Уроки Ukraine Recovery Conference: як змінюється світова розмова про відновлення України

Ще кілька років тому міжнародні конференції, присвячені відновленню України, були насамперед майданчиками для оголошення нових пакетів фінансової допомоги. Сьогодні характер цієї розмови змінюється. Світ дедалі більше говорить не лише про те, скільки коштів необхідно для відбудови, а й про те, якою має стати Україна після війни.

Саме це стало головною темою Ukraine Recovery Conference 2026 у Гданську – найбільшої міжнародної конференції, присвяченої відновленню України. Я мала честь працювати там у складі делегації Карітасу України разом із Тетяною Ставничою, президенткою організації, Василем Мікулою, керівником програми відновлення засобів до існування, Іриною Маєвською, керівницею програми безпечна міграція та протидії торгівлі людьми. Кожен із нас представляв свій напрям роботи, але всіх об’єднувала спільна мета: розповісти міжнародним партнерам про практичний український досвід і водночас привезти додому ідеї, партнерства та рішення, які допоможуть українським громадам ставати сильнішими.

Найбільшим відкриттям для мене стало те, що цього року житлова політика перестала бути лише окремою темою серед десятків інших. Вона стала одним із ключових елементів усієї дискусії про майбутнє України.
Про це свідчили не лише виступи експертів, а й конкретні рішення. Під час конференції було підписано понад 160 угод на суму понад 10 мільярдів євро. Європейський Союз оголосив про перший транш нового фінансового механізму для України в розмірі 3,2 мільярда євро. Водночас окремий пакет підтримки, погоджений із Європейським інвестиційним банком, передбачає понад 470 мільйонів євро інвестицій у розвиток громад.

Особливо показовим стало те, що 100 мільйонів євро спрямовуються саме на розвиток соціального житла для внутрішньо переміщених осіб, молоді та фахівців. Ще сотні мільйонів євро інвестують у модернізацію систем водопостачання, транспортної інфраструктури, енергоефективність і розвиток малого бізнесу.
Для мене це важливий сигнал. Соціальне житло більше не розглядається як винятково гуманітарний інструмент підтримки вразливих категорій населення. Воно стає складовою економічної політики, інструментом розвитку територій і одним із чинників, які визначатимуть конкурентоспроможність громад у майбутньому.

Особливо цінною для мене стала участь у сайд-івенті «Rebuilding Ukraine Together: A Coordinated Approach to Return as a Strategic Driver of Economic Recovery and Demographic Resilience», співорганізатором якого виступив Карітас України разом із міжнародними та українськими партнерами.

Говорили не про повернення українців як самоціль, а про умови, без яких це повернення не стане ані можливим, ані сталим.
Презентація дослідження Frontier Institute ще раз показала масштаб викликів, які стоять перед державою. Сьогодні в Україні проживає близько 29 мільйонів людей. Понад 4,37 мільйона українців перебувають під тимчасовим захистом у країнах Європейського Союзу, ще понад 4 мільйони людей залишаються на тимчасово окупованих територіях. Водночас лише 43 % українців, які зараз перебувають за кордоном, планують повернутися. Більше третини не планують цього робити, а майже кожен п’ятий ще не визначився.

Ще більш промовистими були відповіді на запитання, що саме впливає на рішення людей. Серед основних причин, які стримують повернення, люди називали безпекові ризики, зруйноване або пошкоджене житло, відсутність роботи, нестабільну інфраструктуру та невизначеність щодо майбутнього. І навпаки – серед факторів, які могли б мотивувати повернутися, найчастіше звучали безпечне середовище, доступне житло, можливість працювати, якісні послуги та зрозумілі правила розвитку країни.
Ці результати ще раз підтвердили те, над чим ми в Карітасі України працюємо вже давно. Люди повертаються не тому, що їх закликають. Вони повертаються туди, де можуть побудувати своє життя.

Тому мені так відгукнулися слова Дарії Марчак, заступниці міністра економіки, довкілля та сільського господарства України, про те, що повернення завжди є вибором, а також думка Ілви Йоханссон, спеціальної посланниці Європейського Союзу, про те, що повернення – це процес, а не одноразове рішення. Цей процес починається значно раніше, ніж людина купує квиток додому. Він починається тоді, коли вона бачить перспективу.

Молодіжна політика й житлова політика – нерозривно пов’язані між собою

Ще один важливий висновок я винесла із Recovery Generation Youth House – міжнародного майданчика, який об’єднав молодіжних лідерів, представників уряду, громад і міжнародних організацій. На перший погляд, молодіжна політика й житлова політика можуть здаватися різними напрямами. Насправді вони нерозривно пов’язані між собою. Молодь залишається там, де може знайти доступне житло, якісну освіту, роботу, можливість розвиватися й впливати на життя своєї громади. Саме тому під час дискусій багато говорили не лише про фінансування молодіжних програм, а й про створення умов, у яких молоді люди стають повноцінними учасниками ухвалення рішень.

Для мене це ще раз стало підтвердженням того, що сучасна житлова політика давно вийшла за межі будівництва квадратних метрів. Вона нерозривно пов’язана з освітою, працевлаштуванням, соціальними послугами, розвитком місцевої економіки та людського капіталу.

Саме таким є і підхід Карітасу України. Коли ми говоримо про сталі житлові рішення, ми маємо на увазі значно більше, ніж ремонт пошкоджених будинків. Ми працюємо над тим, щоб люди могли не лише отримати дах над головою, а й повернутися до повноцінного життя. Саме тому ми поєднуємо гуманітарні ремонти, модернізацію житла, підтримку колективних центрів, розвиток соціальних послуг, інтеграцію внутрішньо переміщених осіб та співпрацю з громадами.
Ми називаємо цей підхід Housing Pathways, адже він допомагає людині пройти шлях від гуманітарної допомоги до самостійного життя та інтеграції в громаду.

Гданськ залишив після себе не лише нові знайомства, партнерства чи домовленості. Він дав значно більше – розуміння, що Україна вже не лише переймає міжнародний досвід, а й дедалі частіше сама формує професійну дискусію про відновлення. Наш практичний досвід роботи з громадами, внутрішньо переміщеними людьми, соціальними послугами та житловими рішеннями сьогодні є важливим для міжнародних партнерів не менше, ніж їхній досвід — для нас.

У планах на наступний рік – поїздка на Ukraine Recovery Conference разом із представниками українських громад. Адже і вони сьогодні приймають рішення, які визначатимуть, якою буде житлова політика України через п’ять, десять чи двадцять років.
І що більше голосів громад звучатиме на міжнародних майданчиках, то більше шансів, що післявоєнне відновлення стане не просто масштабною програмою будівництва, а фундаментом для сильних, згуртованих і стійких громад, у яких люди справді захочуть жити, працювати й повертатися додому.