Станіслав Асєєв: «В нашій чудовій державі будь-який катаклізм завжди вдягають у популізм і використовують політично»

Замислюючись над змінами, до яких підштовхнула пандемія COVID-19, ми започаткували проект «Людська гідність в контексті суспільних викликів»* і продовжуємо цікавитися думками громадських активістів, ...

«Людська гідність в контексті суспільних викликів».  Асєєв
Станіслав Асєєв: «В нашій чудовій державі будь-який катаклізм завжди вдягають у популізм і використовують політично»

Замислюючись над змінами, до яких підштовхнула пандемія COVID-19, ми започаткували проект «Людська гідність в контексті суспільних викликів»* і продовжуємо цікавитися думками громадських активістів, правозахисників, митців про виклики, які чекають нас у найближчому майбутньому. До вашої уваги – розмова з письменником, журналістом. Членом Українського ПЕН Станіславом Асєєвим.

 Це певної міри дурний тон — починати відповідь з самого себе, але людина, яка довгий час перебувала у граничній ситуації, зовсім по-іншому сприймає і виклик із пандемією. В цьому сенсі мій полон, мабуть, негативно відобразився на моєму сприйнятті небезпеки, адже я її майже не відчував і не відчуваю. Я маю на увазі, що навіть у пік карантину в березні, перебуваючи у Празі, я гуляв і вдень, і вночі містом і просто насолоджувався його безлюдністю. Звичайно, я й досі ношу маску і розумію, що ця загроза реальна, але через 2.5 роки полону працює тільки раціональна сторона особистості — відчуття загрози чи страху від пандемії немає зовсім. Навіть тест на вірус, який я пройшов тут, я здав, так би мовити, з “технічних” причин, адже мав певні дивні симптоми і розумів, що так потрібно вчинити, а не вчинив так тому, що переймався за власне життя.

Думаю, що така модель поведінки певною мірою властива і багатьом іншим людям, яких більше лякає не сама пандемія, а її наслідки. Остання — якщо людина не хвора — існує тільки в інформаційному просторі, який наразі викривлено у багатьох країнах Західного світу, не тільки в Україні. Чи не тому багато людей — наприклад, у фавелах Бразилії — взагалі не вірять в існування цієї проблеми?

Французу часів Каролінгів було легше повірити в існування чаклунства і відьом, ніж сучасному бразильцю — у сотні могил, в яких ховають його співгромадян через вірус. Тому питання щодо того, що світ докорінно зміниться після всіх цих подій, мені видається перебільшеним. Ми так сильно пишаємося досягненнями науки і з такою гордістю спостерігаємо за Ілоном Маском, що забуваємо про той факт, що людська психіка в цілому однакова і в схожих ситуаціях поводить себе схоже. Це справедливо і для часів Каролінгів, і для епохи приватних космічних польотів: в цьому сенсі еволюції не відбулось.

Як писав Мартін Гайдеггер, ми все ще забагато діємо, і все ще замало осмислюємо. Я, наприклад, багато разів переглядав відео, в якому у Києві викидали з транспорту чи то кондуктора, чи то водія через те, що він “був десятим”. Тобто людей не хвилювало їх скупчення на зупинці, відсутність масок чи смерть — їх хвилювало, як дістатись роботи. Сенси, які лежать на відстані витягнутої руки. Так, ми ще довгий час матимемо соціальні обмеження у повсякденному житті, але сама сутність людини навряд чи зміниться після пандемії: переважна більшість буде жити тими ж самими сенсами, що й раніше. Не думаю, що існує реальна перспектива суспільства “самотніх людей” з огляду на те, що більшість із великими труднощами може витримати самих себе у зачиненому, хоч і досить комфортному просторі власної квартири. В цьому сенсі мені також легше — є, так би мовити, певний досвід. Але екзистенційний злам від карантину відбувається в одиниць: більшість живе питанням, як нагодувати родину, а не рефлексіями на тему — чи варто взагалі щось змінювати у своєму житті. Це саме ж буде, й коли все скінчиться.

Щодо обмеження наших свобод під час пандемії, то тут, на мою думку, все досить просто: якщо не лишиться живих чи рухнуть соціальні інститути, то не буде для кого берегти ті свободи. Питання в іншому: в нашій чудовій державі будь-який катаклізм завжди вдягають у популізм і використовують політично. В цьому загроза, але й вона вже, як бачимо, йде на спад, адже відчувається послаблення карантину. Чи то влада не встигла зорієнтуватись з карт-бланшем від пандемії, чи то дійсно не знайшлось політичних Остапів Бендерів, але глобальною проблемою все це не стало. Як не стала і сама думка про пандемію — і ось у цьому вже дійсно проблема. У Празі, приміром, місцеві викликали поліцію, коли бачили когось поруч з собою у трамваї без маски. Це інша свідомість, коли моє власне благо залежить від блага усіх, і навпаки. А отже — всі мають грати за однаковими правилами. Це – аксіома Європи, яка стосується не тільки ситуації з коронавірусом, але й податків, законів, ставлення до інших людей тощо. “Українська” ж свідомість, як правило, закінчується на власному благу — і далі логічний зв’язок обривається.

Але суттєвим є те, що пандемія продемонструвала пріоритет людського життя над всім іншим — навіть релігією, адже й релігійні інститути вимушені були підлаштуватись під загальносвітову “месу” спасіння людства. Папа Франциск молився, але вже на пустій площі. Ця пустота на площі святого Петра — мовчазна відповідь, у що насправді ми віримо. І в ній більше слів, ніж у всій його проповіді.

___________________________

* Проєкт Музею Гідності у Львові «Людська гідність в контексті суспільних викликів» зародився як реакція на ситуацію, в якій ми опинилися через COVID-19. Очевидно, що ми змушені переосмислювати цінності і підходи в комунікації. Однак ключовим питанням залишається питання поваги до людської гідності.

Пандемія, викликана COVID-19, стала тим «лакмусовим папірцем», який дає можливість побачити особливості індивідуального сприйняття, рівень соціальних взаємодій, а найголовніше – наскільки держави готові дотримуватися чи порушувати права людини та громадянина.

Ми цікавимося думками провідних мислителів/мислительок, діячів/діячок культури, громадських активістів/активісток, аби разом вистояти і не втратити найважливіше – свободу.

Музей Гідності не обов’язково розділяє погляди та думки авторів.

 


Тематика публікації:              

Останні публікації цього розділу:

Історія Дениса: усі покатушки після перемоги

Енергетична сталість України під час війни і після перемоги

9-річна художниця з Житомира малює заради перемоги

Американський волонтер повернувся в Україну під час війни: ми не дозволимо росії вкрасти надію

Як подружжя з Житомира рятувало свою справу та займалось волонтерством

Кабмін схвалив законопроєкт, який покращить роботу ГО