Тетяна Варавіна: Ми всі стали сильними і об’єднаними

Тетяна Варавіна – правозахисниця та юристка із міста Кам’янське, що на Дніпропетровщині. Кілька років тому у Тетяни в залі суду загостилась астма, яка дала серйозні ускладнення, унаслідок чого жінку ...

Додано:
WDN_UKRAINE

Screenshot_4
Тетяна Варавіна: Ми всі стали сильними і об’єднаними

Тетяна Варавіна – правозахисниця та юристка із міста Кам’янське, що на Дніпропетровщині. Кілька років тому у Тетяни в залі суду загостилась астма, яка дала серйозні ускладнення, унаслідок чого жінку паралізувало. До 24 лютого вона проходила реабілітацію, заново вчилася ходити, продовжувала навчатися на магістратурі та планувала заснувати громадську організацію, яка б представляла потреби людей з інвалідністю та робила доступні простори у її рідному місті.

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Тетяна Варавіна долучилась до волонтерського руху, вона продовжує жити та працювати у рідному місті. Завдяки їй у співпраці з іншим волонтерам лікарні та реабілітаційний центр Дніпра отримували ліки та засоби реабілітації, які допомагають реабілітації військових, а також партнери із Польщі передавали зручний одяг для захисників, які проходили лікування.

Про мотивацію залишатись в Українi та плани на розвиток власної організації читайте далі.

photo_2022-12-02_14-32-52Страху не було, шукати порятунку деінде я теж не хотіла

Наприкінці минулого року чоловік поїхав у робоче відрядження, мав повернутися весною цього року. Вдома залишилась я із двома синами. Коли почалась повномасштабна війна, я могла виїхати із сином, оскільки маю інвалідність та потребую сторонньої допомоги. Але ми поговорили й вирішили, що залишимось вдома до останнього.

Насправді, страху не було, шукати порятунку деінде я теж не хотіла. Я не хотіла просто сидіти вдома, хотіла щось робити, тож дізнавалась, які є волонтерські ініціативи в Україні та за кордоном з гуманітарних питань, почала координувати між собою тих, хто пропонує і тих, хто щось потребує. Я не можу робити щось активне, але можу спілкуватися із різними організаціями, шукати інформацію, вести комунікації.

Також я мала партнерства із іноземними організаціями: вони допомагали мені ліками й у реабілітації, після початку повномасштабної війни. Так вони почали надсилати ліки, деякі медичні засоби для реабілітації. Знаючи про потреби реабілітаційного центру, намагаюсь знайти усе, чого не вистачає, тримаю з ними зв’язок, навесні тут почали лікуватися наші військові. Тож для них шукала зручний одяг: футболки, шорти. Це теж вдалось залучити від польських партнерів.

У травні я доєдналася до місцевої ініціативи Волонтерського центру “Павутинка”, який почав працювати із перших днів війни. Тут плетуть маскувальні сітки, кікімори, шиють ноші, аптечки, дощовики, збираємо гуманітарну допомогу по запитам військових, перенаправляємо їм. Для цивільного населення, яке прибуло з території, де ведуться бойові дії, так і для інших вразливих верств населення шиють постільну білизну, подушки, допомогаємо з одягом та взуттям, дитячим харчуванням, памперсами тощо. 

photo_2022-12-02_14-34-30

Це був дуже великий стимул: розуміти, що ти не одна у такій ситуації

Раніше я не працювала в громадському секторі, але дуже хотіла. Минулого року проходила вебінар, який організовував Вінницький соціально-економічний інститут університету «Україна». Там, зокрема, розповідали про те, як люди з інвалідністю створюють успішні громадські організації. Як багато корисного їм вдається зробити.

Тоді я була дуже вражена від почутого. На той час уже мала хворобу й не могла самостійно ходити. І всі ці перешкоди: відсутність пандусів, вузькі двері, незручні з’їзди із тротуарів уже відчула на собі.

А тут люди, які з дитинства мають інвалідність, досягли так багато, і роблять неймовірні речі. І це був дуже великий стимул: розуміти, що ти не одна у такій ситуації. І що люди з інвалідністю, повноцінно живуть, здобувають освіту, кар’єру, і роблять важливе для інших.

До початку повномасштабного вторгнення, я планувала заснувати свою громадську організацію, адже хотіла у своїй громаді теж комфортні умови для людей з інвалідністю. Але війна змінила всі плани, в листопаді ми зареєстрували ГО «Соціальний центр “Павутинка”», де я стала членом правління. Зараз я намагаюсь бути корисною та розвивати різні напрямки у діяльності нашої ГО, адже в нас великі плани на майбутнє. Тож бачу у цьому позитив, бо співпрацюючи можу перейняти досвід інших, навчитися всіх нюансів роботи громадської організації. 

Мені здається, що попри все, нинішня війна відкрила у нас нові сторони. Ми всі стали сильними і об’єднаними. Я не знаю людей, які б просто бездіяли: усі залучені до різних активностей і наближають нашу Перемогу.

Ця публікація підготовлена у рамках проєкту «Підтримка жіночих ініціатив під час війни в Україні», який реалізовує ГО «Українська жіноча демократична мережа» за підтримки Міжнародного республіканського інституту та Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Мета публікацій – розповісти історії жінок, які працюють під час війни та допомагають приближувати Перемогу України.


Тематика публікації:          

Останні публікації цього розділу:

Слава ДСНС: як працюють рятувальники в умовах війни?

Медичне обладнання для діагностики та лікування зору Фонд громади Житомира передав міській дитячій лікарні

Грошовий приз і стажування в космічній компанії: українських студентів запрошують долучитись до Noosphere Space Games

Аналіз інтеграційних потреб молоді-ВПО на Хмельниччині: потрібні партнери для створення опитувальника

Правові консультації для ВПО з інвалідністю Хмельниччини

Програма «Made in» на кінофестивалі Hot Docs-2023 буде присвячена фільмам з України