Священики на Євромайдані

Правовий аналіз листа Мінкультури до УГКЦ стосовно релігійної діяльності священиків на Майдані Незалежності у Києві.

13 січня 2014 року стало відомо, що Міністерство культури України звернулося до УГКЦ із повідомленням про те, що релігійна діяльність священиків на Майдані Незалежності у Києві здійснюється з “порушенням вимог законодавства України про свободу совісті та релігійні організації” через відсутність у священників дозволів від місцевої держадміністрації.

Такого роду зауваження на адресу УГКЦ виглядає дивним не тільки з правової, але й з державницької позиції. Загальновідомо, що у пікові моменти суспільного напруження, пов’язані зі спробами розігнати учасників мирних протестів силами спец. підрозділів міліції, саме священики ставали поміж обома сторонами протистояння, стримуючи силові дії та кровопролиття. Такі миротворчі дії безсумнівно є в інтересах суспільства, що мало би заохочуватися представниками влади заради збереження громадянського миру.

З юридичного боку позиція Мінкультури також має суттєві вади, оскільки згідно статті 39 Конституції України стосовно мирних заходів, в тому числі релігійного характеру, закріплено виключно повідомний порядок їх проведення. Тобто вимоги до релігійних організацій щодо отримання дозволів на публічну релігійну діяльність від місцевих держадміністрацій є незаконними, бо в цій частині Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» протирічить Конституції та не може застосовуватись. Відтак, суперечливою є можливість застосування статті 16 Закону щодо припинення релігійної організації у зв’язку з недотримання нею норм, які не відповідають Конституції, бо ухвалювались ще за часів УРСР.

У даному випадку особливо важливим є той факт, що релігійні обряди на Майдані Незалежності у Києві в останні місяці відбувались не самі по собі, а як частина іншого мирного заходу, про який столичній держадміністрації було добре відомо. Цей контекст дуже важливий, адже повідомлення про мирний захід і відповідний строк його подання згідно роз’яснення Конституційного Суду України (рішення № 4-рп/2001 від 19.04.2001 року) є гарантією реалізації права громадян на мирні зібрання. Тобто “упродовж цього строку зазначені органи мають здійснити і ряд підготовчих заходів, зокрема, для забезпечення безперешкодного проведення громадянами зборів, …підтримання громадського порядку”.

Тому у даному випадку відсутні підстави стверджувати, що місцеві органи влади не мали змоги здійснити підготовчі заходи для забезпечення реалізації права релігійних організацій на проведення релігійних обрядів і богослужінь на Майдані Незалежності.

Також не слід забувати, що серед основних завдань Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» є “гарантування сприятливих умов для розвитку суспільної моралі і гуманізму, громадянської злагоди” (стаття 1). Саме такі заклики можна було почути від ієрархів українських Церков протягом останніх двох місяців. Більш того, стаття 5 Закону закріплює право релігійних організацій на участь у громадському житті, відтак віруючи та священнослужителі Церков можуть користатись свободою вільно виражати свої погляди і переконання та долучатись до публічних мирних акцій, ініційованих іншими суб’єктами громадянського суспільства.

___________________

Максим Васін – голова Комісії з питань релігій Громадської ради при Міністерстві культури України, виконавчий директор Інституту релігійної свободи.

Джерело : Блог Максима Васіна