Статеве виховання молоді: як усунути прогалини в системі освіти

Про те, що таке сексуальна освіта та чи існує вона в Україні, чи достатньо інформації про статеве виховання молодь отримує у школах, як варто говорити з дитиною про секс у різному віці та куди звертатись, якщо ви не можете поговорити про це самостійно Українському радіо розповідали активіст у сфері охорони здоров’я, представник підліткового руху Teenergizer Данило Столбунов, комунікаційна менеджерка проєкту про сексуальну освіту “Вперше” Єлизавета Панченко та аналітикиня аналітичного центру “CEDOS”, асистентка програми “Школа охорони здоров’я” Києво-Могилянської академії Тетяна Жерьобкіна у програмі “Активізація з Людмилою Тягнирядно”.

– Чи існує сексуальна освіта в Україні?

Данило Столбунов: Це питання, яке можна собі ставити кожного дня. Сексуальна освіта мала би бути. Із залишку старої радянської системи освіти у школах до сих пір існує предмет “Основи здоров’я та безпеки життєдіяльності”, де в освітній програмі мало би бути репродуктивне здоров’я, профілактика ВІЛ/СНІД. І воно дійсно є: якщо ми зайдемо на сайт цих підручників, то побачимо що в них є певна інформація про ВІЛ/СНІД та репродуктивне здоров’я. Проте в останньому дослідженні UNICEF, мене бентежить одна цифра, а саме – рівень обізнаності щодо шляхів передачі ВІЛ. У 2014 році обізнаність серед учнівської молоді щодо шляхів передачі ВІЛ була 24%. Минуло чотири роки і тепер статистика показує 14%. На 10% відкотилися знання і це лише стосовно ВІЛ/СНІД. Тому скажу, що комплексної статевої освіти в Україні немає. У нас більшість підлітків дізнаються про власне тіло, про секс від вчителів, в інтернеті, а також від батьків. Одразу постає питання, яка якість такої інформації. Тому якщо говорити фундаментально сексуальна освіта можливо десь і є, але немає систематичної комплексної освіти, яка була б зосереджена на підліткові, його здоров’ї, охоплювала і систему освіти, і систему охорони здоров’я.

Єлизавета Панченко: Я повністю згодна з Данилом щодо того, що в Україні не існує комплексної сексуальної освіти. Насправді, 40-50% підлітків кажуть, що з ними розмовляли про секс та тілесність у школі, але ми пам’ятаємо, як до нас приходив чоловік чи жінка і розповідали, що секс – це трохи погано і він потрібен лише для продовження роду. Не можна назвати таке залякування нормальною сексуальною освітою.

– Я пам’ятаю, що десь у 8-9 класах школи до нас приходив священник, який розповідав про цнотливість, моральні цінності, як треба виховувати хлопців та дівчат. Як ви вважаєте, які категорії суспільства мають бути залучені до процесу комунікації цієї теми і в кого яка має бути роль?

Єлизавета Панченко: Мені здається, що підлітки будуть більше сприймати інформацію, коли з ними говоритимуть люди приблизно їхнього віку. За кордоном є класна ініціатива, коли тренери з сексуальної освіти навчають молодих людей, тренують їх і потім ці люди приходять в школу і розмовляють з підлітками десь на 2-3 роки молодшими, ніж вони самі. Ця інформація сприймається набагато легше від однолітків, ніж від дорослих людей, які, можливо, нав’язують підліткам свою думку. Також ми розуміємо, що в школі такі теми можуть бути дітям трохи смішними, їм може бути незручно перед дорослими, а коли розмовляє людина твого віку, все відбувається вільніше.

– Щойно ми згадали підліткову аудиторію, а якщо понизити віковий рівень і поговорити про дітей. Мова йде про тих, хто відвідує дитячий садок або початкові класи школи. Відповідно до дослідження UNICEF, вікові показники перших інтимних стосунків щороку знижуються. То коли варто починати говорити з дітьми про секс?

Єлизавета Панченко: Перш за все треба відкрито розмовляти про тіло, правильно називати органи дітей, чого багато батьків не роблять. Тому що всі оці пестики, тичинки на позначення людських статевих органів призводять до того, що діти потім не можуть розмовляти про все це відкрито з лікарями. Також дуже загрозливо, коли хтось починає цим користуватись і торкатись дітей в інтимних місцях. Дитина повинна чітко розуміти, де не мають торкатись інші люди, які місця на її тілі є інтимними. Є таке правило купальника чи нижньої білизни, щоб пояснити дитині, що те, що знаходиться за лінією білизни, не мають бачити чи торкатися інші люди, тільки за твоєю згодою і тільки в комфортних для тебе умовах.

– На чому варто робити акцент у різному віці?

Єлизавета Панченко: З 3 до 6 років  – правило “трусиків”, потім треба розмовляти з дитиною про те, що треба поважати не тільки  свої кордони, але й кордони інших людей, що ти маєш право торкатися іншу людину тільки за її згодою. А вже потім варто говорити про секс, стосунки між людьми, як правильно будувати відносини, щоб дитина не потрапила в якісь токсичні стосунки, де хтось їй щось нав’язує.

– Готуючись до програми, я знайшла думку, що взагалі непотрібно говорити з молоддю про секс. На думку одного з блогерів, це може дати можливість їм бути більш цнотливими. Що ви про це думаєте?

Данило Столбунов: Жахлива позиція, тому що купа міжнародних досліджень щодо того, як співвідноситься поінформованість і початок дебюту, показують, що якщо з підлітками говорити про секс, то ранні сексуальні стосунки не будуть відбуватись. В Німеччині чи Австрії з дітьми про секс починають говорити з семи років у школі. Звичайно, враховуючи український менталітет та реалії, ми не готові з семи років говорити про секс, але дуже важливо адаптувати підростаюче покоління. У Західній Європі середній вік першого статевого акту 18-19 років, у нас – 13 років.

– Чи достатньо інформації про секс підлітки отримують у школах?

Тетяна Жерьобкіна: Ми якраз зараз проводимо невеличке дослідження, хочемо визначити зміст сексуальної освіти, адже така освіта не про розбещення чи те, як займатися сексом. Це комплексна модель, яка включає і цінності, і правильну поведінку, і знання про своє здоров’я та здоров’я інших. То насправді інформація є і сексуальна освіта існує, але вона латентна, прихована і починається доволі пізно. Наприклад, тема менструації розглядається у восьмому класі,  тобто в 15 років, коли у 90% дівчат менструації вже почалися. Якщо порівнювати з міжнародними стандартами, то наші навчальні програми потребують значного перегляду. Туди потрібно додавати багато нових тем, зокрема, про ВІЛ/СНІД, яка недостатньо наповнена.

– А як сексуальна освіта може вплинути на рівень підліткових абортів та СНІДу?

Тетяна Жерьобкіна: Ми якраз зараз проводимо інтерв’ю з вчителями біології і вони майже всі у відповідь на питання, яка проблема із статевою культурою молоді, відповідають, що молодь готова до всього, але не думає про наслідки. Тому, коли починаються питання про контрацепцію, інфекції, що передаються статевим шляхом, учні реагують зазвичай сміхом або зніяковінням. І тут варто говорити про те, що, можливо, ця тема починається запізно. Якби це стартувало з початкової школи, то діти були б готові до цього.

– Які міжнародні рекомендації мають бути враховані при впровадженні сексуальної освіти в українських школах та університетах?

Тетяна Жерьобкіна: В першу чергу, інформація має надаватися вчасно, відповідно до віку. По-друге, це підготовка вчителів і вчительок, тому що як викладати такі теми їх не вчать. По-третє, більше змістове наповнення. І по-четверте, в нас бракує досліджень: ми знаємо, що треба говорити про здоров’я, але що конкретно, яких тем бракує – це вже трохи інше.

– Давайте також поговоримо про те, як має відбуватися розмова з дітьми та підлітками, коли батьки вже зрозуміли, що з дитиною варто почати розмову про секс.

Єлизавета Панченко: Тут кожна сім’я індивідуальна і батьки мають подивитись в першу чергу на свої стосунки з дітьми, як вони з ним почуваються: вільно чи ні. Можливо, якійсь родині варто прийняти рішення про залучення іншої людини, наприклад, племінника чи племінниці, тобто когось приблизно того ж віку чи трохи старшого за дитину, або когось з друзів родини до розмови.

Данило Столбунов: Найголовніше, аби була довіра між батьками та дитиною. Якщо дитина ставить питання, яке батькам здається незручним, на нього варто відповісти, тому, що якщо не відповісти, то почнеться початок розриву в стосунках. Якщо є складнощі поговорити про це, то є сімейні лікарі, яких можна запросити до цієї дискусії. Також є купа освітян, громадських організацій, клінік, дружніх до молоді. Там ви можете знайти всю інформацію необхідну для відповідної розмови.

– Чи повинні шкільні психологи займатися питаннями сексуальної освіти?

Данило Столбунов: Це дуже слушна думка. Ми маємо на меті в освітні програми, які зараз є у міністерстві, включити цінність сексуальної освіти для того, щоб у виховні програми, які охоплюють весь процес освіти, могли бути залучені й шкільні психологи.

– Щодо міжнародного досвіду: у Швеції, наприклад, сексуальна освіта є обов’язковим предметом з 1950 року. Там учням із семи років і до закінчення школи розповідають про здоровий спосіб життя, розважливий та обдуманий початок статевого життя. Про це розповідають і у Нідерландах, де сексуальна освіта починається ще з дитячого садка, коли малюкам розповідають про людську фізіологію та анатомію. У США та Франції сексуальна освіта також є у шкільній програмі. Коли вона буде в Україні?

Данило Столбунов: Я сподіваюсь, що найближчий часом.

– А що робити людині, яка не отримала інформацію від батьків, вчителів, шкільних психологів, але цікавиться сексуальною освітою? Де її можна почерпнути?

Єлизавета Панченко: Я раджу заходити на сайт “Вперше” або ж на наш інстаграм чи фейсбук. Там ми намагаємося надавати інформацію для будь-якого віку: дітей, підлітків, молоді. Також є Kyiv Pride, який захищає права ЛГБТ-спільноти. Там можна більше дізнатися про права людини, сексуальну орієнтацію, а також знайти відповіді на табуйовані питання.

Данило Столбунов: Ми на Teenergizer надаємо послуги онлайн-консультування з навченими консультантами чи професійними психологами. Там можна поговорити про проблеми з підлітками, а також отримати всю необхідну інформацію про сексуальне здоров’я.

Нагадаємо, що цього року UNICEF опублікував дослідження, присвяченого здоров’ю та поведінці молоді, де оприлюднив такі результати: серед 13-17-річних підлітків кожен четвертий хлопець та кожна восьма дівчина займались сексом. Кожен третій підліток, який мав статеві зносини, не використовував презерватив під час першого статевого акту. Майже кожен четвертий хлопець та третя дівчина серед тих, хто має досвід статевих стосунків, не використовували презерватив під час останнього статевого акту. Практично кожен десятий з підлітків, які займалися сексом, сказали, що зробили це перший раз у 12 років і раніше. Майже кожен сьомий з підлітків, у яких був секс, зізнався, що він їхнього першого статевого партнера був 19 років або старше. І тільки 12,1% опитаних підлітків віком 10-17 років мають правильні знання про шляхи передачі ВІЛ.

Слухати ефір можна за посиланням. Дивитися ефір за посиланням.

Джерело Українське радіо