Костаке Мілков про громадянське суспільство Македонії

Костаке Мілков – македонський інтелектуал, доктор філософії (Oxford University, 2008), магістр гуманітарних наук (Oxford University, 2008) та магістр теології (Gordon-Conwell Theological Seminary, 1998). З 2011 року – президент Балканського інституту віри та культури, think tank в Скоп’є (BIFC).

Окрім наукової діяльності, займається перекладами з англійської на македонську творів К.-С. Льюїса («Листи крутеня», 2000), Пітера Кріфта («Подорож», 1999) та Генрі Нувена («З відкритими долонями», 2011).

Лідер євангельської церкви Македонії. Регулярний позаштатний автор провідних македонських ЗМІ.

Про громадянське суспільство Македонії, про сприйняття Майдану та війни в Україні та про меседж до української молоді – у цій розмові. Переклад з англійської – Олексія Гордєєва.

???????????????????????????????

Громадський простір: Що ви можете нам розповісти про громадянське суспільство в Македонії?

Коста: Македонія – це зовсім невеличка країна, із населенням у 2 мільйони людей – навіть менше, ніж половина Києва. Однак це багатонаціональна країна, багатоетнічна і мультирелігійна. Громадянське суспільство у ній є доволі активним. Частина з нього орієнтована на секулярний рух, а частина неурядових організацій теж серйозно зацікавлені у злагоді, розвитку економіки держави і розквіту суспільства, але які також говорять, що релігійна спадщина має значення для цього світу. Будучи теологом, я є президентом Балканського інституту віри та культури, який будує мости між науковцями, університетами, медіа, урядом, митцями, і представниками релігійної спільноти.  Християнство, Східне православ’я є в країні головною релігією, але значну частку складає також іслам. Тому ми хочемо створити простір – спільний знаменник і бути чесним посередником у ньому. Головна мета – подивитися, як ці два середовища можуть мати зв’язок, і довідатися про кращі теорії та практики релігій, щоб застосувати це сьогодні для розквіту суспільства. Але ми також щасливі співпрацювати із секулярними НУО, тому що віримо, що публічний майданчик має належати усім нам. Завжди будуть існувати різні думки. У галузі метафізичних питань ми завжди говоримо із суб’єктивної точки зору. Доказів ( proofs – англ.) немає, але можуть бути свідчення (evidence – англ.). Наше завдання – робити те, що ми бачимо і можемо. Остаточна ціль усіх НУО, громадянського суспільства – допомагати індивідуумам ставати повноцінними членами життя суспільства, щоб їхні погляди і їхні життя мали значення для ширшого загального контексту. Для мене це чудова можливість – давати інтерв’ю саме такій неурядовій організації.

???????????????????????????????

Громадський простір: Яким є рівень демократії в Македонії? Чи прислухається влада до громадських організацій, до активних людей?

Коста: Ми маємо ідеальну демократію на папері. Ми вже ввели в практику і своє законодавство більшість із законів, які стосуються розвиненої демократії. Але ми потерпаємо через більшість хвороб посткомуністичних країн. У останні 25 років сталось кілька речей. По-перше, вибух релігійного ентузіазму, активності, через те, що релігія пригнічувалась у попередні часи. Друге, що сталося, – ми вже не користуємося підтримкою традиційних цінностей, які були притаманні попередньому суспільству, і не вистачило часу, щоб перейти до цінностей розвиненої демократії. Розгорнулася така прірва – між тим, що ми хотіли, і тим, що ми могли. І через те суспільство було дуже вразливим. Через це невелика група людей почала зловживати ситуацією, сконцентрувавши всі ресурси в своїх руках. Ситуація жахливої корупції… І досі ми не можемо полишити цей зразок поведінки. На жаль, я маю сказати, що навіть НУО є відображенням загальної картини суспільства. Деякі з них є лівими, соціалістами, деякі з них праві, консервативні. Коли я спостерігаю за тим, як у останні 25 років змінювались уряди Македонії, ідеології, політичні ідеології – це не позначилося на перебігу життя звичайних людей.

За моєю оцінкою, у Македонії досить значна активність НУО. Чинний уряд країни вважається консервативним. Однак є чимало корупційних кейсів всередині нього. Світські НУО намагаються якось відповісти на цю проблему, однак чинний уряд займається тим, що характеризує ці організації, як зрадників, що вони працюють заради інтересів іноземної влади, особливо Америки. Чи слухають вони НУО? Ні. Вони толерують  їх тільки, щоб показати решті світу, що тут є “свобода”. Для зміни цього стану не достатньо активності НУО, базованої на волонтерах, а це потребуватиме зміни ментальності всіх людей. І це завдання усіх нас – де б ми не були, на лівому чи на правому боці, ми повинні ставити правильні питання, ми маємо бути сумлінням уряду.

Громадський простір: Чи чули македонці про Майдан в Україні?

Коста: Звісно, коли все це відбувалось, ми читали повідомлення про це. Це було трагічно, дуже трагічно. Особливо це було трагічно для нас, тому що ми були свідками кількох кривавих війн  в колишній Югославії. Мені був 21 рік, коли почалась війна у Югославії, і 26 – коли вона закінчилась. Коли почався конфлікт у Косово, мені було 28 чи 29. Мені було 31-32 роки, коли почався конфлікт у Македонії. Тому я був занепокоєний, коли спостерігав за подіями в Києві. Тому що ми знали як конфлікт може спалахнути дуже легко. Події відбуваються в одному місці, але потім там, де проблема була у стані сплячого вулкану, її заховали під ковдрою, але раптом ми бачимо Майдан і дуже швидко після того ми побачили Донбас. Це саме те, що сталося у нашій країні. Ми дуже сподіваємося, що Україна знайде мирний вихід із цієї ситуації. Я не можу про це конкретно говорити, але можу сказати, чого б я хотів і порадити, виходячи із нашого досвіду. У югославських війнах немає переможців. Якщо об’єктивно подивитися на перебіг ситуації, зараз ми живемо гірше, ніж до війни, і це стосується всіх країн, які здобули незалежність – у політичній, економічній, інфраструктурній сферах ситуація погіршилась. Єдина відмінність у тому, що хорвати тепер не можуть сказати, що це провина сербів, і навпаки. Проблема у тому, що маленька людина завжди страждає у такій ситуації. Тому маленька, пересічна людина має запитувати: які довгострокові наслідки цих дій? І якщо ми читаємо історію, розуміємо і свідомі того, що відбувається, тоді у нашому середовищі не буде так багато тих, хто підтримує війну. Тож у югославських війнах не має переможців. Тому я вважаю, що чим скоріше цей конфлікт в Україні закінчиться, тим буде краще для всіх.

Коста 1

Громадський простір: Будемо вдячні за якісь побажання чи меседж наостанок.

Коста: Це мій п’ятий візит в Україну. Я дуже щасливий приїжджати у цю країну. Після обіду я відправляюся до Харкова. Сподіваюся, що під час наступного візиту я зможу побачити ще більше України. Наприклад, люди дуже часто згадують Львів – я буду радий побачити це місто. Але мій меседж до України, до всіх людей, особливо, до молодого покоління такий: вони мають відкрити себе. У цій відкритості завжди є вразливість, але саме так ми можемо мати повноцінні зустрічі з іншими. Жан-Поль Сартр каже: якщо ти хочеш принизити якогось чоловіка, скажи йому, що його кохана, предмет його любові, немає іншої опції, крім, як любити його. Ти не обраний її власною волею. У цьому виборі завжди є вразливість. Але справжня любов – це завжди про наділення силою, і ніколи про приниження. Жертвувати заради іншого… Справжня жертва може бути тільки, коли інша особа у позиції сили. Ти не можеш любити з позиції слабкості, ти можеш любити тільки, коли маєш силу, якщо можеш обирати любов. У таких відносинах – найбільший ризик, і це є вразливість любові. Це стосується одночасно і романтичної любові, і загалом – взаємин між людьми. Тому що ми так боїмося болю, і тому що ми хочемо сили тільки для себе – у стосунках ми намагаємося взяти силу від інших і контролювати їх. У такий спосіб ми знаємо, що ніколи не поранимося. Але це не любов, і це не лідерство. Вести за собою означає бути відкритим до того, що тебе скривдять. То що ж має робити молоде покоління в Україні? Бути вразливим, щоб потім надихнути інших. І у таких стосунках насправді країна зростатиме, розвиватиметься. Ось таке моє повідомлення для України.

 Більше на відео:

Підготували Любов Єремічева та Ірина Гузій


Останні публікації цього розділу:

Комунікації у галузі охорони здоров'я — Саад Б. Омер

Анна Суходольська: як комунікаційні кампанії змінюють ставлення до вакцинації

Тенденції соціального маркетингу — Наталія Попович, Наталя Ольберт-Сінько

5-й форум місцевих ініціатив у Луцьку

10 інструментів комунікацій для соціальних змін — Анастасія Нуржинська

Сила поведінкової науки — Йєт Сандерс