бажання активних людей робити зміни тут і зараз.

І окрім конкретних ефектів для громад від проведення творчих, екологічних, спортивних, антикорупційних, освітніх проектів та проектів за десятками інших напрямків, ми отримали конкретних Змінотворців та проектні Команди. І саме ці Люди та Команди відіграли надзвичайно важливу роль, щоб на сході і півдні України не кричали: “путін ввєді вайська” і не очікували приходу “руського міру”.

Але сьогодні громадський сектор переживає не найкращі часи. І ось про що я.

Організації, які працювали в громадах, де побувала нога окупанта.

У таких громадах немає ДЕ працювати – приміщення та оргтехніка знищені фізично. Немає З КИМ працювати – члени організації та проектні команди розкидані по усій Україні та світу. Немає для КОГО працювати – громади обезлюдніли.

Організації, які працюють у відносно спокійних регіонах України.

Для таких організацій питання З КИМ працювати є актуальним, оскільки частина організації виїхала за кордон, а частину призвали до збройних сил. Проекти “заморожені” – отже немає чим платити за офіс та заробітну плату проектній команді.

Що нас очікує завтра?

Після перемоги, а ми переможемо неодмінно, нас очікують наступні випробування:

• Як зібрати членів організації та проекті команди?
• Де працювати? Офіси або зруйновані, або немає чим платити орендну плату за них.
• Як адаптуватись та почати працювати на повну у нових громадах тим, хто релокував свої ГО?
• Як ефективно залучати ресурси? Є певний острах, що більшість донорів зосередять свою діяльність на відбудові України, а інші напрямки будуть не в пріоритеті. Це ж стосується стратегій розвитку організацій, які після перемоги будуть неактуальними. Також є ризик певного “провисання” – термін від перемоги і до отримання гранту може тривати декілька місяців, що буде також випробуванням для організацій.
• Емоційне вигорання. Більшість громадських активістів сьогодні залучені до різних ініціатив для допомоги армії, або ж самі є військовослужбовцями. Вже сьогодні велика частина цих людей відчувають емоційне вигорання. Після перемоги наступить етап відновлення України, і тут виникне запитання наскільки ми емоційно і психологічно готові включитись на 100% у цей процес?

Окремо хотів би зазначити ще один момент, а саме – збільшення фінансової допомоги Україні. Він спричинить потребу у навчанні громадських активістів проектному менеджменту та  фандрейзингу.

З іншого боку – це створить підґрунтя для корупційних схем з боку органів влади та місцевого самоврядування і відмивання міжнародних коштів. Виникне ця ситуація через те, що антикорупційні організації практично зупинили свою діяльність. Так, це буде не одразу ж після війни, бо корупціонери ще боятимуться декілька місяців. На підтвердження цього пригадайте 14-й рік – сміттєві люстрації та декілька місяців коли чиновники не вимагали хабарів. Але пройшло трішки часу і…ну ви в курсі.

І що робити?

Донорам – вже сьогодні переглянути власні пріоритети та процедури розгляду і відбору проектних заявок. Скоординувати діяльність з іншими фондами і організаціями технічної допомоги, щоб покрити всю територію України та охопити всі напрямки діяльності. Окремими напрямками – допомогти ГО оновити власні стратегії розвитку, виділити окремий бюджет чи створити програму для контролю ефективності використання міжнародної допомоги. Сьогодні Україна улюблениця світу, проте, цю репутацію можна вмить втратити корупційним скандалом з відмивання коштів міжнародної допомоги.

Громадським активістам. Враховуючи менеджерські якості, вміння шукати ресурси, творчо підходити до вирішення проблем – ці люди дадуть собі раду, головне дати їм можливість змінювати свою громаду і Україну на краще