Як жінки змінили українську армію: історії з перших вуст

Як жінки змінили українську армію? З якими стереотипами та труднощами довелося їм зіткнутися? Як повертаються ветеранки до цивільного життя? І що можна зробити аби їх підтримати? Про це розповідають гості програми “Активізація з Людмилою Тягнирядно” парамедик медичного батальйону “Госпітальєри”, програмістка Олена Янішевська, координаторка соціального відділу ГО “Жіночий ветеранський рух” Юлія Кіріллова та офіцерка Збройних сил України, яка нещодавно звільнилася з лав Морської піхоти Олена Білозерська.

Роль жінки на війні і в армії змінилася з початком війни на Сході України. Тоді, у 2014 році, велика кількість добровольців – чоловіків і жінок пішли на фронт аби захисти територіальну цілісність і незалежність України.

“Сьогодні становище жінок в армії змінилося. Я можу судити з того, що сама була гранатометницею. Багато дівчат доводять свій професіоналізм, проходять навчання, вишколи, усі можливі випробування, які на них покладають і дійсно стають професіоналами військової справи”, – розповідає парамедик медичного батальйону “Госпітальєри”, програмістка Олена Янішевська.

2014 рік дав Україні військових добровольців. Це люди, які мали мирну професію, достаток, родину, але, не дивлячись на це, вирушили на фронт захищати Батьківщину. 

“Я не мріяла бути військовою. Я просто хотіла захищати свій дім, адже на мою країну напала Росія. У війську в тебе особливого вибору немає, тут усе просто, що тобі сказали, те й робиш. Сказали копати – копай, сказали будеш гранатометницею – будеш гранатометницею. Спочатку було дуже страшно тому, що я вже була десь із пів року в армії, але з гранатомету ніколи не стріляла. Я відповіла, щоб мене навчили і у процесі навчання я зрозуміла, що це моє, що в мене виходить”, – розповідає координаторка соціального відділу ГО “Жіночий ветеранський рух” Юлія Кіріллова.

Багато стереотипів, жартів та міфів пов’язані з жінкою в армії. Проте новітня історія України активно їх розвінчує.

“Я була в армії, була в середині військового процесу. Я бачила чоловіків, які абсолютно нічого не робили. Вибачте, є у збройних силах така проблема – алкоголізм. Є чоловіки, які ним страждають, є чоловіки, які нічого не роблять. Вони постійно в якихось відрядженнях або сидять в “ямі” щоб протверезіли. Це наш тягар тому, що ці люди утримуються за рахунок державного бюджету, тобто громадяни, які сплачують податки їх одягають, годують, платять їм зарплатню і вони не є тягарем, а жінка, яка прийшла у військо і хоче стати професіоналом чомусь нею стала. Дивно, чому?”, – наголошує координаторка соціального відділу ГО “Жіночий ветеранський рух” Юлія Кіріллова.  

Частина керівного чоловічого складу Збройних сил України досі скептично реагує на жінок в армії і на війні. Проте не дивлячись на це, військовослужбовиці все частіше стають професійнішими своїх колег чоловіків.  

“Мій перший місяць. До нас приїжджає якась перевірка. Приїхала купа генералів з Генштабу. Вони заходять до нас у штаб і один каже: “О-о, а що це за солдат Джейн?”. Мені так стало неприємно. Ми всі пам’ятаємо 2014 рік, коли почалася мобілізація і ми пам’ятаємо стан, в якому були Збройні сили України. І до такого стану їх довели полковники, капітани, генерали, які зараз мені кажуть: “О, солдат Джейн”. Вибачте, але ця “Солдат Джейн” у 14-му році на собі перетягла форми, броніків, запчастин і так далі більше ніж середньостатистичний верблюд переносить через пустелю якогось вантажу. І вони ще мають право мені таке говорити… За що ви мені таке говорите!”, – підкреслює координаторка соціального відділу ГО “Жіночий ветеранський рух” Юлія Кіріллова. 

Раніше в армію йшли дівчата та жінки, які були з військових поколінь або ті, які жили десь у військових містечках. Такі жінки фактично не мали вибору, вони йшли в армію, щоб отримати соціальний пакет чи вийти заміж. 

“Як на мене все змінилося через війну, на яку йшли лише вмотивовані. Якщо чоловіків з 14-го до 16-го призивали за мобілізацією, то абсолютно всі жінки, які пішли з 2014 до 2016 року були добровольцями. А після 2016-го року на службу йшли вже за контрактом, тобто вони йшли на роботу. Добровольці – це щось нове для країни, це те, що її рухає вперед”, – підкреслює координаторка соціального відділу ГО “Жіночий ветеранський рух” Юлія Кіріллова.  

Про зміни, які відбулися у свідомості громадян, у правовому полі, суто в арії, які сприяли збільшенню жінок у війську розповідає офіцерка Збройних сил України, яка нещодавно звільнилася з лав Морської піхоти Олена Білозерська.

“Ця війна поміняла реалії. На фронт, у добровольчі об’єднання пішло дуже багато жінок. І якщо на початках війни діюче законодавство не дозволяло їм обіймати практично всі бойові посади, а тоді була якась кількість жінок, які воювали снайперками, кулеметницями і так далі, а рахувалися вони кухарками, швачками, у кращому випадку зв’язківницями чи медиками, то завдяки ініціативі “Невидимий батальйон”, бойові посади стали офіційно відкритими для жінок. У 2018-му році були внесені зміни до Статуту внутрішньої служби, які повністю зрівняли права чоловіків і жінок”, – говорить офіцерка Збройних сил України, яка нещодавно звільнилася з лав Морської піхоти Олена Білозерська.

Зміна законодавства і Статуту ЗСУ у бік гендерної рівності поки майже не вплинули на армійську інфраструктуру та на її адаптацію до потреб військових.

“Більшість людей один одного дискримінують. Як кажуть, що найбільшими дискримінаторами жінок є самі жінки. І я часто в це вірю, тому що неодноразово мені самі жінки казали: “Чого ти туди пішла? Що ти говориш про проблеми, прийшла жалітися?“ Я не прийшла жалітися, я хочу рівних умов. Чому одним можна все, а іншим нічого? Чому одним забезпечується чоловіча білизна, а в жінок немає білизни, жінкам видають чоловічу білизну? Це нормально? Це не нормально. Я не жаліюся і більшість жінок і дівчат, яким видають чоловічу білизну також не жаліються, вони просто хочуть гідного ставлення до себе, от і все”, – наголошує координаторка соціального відділу ГО “Жіночий ветеранський рух” Юлія Кіріллова.

Міністерство оборони є ключовим стейкхолдером і замовником політики забезпечення Збройних сил, проте воно досі лишається достатньо закритим відомством.  

“Знаєте як кажуть, міністр оборони можливо й зміниться, а керівники служб і всього іншого – вічні, вони залишаються там завжди. Насправді, здебільшого зміни залежать від них. Міністерство оборони саме має бути готовим. Політична воля має бути, але зміни потрібно починати з середини“, – розмірковує координаторка соціального відділу ГО “Жіночий ветеранський рух” Юлія Кіріллова.

Слухати ефір 

Джерело: Українське радіо.