У Черкасах презентували книгу «Жити попри все. Розповіді жінок про війну, 2014 та 2022»
У Черкасах у ХАБі «ВСІ СВОЇ» 29 вересня відбулася презентація книги «Жити попри все. Розповіді жінок про війну, 2014 та 2022». Розповісти свої історії втрат та випробувань до Черкас приїхали дві ...
Додано:
eucci
У Черкасах у ХАБі «ВСІ СВОЇ» 29 вересня відбулася презентація книги «Жити попри все. Розповіді жінок про війну, 2014 та 2022». Розповісти свої історії втрат та випробувань до Черкас приїхали дві авторки-героїні книги – Марина Супрун, дівчина з Ягідного на Чернігівщині, яка школяркою пережила понад 30 днів полону у підвалі разом з односельцями, та Людмила Біленька, яка 10 років чекає сина з полону. Про це повідомляє «Східноукраїнський центр громадських ініціатив».
Ідея книги, яку ініціювала ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив», полягає у тому, щоб 11 українок різних професій і з різних регіонів розповіли про пережитий травматичний досвід війни 2014 та 2022 років. Серед випробувань, що випали на долю жінок, є втрата дому, бізнесу, близьких та рідних, перебування в окупації та полоні, сексуальне та гендерно зумовлене насилля, пов’язане з війною.
Людмила Біленька розповіла про свій досвід пошуку сина, який потрапив в полон ще у 2014 році, – зокрема й про те, як вона потрапила до громадської організації, яку створили рідні військовополонених. Пані Людмила зізналася, що вагалася — чи варто розповідати таке особисте на загал — у книжці. Але тепер впевнена — про це мають знати, бо він кожного з нас залежить дуже багато. На власному досвіді вона відчула, як важливе будь-яке небайдуже втручання – співчуття, підтримка, навіть найменша інформація, яка дає надію. А ще не менш важливо, що подібні книги дають можливість задокументувати історію від перших осіб — щоб створювати живу та правдиву історію пам’яті. І це стало вирішальним для рішення пані Людмили взяти участь у цьому проєкті — вона хоче, щоб історія її сина збереглася на папері і її мали змогу читати діти та онуки.
«Мені пощастило: коли я була маленькою, мої батьки-студенти часто відвозили мене до дідуся та бабусі, – згадує пані Людмила. – І тільки тепер я розумію, чому вони мені намагалися так багато розповідати про все, що відбувалося у суспільстві через події в нашій родині — я з дитинства знала про колективізацію, голод, війну. А моїм братам та сестрам, які зростали в росії, цього не розповідали. І зараз, коли ми з ними спілкуємося, вони не можуть повірити у те, що «їхні костромські рєбята» роблять в Україні. І мені дуже важко їм щось доказувати, бо в їхньому житті не було тих родинних історій, яких були у мене».
Марина Супрун, наймолодша авторка книги, які на момент потрапляння в полон було всього 16, поділилася своїми емоціями, які й досі нагадують про той пекельний місяць. Їй довелося прожити його разом з односельцями у шкільному підвалі — 300 людей стали фактично «живим щитом» для окупантів. Вона зачитала ривок зі свого тексту, який не може не викликати сильні емоції:
«Я досі чітко пам’ятаю як відкрилися двері погреба. «Єсть кто?» У відповідь темрява. І тиша. Вони кинули якусь вибухову штуку. На диво, ми досі мовчимо. Насправді, я не знаю, як би могло бути, якби не мама. Вона вибігла і почала благати не вбивати дітей. Дві секунди, і я біжу слідом за нею. Тоді керувала не я і не мама. То був він – страх»…
Але героїні мали змогу не тільки відверто розповісти про втрати, а й поділилися, що чи хто підтримав їх на шляху подолання наслідків травмування — у кожній розповіді, яка розміщена у книзі, можна знайти ці моменти допомоги та підтримки, які авторки відрефлексували разом з психологинею проєкту. І ці приклади можуть стати допомічними багатьом українцям — як тим, хто має подібний досвід, так і тим, хто шукає для себе точку опору та шляхи боротьби з відчаєм та знесиленням. Цей важливий меседж для єднання українського суспільства підкреслила на презентації розповіла Надія Нестеренко – представниця «Східноукраїнський центр громадських ініціатив».
Книга розповсюджується безкоштовно і доступна онлайн.
Ця подія відбувається за підтримки Фонду “Партнерство за сильну Україну”, який фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.