Океан, що палає

Громадянське суспільство стало невід’ємною частиною українського суспільства, але це - океан, який палає і випаровується. І ось чому.На Форумі розвитку громадянського суспільства в грудні 2019 р. під ...

Додано:
Йош

anastasia-taioglou-CTivHyiTbFw-unsplash
Океан, що палає

Громадянське суспільство стало невід’ємною частиною українського суспільства, але це – океан, який палає і випаровується. І ось чому.

На Форумі розвитку громадянського суспільства в грудні 2019 р. під час однієї з панелей з донорами із залу пролунало запитання: «А чи можете ви зробити припущення, що громадянського суспільства в Україні немає, і виходити з цього?», але панелістки та панелісти проігнорували можливість критично подивитись на громадянське суспільство. Не дивно, адже почасти самі донори відповідальні за такий стан речей: і за ті паростки громадянського суспільства, які є, і за те, чого нема і не буде. Що мається на увазі, коли мова йде про «сталий розвиток»? Консервація незначних покращень? Чому так?

Громадянське суспільство в Україні — це акредитовані владою і бізнесом організації, численні зареєстровані юридичні особи, яким держава дозволяє впроваджувати свою діяльність, а бізнес відповідно скеровує її вектор власними інвестиціями. Форум наочно продемонстрував: і перша, і другий мають нестримне бажання впливати на напрям руху громадянського суспільства, використовуючи не лише закони і політики, а й м’яку силу «культури», «найкращих практик» і звернення до «спільної відповідальності». Не афільовані з державою, або з донорами угруповання громадянок і громадян часто не вважають себе частиною громадянського суспільства, хоча і мають на це повне право.

Проблема залежності громадського сектору від капіталу є в тому, що громадський сектор хоче вирішувати соціальні проблеми, а капітал – заробляє гроші на цих проблемах. Загалом бізнес не зацікавлений в докорінних суспільних змінах. (Хоч, звісно, інколи стається так, що в конкурентній гонці один бізнес вирішує певну проблему, інший бізнес – іншу проблему). Уявімо завод з виробництва асфальту, який отримує прибуток зі щорічного перекладання дороги, оскільки вона зроблена неякісно. Навряд чи завод буде зацікавлений у тому, щоб робити якісніші дороги. Якщо цей завод відкриє благодійний фонд, то він буде спонсорувати громадську організацію, яка буде шукати і латати ямки на цій неякісній дорозі, замість того, щоб шукати інший завод. Утримувати таку громадську організацію буде дешево і вигідно, адже працівників(ць) буде мотивувати не стільки зарплата, а “місія” покращення умов пересування в місті. Для того, аби громадський сектор міг глибоко вирішувати соціальні проблеми, він має бути незалежним від великого бізнесу.  

Наступна несприятлива обставина на шляху розвитку громадського суспільства – це те, що капітал апроріював ідею місії з громадського сектору. Бізнес уже пропонує своїм співробітникам не лише конкуретну зарпатню, а й духовні цінності. Людей часто приваблює відчуття приналежності до натхненних колективів та причетність до творення чогось великого і значимого. Саме тому сидіння в офісі сорок годин на тиждень заради кольорових папірців викликає фрустрацію. Раніше третій сектор був можливістю принципово іншої самореалізації. Для громадської діяльності ідейність є притаманною per se, це солодка можливість втілити в реальність власне бачення світу, а не чужу волю до заробляння грошей. Тому раніше у вільний від роботи час люди могли робити щось важливе  – розробляючи програму соціального фестивалю, видаючи агітаційні листівки тощо. Але бізнес вже навчився добре приховувати свої наміри за тим, що він не тільки задовольняє запит клієнта, а й робить цей світ кращим. Тепер у вас є затишний офіс з постерами, де перелічені корпоративні цінності, а також дружні фасилітатори, які можуть нагадати, як практикувати корпоративну культуру щоденно, аби відчути приналежність. Бізнес може більш переконливо звучати, залучивши до розробки своєї корпоративної культури високооплачуваних спеціалістів з маніпуляцій. Для прикладу, у цьому відео  https://www.youtube.com/watch?v=RfWgVWGEuGE успішний бізнес Airbnb бадьоро ділиться досвідом насадження корпоративної культури найнятим співробітникам. Працівниці починають все більше бачити реалізацію власних життєвих цілей в бізнесі, і асоціювати свої інтереси з інтересами працедавця. Громадські рухи перестають бути привабливим місцем для втілення цінностей.

У свою чергу, розвиток корпоративної культури, ідейно запозиченої саме в громадянського суспільства, впливає на останнє. Зокрема НДО адоптують напрацьовані в бізнесі стандарти: прагнуть впорядкувати творчу наснагу активісток та втиснути в чіткі офіційні та послідовні стейтменти, сформулювати місію, візію, цінності. На зміну хаотичній енергії революцій приходить суворий аналітичний підхід, нібито ефективний, вимірюваний, підзвітний, керований. І те, що раніше було перевагою третього сектору в очах залучених людей, тепер перетворилось на додаткову роботу для персоналу НДО і на статтю витрат по залученню експертів з вироблення місії. Цього прямо або приховано вимагають донори.

Також громадські організації мають наздоганяти норми за оплатами та умовами праці — це «ринок». Бажаний стандарт, до якого прагнуть найпрогресивніші, заданий колишнім авангардом громадського руху: будь-яка діяльність — праця, вона має оплачуватись, унормовуватись, а робоча сила — відповідно відновлюватись. Так цеглинка за цеглинкою складається культура організації праці, з восьмигодинним робочем днем, з фітнесом, психотерапією та іншими індивідуальними відновлювальними практиками. Елементами нової корпоративної етики стають спільні походи в боулінг і тренінги з емоційного інтелекту для відчуття міцного зв’язку з собою та одне(ин/на) з одним(ою).

Здається, мова йде про високі, себто привабливі та гідні стандарти. Але побудова такої структури організації праці в третьому секторі потребує ресурсів. Наразі фінансувати потреби «гідної праці» в Україні має можливість тільки великий капітал. Цих грошей не є багато, і НДО частіше за все не мають можливості обирати між донорами, які можуть профінансувати “сміливий” задум і допомогти вирішити важливу проблему. Отримання щомісячної зарплати і залежність від «антивигоральних практик» (фітнес, психотерапія, шопінг, бари і т.п.), вкупі з експертною переконаністю фондів в тому, як краще досягати поставлену мету, може фундаментально підважити уявлення співробітни_ць НДО про пріорітети власної діяльності. До того ж, донори вимагають від громадських організацій прозорості і підзвітності, і напряму керують процесами, приймаючи рішення про фінансування або відмову від нього у односторонньому порядку. 

Єдиною нішою, де ці умови організації роботи НДО можуть успішно існувати, є сектор сервісних послуг. Надавати соціальну допомогу, психологічну підтримку, юридичну консультацію – цілком важливі речі, які в багатьох країнах реалізуються силами громадських організацій. В цьому випадку і 8-годинний робочий день з антивигоральними практиками, і залежність від бізнеса, який зацікавлений в “латанні ям”, і корпоративна культура не будуть великими проблемами. Але ми не можемо зводити громадянське суспільство України до сервісних організацій, а маємо думати так само й про осередки критичного мислення, які можуть робити глибинні перетворення і запобігати виникненню соціальних проблем.

Для існування критичних організацій потрібні інші умови. Залежність від донорів і тиск щодо дотримання корпоративної і трудової культури заганяє в кут. Наразі громадянське суспільство – це океан, що палає, згорає і випаровується (мається на увазі емоційне вигорання плинність кадрів). В будь-який момент зміни політичного клімату, якщо донори перестануть фінансувати громадський сектор, ми не зможемо зібрати жодного «Форуму розвитку громадянського суспільства», тому що НДО перестануть існувати, а інші форми ОГС ми не визнавали і не бачили. Так з поля зору випадають ініціативи, які не ставлять собі за мету професіоналізацію, а також ті, які “еволюціонували” в низову ініціативу.

Альтернативні форми організації осередків громадянського суспільства потребують визнання і підтримки: не зводити до єдиних стандартів та норм праці, а вітати різноманіття та відзначати суспільну цінність кожного об’єднання та заохочувати розвиватись своїм шляхом, долаючи системні бар’єри. 

Висловлюю подяку за матеріали для роздумів та натхення “Форуму розвитку громадянського суспільства 2019”

Використання маскулінітивів та фемінітивів в дописі носить політичний характер, і не є неуважністю.

Photo by Anastasia Taioglou on Unsplash


Останні публікації цього розділу:

РФ змінила підхід у веденні інформаційної війни проти України - експерт AMES

У Ніжинській громаді запрацюють Піклувальні та Опікунські ради при закладах освіти та медицини

Як Усть-Путильська ОТГ впроваджує інструменти прозорості

Донеччанка створила україномовний інфоресурс про Хорватію

У Тараканівській ОТГ успішно працює механізм запобігання конфлікту інтересів

Торгівля гідністю як державна політика?