Громадянське суспільство у 2018-му: у боротьбі за ліберальні реформи

На початку 1970-х рр. французький математик Рене Фредерік Том запровадив до ужитку «теорію катастроф», вперше сформулювавши новий сенс таких термінів як «катастрофа» і «точка біфуркації». Відповідно ...

be63a75181a9ac98f831a7ba5f0284db
Громадянське суспільство у 2018-му: у боротьбі за ліберальні реформи

На початку 1970-х рр. французький математик Рене Фредерік Том запровадив до ужитку «теорію катастроф», вперше сформулювавши новий сенс таких термінів як «катастрофа» і «точка біфуркації». Відповідно до цієї теорії, за звичайних умов, система має один шлях розвитку, а її поведінка є повністю передбачуваною. Натомість, точка біфуркації – це катастрофічний стрибок, конфліктний порив, коли руйнується попередній стабільний і передбачуваний шлях розвитку системи. Вона перебудовується, обирає один з можливих шляхів подальшого розвитку, після чого повернення до минулого стає неможливим.

Справедливо стверджувати, що чотири роки – вкрай невеликий строк, аби державі, що пережила повалення корумпованого режиму та відторгнення частини території, вдалось не лише повністю реформувати політико-правову систему, але й досягти рівня «консолідованої демократії». Іншими словами, пройти точку біфуркації, коли можна беззаперечно стверджувати про неможливість повернення до авторитарних практик врядування.

Натомість піднесення громадянської активності після подій Революції Гідності 2013 – 2014 рр. мало б красномовно спростовувати будь-який скепсис щодо спроможності українського суспільства до об’єднань та використання інструментів демократії участі. Втім, хибним є враження про злам у поведінці більшості представників суспільства, що дедалі частіше долучаються до творення змін. До волонтерської, громадської або благодійної діяльності залучена незначна частина громадян, відсоток якої з 2012 року фактично не зріс. Це радше пояснюється тим, що активна частина суспільства стала більше часу приділяти громадській роботі у зв’язку «політичною турбулентністю» останніх років.

За даними Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва», презентованими на публічній дискусії «Громадянське суспільство у 2018-му: нові виклики, нові завдання» від 6 березня 2018 року про свою залученість до активної громадської діяльності заявили лише 6,6% опитаних респондентів, 87,1% заперечили свою участь у такій діяльності. Дещо активнішою вважає себе молодь. Проте різниця із середнім по країні показником майже непомітна: лише 10% громадян 18–29 років назвали себе причетними до активної громадської діяльності.

Розвиток законодавства для організацій громадянського суспільства також можна визнати таким, що пробуксовує. Частина пунктів урядового Плану заходів з реалізації Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства на 2017 рік були прописані так, що навіть їх формальне виконання не можна вважати історіями успіху. Розроблені проекти нормативно-правових актів часто не ухвалені та впроваджені в життя, а важливі для громадськості реформи не можна називати такими, що відбулись та запрацювали. За оцінками експертів проекту USAID «Громадяни в дії» станом на грудень 2017 року План заходів-2017 був виконаний заледве на 45%[1].

Нова «дорожня карта» інституційних реформ для громадськості на 2018 рік була ухвалена 10 травня 2018 року[2] і передбачила, серед іншого, спрощення та удосконалення механізму ліквідації громадських об’єднань зі статусом юридичної особи, розроблення законопроекту з питань захисту найменування та символіки ГО та міжнародних організацій, удосконалення механізму формування та діяльності громадських рад при органах виконавчої влади та запровадження онлайн-реєстрації громадських об’єднань та благодійних організацій через електронні сервіси Міністерства юстиції.

Куди оптимістичнішим виглядає розвиток інструментів місцевої демократії. В Україні повільно, але впевнено відбувається реформа децентралізації влади. Громади отримують більше повноважень та ресурсів. Організації технічної допомоги, асоціації органів місцевого самоврядування, громадські організації, місцеві державні адміністрації та Міністерство регіонального розвитку допомагають громадам налагодити роботу муніципалітетів та ефективно розпоряджатись ресурсами.

У березні 2018 року було створено робочу групу при парламентського комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування з розроблення змін до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» в частині статей, що покликані врегулювати питання місцевої демократії. Паралельно з цим, у Києві було прийнято положення про проведення загальних зборів громадян за місцем проживання[3], а у Львові статут територіальної громади, яким врегульовано порядок подання та розгляду електронних петицій, проведення громадських слухань, подання місцевих ініціатив тощо[4]. Водночас, «ложкою дьогтю» стало прийняття у новій редакції рішення про затвердження статуту територіальної громади м. Херсона[5], яким ускладнено процеси внесення місцевої ініціативи, проведення громадських слухань та загальних зборів членів громади.

У 2018 році дедалі відчутнішим стає наближення іншого «часу Х» – чергових виборів Президента та Верховної Ради. За прогнозами Ірини Бекешкіної, висловленими у квітні 2018 року «Україна на рік зупиниться у реформах і зануриться в аукціон передвиборчих обіцянок»[6]. Це зумовлено тим, що більшість населення схильна оцінювати успіх реформ не крізь призму якісної роботи інституцій, а з позиції власного матеріального добробуту і задоволення своїх ціннісних орієнтацій (освіта, охорона здоров’я, безпека, сприятливі умови для роботи та відпочинку), що негативно впливає на рейтинги довіри до головних акторів політичного істеблішменту. Також, небезпечною є тенденція, коли суспільство зневірюється не лише в успіху задекларованих реформ, а й дієвості інструментів демократії участі та може пристати на гасла політичних сил, що використовують популістичну риторику чи є близькими до пропагандистських штампів Росії як держави-агресора.

Незважаючи на потужний суспільний запит на зміни, не складно помітити, що значна частина українського соціуму не підтримує курс на ліберальні реформи взагалі.  За даними опитування соціологічної групи «Рейтинг», зазначеними у статті Максима Віхрова, опублікованій у суспільно-політичному часописі «Український тиждень» (№ 22 (550) від 31 травня 2018 року), майже 60% громадян впевнені, що відповідати за їхнє життєзабезпечення має держава, 40% підтримують зрівняння доходів населення й близько 50% виступають за збільшення державної власності в бізнесі та промисловості. Крім того, 70% українців готові поступитися частиною власних свобод заради підвищення порядку в країні. При цьому, схильність до патерналізму явно корелює з віковими, освітніми та майновими ознаками респондентів. Найбільше противників лібералізму серед тих, чий вік перевищує 60 років, має лише початкову освіту і зараховує себе до осіб з низькими доходами, а найменше — серед забезпечених людей з вищою освітою віком 18–29 років[7]

Головна ідея лібералізму (зокрема економічної доктрини «laissez-faire») полягає у тому, що рівень матеріального забезпечення особи залежатиме від її конкурентоспроможності на ринку праці, а державна політика значною мірою визначатиметься у результаті боротьби різних суспільно-політичних сил за участю громадянського суспільства. За таких умов, пов­новаження держави зменшуються до ролі «нічного сторожа», коли державне втручання є мінімальним і зосереджене на гарантуванні національної безпеки, захисті майнових прав та наданні суспільних благ. Доводиться визнати, що попри усі переваги лібералізм ставить чимало суспільних верств в нерівне становище: осіб з низькими доходами, котрі не мають капіталів та не можуть скористатися можливостями підприємництва, а також тих, чий рівень освіти та вік не дають переваг на ринку праці. Природно, що ці категорії громадян почуваються впевненіше, коли блага перерозподіляє не ринок, а держава, котра гарантує всім хоча б невисокий рівень добробуту.

Напрацювання позитивного колективного досвіду та повернення довіри до інституцій вимагає чимало часу. І завданням громадянського суспільства був, є і залишається супровід ліберальних реформ, у намаганні подолати скепсис і невдоволення найбільш вразливих верств населення. Адже будь-які реформи є непопулярними доти, доки механізми змін, що закладені у них не дадуть позитивний соціальний ефект.

[1] 45% успіху: Урядовий план заходів з реалізації Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://euprostir.org.ua/index.php?id=41
[2] Розпорядження КМУ від 10.05.2018 р. № 297-р «Про затвердження плану заходів на 2018 рік щодо реалізації Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016-2020 роки» [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/297-2018-%D1%80
[3] Київрада прийняла Положення про загальні збори членів територіальної громади за місцем проживання у місті Києві [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kmr.gov.ua/uk/content/kyyivrada-pryynyala-polozhennya-pro-zagalni-zbory-chleniv-terytorialnoyi-gromady-za-miscem
[4] Затверджено Статут територіальної громади міста Львова
 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://city-adm.lviv.ua/news/government/244373-zatverdzheno-statut-terytorialnoi-hromady-mista-lvova
[5] Рішення Херсонської міської ради (XX сесія міської ради VІІ скликання) від 30.03.2018 № 1353
[6] Україна на рік зупиниться в реформах і зануриться в аукціон виборчих обіцянок [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://dif.org.ua/article/ukraina-na-rik-zupinitsya-v-reformakh-i-zanuritsya-v-auktsion-viborchikh-obitsyanok
[7] Прагматичний патерналізм. Як досвід і розрахунок відвертають українців від ліберальних реформ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tyzhden.ua/Society/214700


Останні публікації цього розділу:

Навчальні візити підсилюють мережування громад переселенців. Ось чому

Проектний відділ (гранти) в громаді - це технолог всього процесу, чи багаторукий різноробочий?

План влади для громадянського суспільства: перші консультації

Деякі рефлексії щодо законопроекту №5512 про місцевий референдум

Форум оргрозвитку: про цінність процедур, а не людей?

Кульгавість обговорень Плану Дій 2022 до нацстратегії ГС та як їх виправити