За 25 років відбулося зростання «проукраїнськості»

Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва разом з  Київським міжнародним інститутом соціології презентували результати опитування “Україні – 25: досягнення та поразки”.

Такі основні результати:

• Якби референдум за незалежність України відбувався у серпні 2016 року, за акт про незалежність проголосували б 87%  серед тих, хто взяв би у ньому участь – результат, аналогічний отриманому в  опитуванні КМІС напередодні референдуму 1991 року (89%). Водночас ці результати істотно кращі, ніж були в опитуваннях  2006 і  2011 рр.  (у 2006 р. 70% – «за» незалежність, 30% – «проти»; у 2011 р. – відповідно, 67% і 33%). Найбільші зміни, якщо порівняти з 2006 і 2011 рр., відбулися у Південному та Східному регіонах. У Південному регіоні у 2006 році 57% проголосували б «за» незалежність, 43% – «проти»; у 2011 році  «за» – лише 47%, «проти» – 53%.  У Східному регіоні «за» незалежність проголосували б 49%, «проти»  – 51%, у 2011 р.  «за» – 53%, «проти» – 47%.  У 2016 році ситуація кардинально змінилася: у Південному регіоні на референдумі проголосували б «за» незалежність 78,5%, «проти» – 21.5%, у Східному – відповідно, 71,5% і 28,5%.

• Більшість громадян не вважає Україну справді незалежною державою – у 2016 році в справжній незалежності своєї країни були переконані 38%, протилежну думку поділяли  49%.  За весь час з 2001 року (коли це питання було поставлене вперше)  лише у 2005 р. більшість громадян вважали Україну справді незалежною (49% проти 37%).

• В оцінках 25 років перетворень в Україні думки громадян поділилися навпіл: 41% населення вважає, що за цей час було стільки ж позитивного, скільки й негативного, і стільки ж – 41% – певні, що негативного було більше. У перевазі позитивного переконані 12%. Ці результати гірші, ніж були п’ять років тому, у 2011 році, коли переважання негативу зазначили 31%, а більшість – 46% – були схильні вважати, що за цей час було скільки позитивного, стільки й негативного і ще 13.5% вважали, що було більше позитивного. Проте  оцінки, що їх населення давало до 10-річчя України, були ще більш негативними, ніж зараз: тоді більшість – 48% – вважала, що за той час було більше негативного, 37% – що негативи і позитиви були врівноважені, і лише 8% оцінювали той час як переважно позитивний.

• За 25 років успішними, на думку більшості населення, були перетворення лише у трьох сферах: формуванні української нації (успішність зазначили 47%, неуспішність – 40%), забезпеченні рівноправності чоловіків і жінок (успішність – 35%, неуспішність – 32%) та забезпеченні рівноправності національних меншин (успішність – 42%, неуспішність – 34%).

• Відносно неуспішними (які більшість громадян вважає не успішними, проте є 20-40% тих, хто бачить успіх)  були перетворення  у сфері культури (42% вважають їх успішними, 58% – ні), розвитку громадянського суспільства (відповідно, 37% і 56%),  утвердження свободи слова (34% і 51%), європейської інтеграції (31% і 55%), розбудови демократії (31% і 54%), забезпечення прав і свобод людей (27% і 62%), освіти (26% і 63%), забезпеченні обороноздатності (26% і 65%), розбудові інститутів національної держави (24% і 52%), зростанні можливостей самореалізації людей (20% і 70%), проведенні зовнішньої  політиці, що відповідає інтересам держави (18% і 65%), проведенні вільних чесних виборів (18% і 70%).

• Провальними (це бачать успіх не більше 10% громадян) виявилися перетворення у формуванні системи справедливого судочинства (лише 4% вважають їх успішними, а 90% – ні), боротьбі з корупцією (відповідно, 6% і 91%), забезпеченні соціальної справедливості (7% і 88%), економічному розвитку (8% і 87%), охороні здоров’я (9% і 86%), боротьбі зі злочинністю (9% і 85%), захисті соціально уразливих груп (10% і 84%).

• Майже половина населення – 49% – певні, що Україна здатна подолати існуючі проблеми та труднощі, проте у віддаленій перспективі,  17% сподіваються, що це станеться протягом найближчих кількох років, а 24% вважають, що Україна на це не здатна взагалі.

• Більшість населення України (54%) вважають, що найбільш бажаним типом державного устрою для України є демократія, 20% підтримують авторитарний режим, а для 15% тип режиму не має значення. Зазначимо, що у порівнянні з результатами 2004-2013 рр. підтримка демократії   є найвищою у 2006 році, а найнижчою була у грудні 2009 року (напередодні президентських виборів, де був обраний Янукович).

• За 25 років незалежної України в громадській думці відбулися певні світоглядні зміни.  В  опитування були включені питання, що ставилися Київським міжнародним Інститутом соціології в 1991, 2006, 2011 рр.

За 25 років у громадській думці відбулося:

-   Зростання «проукраїнськості». У 1991 році 51% населення вважали, що головною мовою викладання в школі повинна бути українська (не погоджувалися з цим 27%), у 2016 році  думку щодо української як головної мови викладання поділяють 69% (не згодні 13%).

Переконання, що «здоровий націоналізм нам необхідний»  у 1991 році поділяли  48%, у 2016 –  61%.

–  Зростання впевненості   у спроможності країни. У 1991 році 37% населення були певні, що Україна може вижити тільки з економічною допомогою Заходу, у 2016 –  19%.

У 1991 році 31% населення вважали, що Україна може вижити тільки з допомогою Росії, у 2006 році цей відсоток зріс до 39%, у 2011 р. – до 40%, а у 2016 р. на допомогу Росії покладається лише 11% (не згодні з цим 68%).

– Зростання позитивного ставлення до західної культури. У 1991 році 26% не погоджувалися з твердженням, що «західна культура здійснює на нас негативний вплив»,  у 2016 – 41% ( переконаних у шкідливому впливі Заходу і у 1991, і у 2016 було 29%).

– Лібералізація сексуальної моралі. У 1991 році  37% вважали неприпустимим сексуальні стосунки до шлюбу, у 2016 р. – 24%. Втім,  цілком припустимими такі стосунки визнавали і у 1991 р., і у 2016 р. – 38%.

– Гуманізація громадських настроїв.  У 1991 році 58% населення вважали, що смертна кара необхідна, у 2016 – 37%.

У 1991 році 50% населення вважали, що хворих на СНІД слід ізолювати від суспільства, у 2016 – 21%.

– Поліпшення трудової моралі. У 1991 році 39% населення вважали, що в Україні люди не люблять працювати (не погоджувалися з цим 34%); у 2016 році лише 18% поділяють думку щодо нелюбові українців до праці, а 65% певні у працелюбності українців.

У 1991 році 30% населення були певні, що «поцупити щось з роботи – не гріх» (не згоджувались з цим 46%). У 2006 році «готовність цупити» зменшилася до 20% (осуд зріс до 58%), а у 2016 р. – до 14% (осуд – 66%).

- Зменшення  відчуття «приреченості». У 1991 році 46% погоджувалися із твердженням, що від людей мало залежить те, що з ними відбувається, у 2016 році – 34%.

- Деяке зростання упередженості до багатства. У 1991 році 81% населення погоджувалися, що це добре, коли люди стають багатими, якщо вони наживають своє багатство чесним шляхом, у 2016 році це твердження підтримували дещо менше – 70%.

- Зростання відчуття обмеженості  життєвих можливостей. У 1991 році 28% населення погоджувалося з тим, що життя відкрило перед ними багато нових можливостей, у 2016 році  – лише 20%.

– Посилення авторитарних настроїв.  У 1991 році Сталіна вважали великим вождем 26% населення (не згодних з таким визначенням було 44,5%),  у 2006 р. – 37% (не згодні – 28%), у 2011р.  – 35% (не згодні – 34%), у 2016 р. –  31% вважають Сталіна   «великим вождем», 37% – ні.

За 25 років лишається незмінним:

- Відчуття суспільної небезпеки від корупції та хабарництва. І у 1991, і у 2006, і зараз, у 2016 році, абсолютна більшість громадян України (82% – у 1991, 84% – у 2006 і 76% – у 2016)  певні, що корупція, хабарництво загрожують нашому суспільству.

– Нетолерантність до осіб нестандартної сексуальної орієнтації. У 1991 році 35% населення були не згодні з тим, щоб «ставитися до гомосексуалістів, як до всіх інших людей». У 2006 році нетолерантність дещо зменшилася – до 29%, а у  2016 році знов зросла до 36%.