«Моє місто» провели зустріч для людей, які втілюють зміни

25–26 квітня у Києві ГО «Моє місто» провела дводенну зустріч для людей, які втілюють зміни. Перший день був освітнім — учасники, котрі реалізовують проєкти, аналізували досвід, вчилися і обмінювалися інструментами для пошуку ресурсів. А другий день був про масштабний нетворкінг, де в одному просторі зустрілися змінотворці, представники бізнесу, донорів та медіа — всі, хто може підсилювати одне одного і разом діяти ефективніше.

Щодня нас наздоганяють сотні повідомлень, запитів і новин. У цьому потоці важко не лише знайти щось справді цінне — важко знайти когось, з ким хочеться втілювати зміни разом. Команда «Моє місто» свідомо обрало офлайн як відповідь на цей виклик: зібрати людей з різних сфер в одному просторі, де живий контакт стає умовою для налагодження партнерств.

Перший день: досвід і експертиза

Перший день заклав основу: учасники разом аналізували краудфандинговий досвід — що спрацювало, що ні і чому це взагалі важливо як інструмент. 

А потім говорили про можливості подальшого розвитку з експертками. Анна Нішніанідзе, співзасновниця Philanthropy in Ukraine, говорила про спроможність змінотворців — як її вимірювати, з чого вона складається і чому без цього неможливо говорити про сталий розвиток ініціатив. Юлія Семеніхіна, PR-менеджерка Chance4peace, зосередилася на тому, як будувати комунікацію проєкту для міжнародної аудиторії: що робить історію зрозумілою світу та допомагає залучати підтримку з-за кордону. Тетяна Станева, продюсерка кіно, журналістка та амбасадорка Бессарабії, поділилася підходами до розвитку локальних проєктів — як виростати з місцевого контексту і водночас ставати видимими та цікавими для ширшої авдиторії.

Другий день: історії змінотворців і нетворкінг

Ведучою другого дня стала Анастасія Ткаченко — українська гумористка, яка тримала дружню та теплу атмосферу. 

«“Моє місто” як організація існує вже 10 років, за які ми акумулювали понад 79 мільйонів гривень на соціальні проєкти. Проте найбільший буст в нашій діяльності відбувся після пандемії коронавірусу, з початком повномасштабної війни. З цієї суми понад 16 мільйонів гривень зібрано краудфандингом: по 10, 20, 30 гривень. І наша команда злучила понад 13 мільйонів гривень дофінансування, співпрацюючи з бізнесом та міжнародними донорами. Ми стараємось підтримувати проєкти і дофінансувати їх, перетворюємо індивідуальні донати у спільний ресурс, ініціативи у реалізовані проєкти і довіру у системну співпрацю», — відкрила подію Вікторія Зацнова, керівниця ГО «Моє місто».

Далі на сцену виходили самі змінотворці. Формат печа-кучі — кілька хвилин, щоб зацікавити залу — виявився точним: тут не було місця для загальних слів, лише конкретика і суть.

ReBone від БФ «Тихо» розповіли про індивідуальні імпланти для військових — технологію, яка повертає людям не просто здоров’я, а повноцінне життя після поранень. LitSlamUa вийшли з альманахом воєнної молодіжної поезії харківського андеґраунду — голосом покоління, яке переживає війну і обирає говорити про це вголос. БФ «Трохи вогню» показали, як творчість стає не розвагою, а інструментом відновлення — і чому «ще більше творчості» зараз це не примха, а необхідність. ГО «Історична платформа» нагадали, що незламність — це не лише про теперішнє: проєкт «Незламні назавжди» зберігає пам’ять і ідентичність як основу, на якій будується майбутнє.

«Українська мережа за права дитини» представила «Вільні діти — вільні мрії» — ініціативу про те, що навіть під час війни дитинство має залишатись дитинством. БФ «Полк Святослава Хороброго» розповів про «Простір Хоробрих» — місце підтримки і відновлення для тих, хто повертається з фронту і шукає, як жити далі. ГО «ГАР» представили «Безбар’єрність західної частини України» — проєкт про те, що інклюзія починається з конкретних змін у просторі, інфраструктурі та свідомості — щоб кожна людина, незалежно від стану здоров’я чи обмежень, мала право на повноцінну участь у житті міста. А ГО «Харківський фонд психологічних досліджень» нагадали, що сміх у лікарні — це не несерйозно: лікарняна клоунада працює там, де слова вже не допомагають.

Між презентаціями — нетворкінг для продовження розмови в іншому форматі. Саме там і народжувалися знайомства, які не планувалися, але ставали найціннішими. Бізнес знаходив ініціативи, яким варто довіряти. Донори — команди, у спроможність яких хочеться інвестувати. Змінотворці — один одного.

Кульмінацією дня став запис подкасту з Іриною Грицаєнко, СЕО Zagoriy Foundation. Розмова була про те, наскільки важливими є дослідження у соціальній сфері, скільки часу треба на впровадження змін та як соціальним ініціативам будувати стосунки з бізнесом.

Подія стала початком нових знайомств і потенційних партнерств. Спільнота «Моє місто» отримала нових учасників і посилила зв’язки між тими, хто вже давно в цьому просторі.