“Життя на ногах” або як воно бути дільничним офіцером поліції

Представниця Координаційного офісу безпеки в м. Татарбунари та журналістка провела один робочий день з дільничним офіцером поліції Іваном Шевченком. Крокуючи 11 грудня з дільничним «нога в ногу», Єфросинія Мукієнко дізналася про порушення громадського порядку, профілактичні бесіди, побутові сварки, десятки кілометрів на ногах, ненормовані робочі години та постійні виклики. Як воно – бути дільничним офіцером поліції у Татарбунарах?

Ідея підготувати журналістський матеріал у форматі «день з дільничним» виникла під час дискусії з поліцейськими та ветеранами МВС щодо шляхів підвищення довіри до поліції, які відбулась в Координаційному офісі безпеки 17 листопада. Тоді начальник сектору превенції Татарбунарського відділення поліції, капітан поліції Євген Зубак запропонував провести спільний робочий день представника Офісу з дільничним офіцером поліції. Як зазначив офіцер, оцінка роботи поліції та ставлення населення до поліції часто не відповідають реальному стану речей. Багато людей не розуміють, з яким об’ємом роботи доводиться працювати поліцейським, зокрема дільничним офіцерам поліції. Пропозиція поліцейського знайшла швидкий відгук у керівника Координаційного офісу безпеки Леоніда Семененка та заступника голови Одеської обласної організації ВГО «Комітет виборців України» Ігоря Бриноша, які вже давно виношували ідею подібного висвітлення проблем місцевої поліції.  

У місті Татарбунари останні п’ять років дільничним офіцером поліції працює Іван Шевченко. За цей час він вивчив та дослідив зону своєї відповідальності – місто Татарбунари. Дільничний носить звання старшого лейтенанта поліції та обслуговує самотужки більше 10 тисяч людей. Поліцейський зауважує, що якщо знати всіх і всюди, то працювати виходить легше та оперативніше. Тому Іван Шевченко у своїй діяльності робить ставку на спілкування з людьми.

«Я завжди хотів займатися улюбленою справою  –  допомагати людям та захищати їх права. Я на своєму місці, я дільничний і я поряд з жителями міста», – зазначає Іван Шевченко.  

До Татарбунарського відділення поліції ми прибуваємо о дев’ятій годині. На першому поверсі знаходиться робочий кабінет дільничного Івана Шевченка, 30-річного чоловіка у поліцейській формі та чималим портфелем документів, який завжди доводиться носити із собою. Через кілька хвилин в актовій залі відбувається ранкова нарада, де керівництво відділення робить перекличку, доводить до відома поставлені задачі та перевіряє щоденний план завдань. Від поставлених завдань залежить, який буде день у дільничного: складний чи дуже складний. Легкі дні – це не про роботу дільничного, адже порядок на дільниці вимагає постійної присутності та контролю. 

Після цього ми вирушили на місця викликів. Поліцейський, не маючи службового транспорту, завжди надіється на власні ноги. Ходити йому доводиться далеко і багато, адже порядок на дільниці потребує постійної присутності та контролю. Дільничний відповідає за порядок на ввіреній території та проведення профілактичних заходів. Від його старанної та пильної роботи залежать важливі аспекти: попередження насильства в сім’ї, незаконного обігу зброї та наркотичних засобів, розкриття та недопущення майнових та інших злочинів.

Іван Шевченко під час бесіди зауважує, що деякі громадяни за щоденну роботу, за вміння вислухати та відгукнутися на проблеми віддячують повагою, довірою та посмішками, але більшість не розуміють його важливої роботи для міста. Серед містян поширюються негативні настрої до людей в поліцейській формі. Іван Шевченко згадує, що одного разу, прийшовши на виклик до жінки, яка скаржилася, що її чоловік грубо з нею поводиться, йому довелося похвилюватися за власне життя. «Громадянин, побачивши людину у формі, взяв у руки сокиру і почав ціленспрямовано наближатися. Після неодноразових попереджень про відповідальність за такі дії в чоловіка вистачило розуму кинути сокиру на землю», – поділився спогадом Іван Шевченко. 

Ось так, спілкуючись, ми прийшли на ринок для того, щоб провести профілактичну бесіду з жінками, які продають молочну продукцію у невстановлених місцях. Дільничний пояснив, що так робити не можна, нагадав про притягнення до адміністративної відповідальності за такі дії. Люди у присутності дільничного поводили себе спокійно, йшли на контакт та обіцяли більше не порушувати закон. 

Не відходячи від ринку, дільничний спільно з керівником Координаційного офісу безпеки Леонідом Семененком провели інформування населення з питань уникнення шахрайських дій та попередження крадіжок особистого майна. Інформування супроводжувалося роздачою містянам рекомендацій, які допоможуть захиститися від шахрайських дій, пов’язаних з банківськими картками, та убезпечити своє майно від крадіїв. Також паралельно всі отримали буклети “Твій дільничний” та “Координаційний офіс безпеки”. 

На тему листівок Іван Шевченко згадує історію, яка відбулася в місцевому продуктовому магазині «Калинка». Один чоловік біля терміналу поводився схвильовано, до нього підійшов охоронець і запитав, що сталося. Той розповів, що йому зателефонували начебто знайомі його сина та повідомили, що той попав в біду і терміново необхідні кошти для його порятунку. Чоловік на слово повірив телефонній розмові і відразу побіг до терміналу перераховувати гроші, навіть не зателефонувавши сину для з’ясування обставин. У цій ситуації охоронець не розгубився та викликав поліцію, адже перед тим читав листівку, що є такий вид шахрайства, коли спекулюють на рідних. В кінцевому результаті громадянин зберіг свої кошти, бо як вияснилося, з сином все гаразд. «Цей випадок свідчить, що профілактична робота відіграє важливу роль та попереджує виникнення злочинів», – зауважив дільничний.  

Зі сторони помітно, що Іван Шевченко знає більшість працюючих на ринку і його знають також. Кожний другий перехожий вітається з дільничним, люди йому розповідають про ситуацію на ринку, зазначають, що все тихо та спокійно. Далі, щоб оформити адміністративні матеріали щодо фактів вирощування наркотичних засобів рослинного походження та їх зберігання, дільничний попрямував на вулицю Маяковського. Дорогою старший лейтенант розповідає про себе. Родом він з Білгород-Дністровського. Спочатку під час стажування дільничний працював в Ізмаїльському відділі міліції, потім державним виконавцем у Білгород-Дністровському та Татарбунарах. Через деякий час він знову повернувся на службу в Ізмаїльську міліцію. А вже з 2015 року працює у Татарбунарах на посаді дільничного офіцера поліції. Поки поліцейський розповідає про себе, ми підійшли на потрібну нам вулицю. Погукали, і до брами вийшла жінка, привітавшись з нею, він пояснив мету візиту, опитав громадянку і склав протоколи та постанови.

І ось ми, кожний «на своїх двох», прямуємо на вулицю Польова, яка знаходиться на відстані двох кілометрів від попереднього місця перебування. Тут на дільничного чекала молода схвильована дівчина. Ми дуже зраділи, коли нас запросили до будинку і запропонували присісти, адже на окраїні міста було дуже холодно. Дівчина розповіла дільничному, що її турбує колекторська кампанія, до якої вона не має ніякого відношення. Він уважно вислухав громадянку, взяв пояснення та пообіцяв, що розбереться з цією справою. Покидаючи вулицю, поліцейський звернув увагу та оглянув напівзруйновану споруду, у якій, за його даними, збираються місцеві жителі, які вживають алкогольні та наркотичні речовини. За результатами огляду споруди предметів, які вказували б на порушення закону, не було виявлено.

Наближалася обідня пора, якій не було місця у робочому дні дільничного, так як робочий день не нормований, м’яко кажучи. Замість смачного, а головне теплого обіду в холодну пору року ми попрямували до громадянки, яка проживає на вулиці Суворова. А це приблизно до 5 км відстані. Жінка скаржилася поліцейському, що в одній ромській родині з’явився «хуліган», який, на її думку, порушує спокій та порядок відразу на декількох вулицях. Згідно отриманої інформації дільничний попрямував на вулицю Чорноморська, де ймовірно могла проживати ця особа. Поспілкувавшись з деякими мешканцями вулиці, він з’ясував, що це була сімейна сварка. З обох сторін приїхали родичі, щоб взяти участь у перепалці. Саме цей галас і чула громадянка. Оцінюючи ситуацію, дільничний провів попереджувальну розмову, повіривши на слово учасникам сварки, що в подальшому вони не будуть порушувати громадський прядок. 

Паралельно Іван Шевченко поверхнево оглянув покинуті житлові будинки на цій вулиці, щоб переконатися, що все під замком. «Адже зазвичай у таких будинках зберігають та вживають наркотики, а також крадені речі», – повідомив дільничний. Після роботи на дільниці Іван Шевченко повертається до службового кабінету. Опрацьовує зібрані матеріали, протоколи, пояснення, готує звіт про проведену роботу та о 18:00 на вечірній нараді докладає про виконану роботу. 

Ось і завершився наш спільний робочий день з дільничним офіцером поліції. Наприкінці робочого дня Івана Шевченка ще огортала легка посмішка, адже на його ввіреній території цього дня не сталося «гучних» справ, а спілкуватися з людьми йому до душі. За день дільничний Шевченко поспілкувався більше ніж з 50-ма мешканцями міста, пройшов більше десятка вулиць, а це до 35 км, оформив три протоколи, не обідав, лише випив два стаканчики «Ірландського віскі». Про останнє маленьке, але важливе уточнення. «Ірландське віскі» – це безалкогольний, кавовий напій, який дуже смакує нашому дільничному.  

Єфросинія Мукієнко, 
спеціально для Координаційного офісу безпеки в м. Татарбунари