Зустріч молоді та колишніх політв`язнів. Погляд зсередини

Чи можливий діалог між поколіннями різницею в майже століття? Що спільного і відмінного у цих поколінь? Чи зможуть вони вислухати і почути одне одного? Відповіді на ці та інші питання я шукала впродовж підготовки та проведення цього заходу.

В понеділок 23 листопада у Львові відбулася зустріч між студентами та колишніми політв’язнями радянського та нацистського тоталітарних режимів, організована у партнерстві МГО “Основи свободи” (програма “Україна активна: загоєння минулого”) з Меморіальним музеєм “Територія Терору” в рамках проекту “Майбутньому потрібні спогади: український діалог про історію та спогади”. Всього у заході взяли участь десятеро студентів різних українських вишів та п’ятеро колишніх політв’язнів, які проживають у Львові, а саме: Ярослава Мельничук (1929 р.н.), Степан Горечий (1929 р.н.), Ганна Іваницька (1925 р.н.), Онуфрій Дудок (1926 р.н.) та Ірина Шуль (1918 р.н.).

 

Унікальність зустрічі полягає в тому, що виявилося можливим зібрати групу учасників, де різниця у віці сягнула 80 років. Іншою особливістю є те, що форматом такої зустрічі було обрано саме діалог, коли старші і молодші учасники мали однакову можливість побути в ролях оповідача та слухача. Таким чином, обмін досвідом виявився двостороннім, а формат роботи у малих групах гарантував можливість зворотного зв’язку та уможливив більш особистісне та глибоке, неопосередковане спілкування зі свідками часу.

 

Ідея заходу народилась у нас із Людмилою Левченюк на майстерні “Спогади різні – майбутнє спільне!”, яку проводили наші німецькі друзі з OWEN у Львові наприкінці вересня 2015 р. Тоді виникла спільна ініціятива організувати середовище для взаємопізнання молоді і свідків тих часів, коли втілення своїх мрій про майбутнє, просте бажання бути собою та гідно жити могли призвести до позбавлення волі й тортур. Ми хотіли створити безпечний простір, в якому колишні політв’язні могли б бути почутими і хоча б частково позбутися тягаря свого непростого минулого, а також стереотипів та надмірних узагальнень стосовно сучасної молоді та регіонів, з яких ті родом. А географія, яку окреслили нам студенти-учасники, виявилася досить широкою: Львівщина, Франківщина, Вінниччина, Київщина, Чернігівщина, Дніпропетровщина, Запоріжчина, Харківщина, АР Крим, Донеччина й навіть Забайкальський край РФ. Студентам ми хотіли дати можливість самим спростувати чи підтвердити свої уявлення про людей настільки поважного віку, побачити минуле крізь призму спогадів очевидців, зрозуміти їх мотиви, точки опори у важкі часи та зробити власні висновки.

 

В очікуванні колишніх політв’язнів учасники-студенти мали можливість долучитися до приготування простору приміщення до діалогу. З цього почалося їхнє знайомство з методикою проведення зустрічей-діалогів. Загалом серед інших методів на заході було використано метод роботи з мапами, які ілюстрували життєві шляхи учасників, та метод часових променів, які показали широкий діапазон історичних подій, що збереглися у комунікативній та індивідуальній пам’яті учасників діалогу. Зокрема, було згадано: українсько-польську війну в Галичині 1918-1919 рр., Голодомор в Україні 1921-1923, Український таємний університет у Львові 1921-1925 рр., події Другої світової війни, провокативну акція “бочка” 1948 р., Норильське повстання 1953 р., віче у Львові 1988 р., Помаранчеву революцію (Майдан 2004 р.), Революцію гідності (Майдан 2014), зокрема в інших містах країни, як-от Запоріжжі, війну на Сході України, зокрема окупацію Слов’янська, тощо.

 

Молодші учасники ділилися, що їм вдалося провести паралелі з сьогоденням, а колишні політв’язні здивували їх своєю внутрішньою молодістю й оптимізмом, гарним почуттям гумору, талантами з художнього читання та письменства, своїми історіями кохання в часи переслідувань та ув’язнень, рідкісними власними та родинними спогадами про міжвоєнні роки, про нелюдські знущання в тюрмах, концтаборах та психлікарнях, і тим, що їм допомагало все це пережити. Учасники діалогу мали можливість вкотре задуматися над цінністю людини, життя, внутрішньої свободи, відповідальністю за себе та інших, важливістю емпатії та начебто простої здатності слухати.

 

В свою чергу, студенти настільки розчулили наших старших учасників своєю уважністю, цікавістю й активністю, бажанням і готовністю переймати досвід і ділитися своїм, що деякі з них запросили молодших учасників принагідно на каву-чай до себе в гості, щоби продовжити спілкування.

Звичайно, були моменти, коли погляди деяких молодших і старших учасників розходилися. Вони стосувалися, зокрема, питання міжетнічних шлюбів, формулювання назв історичних подій, але це лише створювало нагоду випробувати й попрактикувати своє вміння слухати для того, щоби зрозуміти, а не погодитися чи не погодитися.

Для нашої програми – це перший за роки проведення діалогів досвід міжгенераційного діалогу, де різниця у віці учасників така істотна. Це був своєрідний експеримент, адже важко спрогнозувати динаміку взаємодії між учасниками такої групи. Та, на мою думку, він себе виправдав, бо показав, що цілі, які ми перед собою ставили – досяжні, а передавання досвіду між поколіннями крізь століття можливе у такому форматі, якщо проявляти достатню гнучкість і делікатність.

Дякую за співпрацю та підтримку Меморіальному музею “Територія терору”, зокрема Людмилі Левченюк, а також менеджеру програми “Україна активна: загоєння минулого” Олексі Стасевичу, відео-оператору МГО “Основи свободи” Ользі Шевчук, німецьким партнерам Дані Їроус та Андреа Земсков-Цюґе з “OWEN”-Академії гендерної рівності, Інституту міжнародних відносин у сфері культури (ФРН).

Галина Буньо,
координатор заходу від програми “Україна активна: загоєння минулого” / МГО “Основи свободи”

Джерело: http://www.iofc.org/uk/zustrich-molodi-ta-kolyshnikh-politviazniv-pohliad-zseredyny_ukr