Українські інтелектуали обговорили філософський аспект суспільного договору та його практичне значення

Аспен Інститут Київ продовжує серію діалогових заходів для обговорення різних аспектів суспільного договору. До них Інститут залучає українських інтелектуалів та лідерів різних сфер нашого суспільства. Крім того, у рамках розвитку проєкту, Інститут підготував збірку есеїв, тексти для якої написали провідні українські мислителі. 

24 січня пройшло публічне обговорення “Суспільний договір в Україні: Quo vadis?”. Спікери дослідили як філософський аспект суспільного договору, так і більш практичні та методологічні питання. Наприклад, як віднаходити суспільну угоду і в яких діях це має проявитися.

На початку події Юлія Тичківська, виконавча директорка Аспен Інституту Київ, зазначила, що військова перемога вже зараз потребує якісного спільного уявлення про майбутнє, в якому українцям хотілося б жити. І це майбутнє має бути вартим жертв, які ми несемо щодня. 

Вахтанґ Кебуладзе: “Усі найважливіші суспільні та політичні продукти людської історії — це продукти нашої спільної уяви”

Вахтанґ Кебуладзе, філософ публіцист, перекладач та професор КНУ ім. Т.Г Шевченка, розповів, що раніше сприймав концепцію суспільної угоди радше як метафору, яка позначає не так конкретні події в історії людства, а певний тривалий сталий процес. З іншого боку, наш час, зокрема з Майданом, початком війни та повномасштабного вторгнення Росії, прискорився та стиснувся. Виникло відчуття, що це саме ті моменти розвитку людства та європейської цивілізації, коли може бути укладена суспільна угода. 

Відповідаючи на питання про нормативність суспільного договору, Вахтанґ  Кебуладзе зазначив, що найбільше йому пасує концепція суспільної уяви: 

— Як на мене, усі найважливіші суспільні та політичні продукти людської історії — це продукти нашої спільної уяви. Я є прихильником конструктивізму в історичному пізнанні і відсилаю до твору Бенедикта Андерсона “Уявлені спільноти”. Насамперед, він говорить про успішні політичні нації, західно-європейські, америанську, як про продукти спільної уяви. Наша спільна уява може споруджувати дуже важливі конструкти і реальні політичні утворення. Як працюватиме наша уява – як українців, так і всього цивілізованого людства — від цього залежить наше майбуття. 

Пан Вахтанґ також додав, що уявлення українцями світу без Росії та втілення продукції цієї уяви в реальних діях може бути певним рішенням. 

Олег Хома: “Ті, хто винайшли поняття суспільної угоди, вкладали в нього діаметрально інший сенс, ніж ми сьогодні”

На думку Олега Хоми, філософа та завідувача кафедри філософії та гуманітарних наук ВНТУ, поняття “суспільної угоди” є доволі підступним. По-перше, інтуїтивною зрозумілістю, бо більшість людей знають, що таке угода або договір. По-друге, тим, що насамперед це глибокий філософський концепт. 

— Ті, хто винайшли поняття суспільної угоди, вкладали в нього діаметрально інший сенс, ніж ми сьогодні. Для них суспільна угода — це первинний акт утворення суспільства. Коли ми її укладаємо  – суспільство виникає. А оновити суспільну угоду означає, змінити її — скасувати попередню і створити нову. Для теоретиків природного права це переукладання народу. Давайте подумаємо, використовуючи цю метафору — чи справді ми хочемо переукласти український народ?

На думку Олега Хоми, говорячи про суспільний договір ми маємо на увазі не те, що ми хочемо жити разом, а як позиціонування народу і влади, тип підзвітності, розуміння справедливості, контролю. У цьому сенсі можливо і не варто відмовлятися від метафори “суспільний договір”, якщо вона вживається свідомо. Водночас — треба вкладати в неї інше значення. 

Ярослав Грицак: “Суспільний договір полягає у тому, що суспільство має ті інституції, які готове терпіти чи витримувати”

Ярослав Грицак, історик, публічний інтелектуал та професор УКУ, розмірковував про довіру, яка виникла в українському суспільстві під час повномасштабного вторгнення Росії. А також про те як можливо її зберегти. 

— Навіть якщо ми живемо метафорою медового місяця, то розуміємо, що медовий місяць розтягнути не можна, його треба перетягнути в стабільний шлюб. Довіра виникла в результаті війни, тому що і суспільство, і держава працюють тепер на виживання та безпеку. Щоб довіра втрималася та інстутилізувалася — потрібні інституції, які за цю довіру відповідатимуть. 

Пан Грицак вважає, що суспільний договір полягає у тому, що суспільство має ті інституції, які готове терпіти чи витримувати. Йдеться не про особистісну довіру, яку пропонував старий суспільний договір, а інституційну. На думку історика, для закріплення такої довіри має з’явитися та прийти до влади зі своїм політичним проєктом змотивована група людей, яка перезапустить країну через створення нових правил гри і нових інституцій. Це можливо лише у критичній ситуації. 

Павло Шеремета: “Економічна свобода асоціюється з добробутом, а він досягається через більшу продуктивність ”

Павло Шеремета, міністр економічного розвитку і торгівлі України (2014) та distinguished fellow у GLOBSEC, говорив про економічний вимір суспільного договору. Пан Павло вважає, що необхідними для України є збільшення економічних свобод та економічної продуктивності. 

— Економічна свобода асоціюється з добробутом, а він досягається через більшу продуктивність. Один з головних чинників для цього — конкуренція. Якщо ти бачиш, що твої конкуренти працюють продуктивніше, ти або вмираєш, або починаєш працювати продуктивніше і сам. 

Пан Павло назвав ще 2 фактори для досягнення економічної продуктивності. Перший з них — це інфраструктура. Росія наносить терористичні удари по енергетичній та транспортній інфраструктурі. Пошкоджену систему потрібно буде відновлювати іноваційно, на значно вищому рівні. Другий — освіта. Частиною суспільного договору має бути гарантування державою конкуренції в освітній галузі і певний рівень інвестицій у неї. Зі свого боку громадяни мають турбуватися про свою власну освіту протягом усього життя. 

Всеволод Речицький: “Ми повинні зрозуміти свій національний код і відтворити його у основному законі” 

Всеволод Речицький, правознавець, політолог, доцент УКУ, розповів про співвідношення суспільного договору українського суспільства та нашої Конституції. Він вважає, що треба зрозуміти свій національний код та відтворити його у Основному Законі. 

— Проблема у тому, що Конституцію України складали люди з колестивістичним менталітетом. Теорія ліберальної демократії фактично розроблена до дрібниць. Що таке конституція і як вона повинна працювати в країнах західного типу — абсолютно відомо. Єдине що треба – правильно визначити так звані національні коди. Відповідно до Елвіна Тоффлера, це сукупність принципів і правил, які пронизують активність цивілізації. Це фактично передправо, передконституція, і конституція використовує в якості джерела ці національні коди. Було би великою помилкою перемішувати їх. Ми повинні зрозуміти свій національний код і відтворити його у основному законі. 

Всеволод Речицький називає конституції документами свободи. Він вважає, що єдине на що б беззастережно погодилися всі українці — система врядування, за якої вони б зберігали за собою максимум індивідуальної свободи. Пан Всеволод вважає, що Україні, якщо вона хоче до Європейського Союзу, потрібні ринкізація, приватизація, збільшення уваги до приватної власності. Також можливе створення верхньої палати парламенту для upper/middle class. Така палата проявляла б здоровий консерватизм. Крім того, треба покінчити з колективізмом та соціалізмом. 

Модерували діалоги Юлія Тичківська, виконавча директорка Аспен Інституту Київ, Денис Полтавець, директор програмного розвитку Аспен Інституту Київ, Олеся Жулинська, керівниця комунікацій та зв’язків з громадськістю ПриватБанку та Андрій Кулаков, програмний координатор програми для Спільноти Аспен Інституту Київ. 

Проєкт “Суспільний договір для України” реалізується за підтримки NED (National Endowment for Democracy).