Реєстрація


Декомунізація мирних зібрань

Конституційний Суд України визнав неконституційним використання радянського законодавства в питанні проведення мирних зібрань. Таке рішення було оприлюднене 13 вересня 2016 року  у справі за ...

Автор:
Daria.Pistriak

1
Декомунізація мирних зібрань

Конституційний Суд України визнав неконституційним використання радянського законодавства в питанні проведення мирних зібрань. Таке рішення було оприлюднене 13 вересня 2016 року  у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (офіційний реліз)

Мова йде про горезвісний «Указ Президії Верховної Ради СРСР „Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР“ від 28 липня 1988 року № 9306–XI», на основі якого вже 25 років місцеве самоврядування обмежує мирні зібрання, а суди застосовують стягення до їх учасників.

Цей Указ, прийнятий у радянські часи, був покликаний підтримувати загальнодержавну ідеологію та перешкоджати можливим виявам непокори або інакодумства. Зважаючи на цю мету, положення Указу встановлювали низку «драконівських» обмежень, наприклад, щодо необхідності отримання попереднього дозволу місцевих органів влади на проведення будь-якого зібрання. Визнання невідповідності Указу Конституції означає, що відтепер він є нечинним на території України і не може застосовуватися.

Таким чином, на двадцять шостому році незалежності України, мирні зібрання було нарешті декомунізовано.

Це рішення Конституційного Суду має надважливе значення для реалізації свободи зібрань в Україні, адже вже протягом більше 20 років хаос в законодавчому регулюванні мирних зібрань призводить до того, що громадяни не можуть ефективно та безперешкодно, як це має бути, реалізувати своє право на зібрання та вираження поглядів. Це також призводить до свавілля органів місцевої влади при вирішенні питань пов’язаних із проведенням зібрань, а суперечлива та, часом, неналежна, практика національних судів не допомагає вирішенню проблеми.

Зокрема, місцеві органи влади використовують Указ 1988 року як підставу для своїх дій і рішень. Так, моніторингом, проведеним Українським незалежним центром політичних досліджень у 2015 році, було встановлено, що щонайменше 63 українських міста користувалися цим Указом у питаннях проведення мирних зібрань, що означає, що майже 5 млн людей продовжували жити згідно з радянським репресивним законодавством. Норми також Указу лягли в основу положень про проведення зібрань, ухвалених місцевими радами 30 міст України.

Національні суди також не гребують посилатись на Указ, розглядаючи справи щодо зібрань. Зокрема, у справі про оскарження полтавського та харківського положень щодо проведення мирних зібрань, Харківський апеляційний адміністративний суд визнав, що за відсутності закону, який встановлював би порядок проведення мирних зібрань, регулювання реалізації права на зібрання шляхом ухвалення місцевих положень є прямим обов’язком органів місцевого самоврядування (справи №№ 554/7890/15-а та № 638/8660/15-а). При цьому, посилаючись на Указ 1988 року, судді визнали законними такі вимоги положень, як повідомлення за 10 днів, обмеження щодо місця та часу проведення зібрань тощо. На думку суддів «вищезазначені рішення не порушують прав громадян на мирні зібрання, а лише регламентують порядок їх проведення». Ані здоровий глузд, ані зусилля активістів та відповідна інформаційна кампанія, ані міжнародні зобов’язання України щодо захисту прав людини, не стали на заваді ухваленню цих рішень.

Підхід, застосований Конституційним Судом у рішенні від 13 вересня, свідчить про розуміння проблеми та прихильність до сучасних ліберальних стандартів реалізації права на мирні зібрання. Оскільки рішення Конституційного суду є остаточними та підлягають застосуванню на всій території України та всіма особами, включаючи державні органи, тим, то продовжував жити за радянським законодавством, доведеться змінити свою точку зору.

Проте, на цьому не можна зупинятись. Наступним кроком на шляху покращення законодавчого поля для свободи зібрань має стати прийняття Верховною Радою України спеціального закону про гарантії свободи мирних зібрань, який би раз і назавжди позбавив суспільство від того хаосу, який наразі існує, та передбачив чіткі «правила гри» для всіх осіб, пов’язаних із реалізацією права на зібрання.


Останні публікації цього розділу:

Скандал у соцмережі: що робити, коли організація, через вислів/коментар свого представника, потрапляє у шквал критики? Кейс УГСПЛ

Безпека для некомерційного сектору

Деякі рекомендації по відродженню інтересу української громадськості до Відкритих даних

Громадський супровід земельної реформи або про консолідацію місцян і селян навколо земельних відносин

ВІРУСНА АТАКА ЗАРАЗ! ЩО ТРЕБА ЗНАТИ!

Перспективи розвитку відкритих даних на рівні регіонів України

  • Olexander Severyn

    Все вірно. От тільки чи на часі “прийняття Верховною Радою України спеціального закону про гарантії свободи мирних зібрань” під час війни?

    • Олександр Равчев

      Як раз і на часі, щоб влада не могла використовувати тему боротьби із загрозою щоб забороняти через суд та розганяти мирні зібрання.

      • Olexander Severyn

        А на мою думку – навпаки. Українська влада повинна мати можливість забороняти через суд та розганяти “мирні зібрання” сепаратистів та п’ятої колони. У сонячній лугандонії теж все починалося з “мирних зібрань”.