Репутація та довіра як ключовий актив громад у залученні інвестицій

Відновлення української економіки після війни залежить не лише від грошей чи інфраструктурних проєктів. Головним ресурсом стає те, що неможливо миттєво побачити чи виміряти, – довіра. Саме вона визначає, чи обере бізнес конкретну громаду для інвестицій, чи віддасть перевагу іншому, більш передбачуваному середовищу.

Антоніна Прудко, голова секретаріату Всеукраїнської мережі доброчесності та комплаєнсу (UNIC)

Йдеться не тільки про довіру мешканців до влади, а й про довіру бізнесу до громади як до надійного партнера. І тут важлива деталь: громади сьогодні конкурують не лише між собою, а й з іншими країнами, які також прагнуть залучити інвестиції, людей та ідеї. У цій конкуренції ключову роль відіграє не лише вартість землі чи стан інфраструктури, а передусім гарна репутація. Репутація стає нематеріальним активом, що може підняти громаду вище в очах інвесторів або ж відштовхнути їх.

Результати заходу BRIDGE 2025, організованого UNIC у межах Місяця доброчесності, показали: там, де  на місцевому рівні створені прозорі правила гри, бізнес готовий вкладати ресурси й формувати довгострокові відносини з громадою. Як створити таке середовище, на що звернути увагу? На основі практичних прикладів та обговорень UNIC підготувала відкриті рекомендації для місцевої влади, бізнесу, органів самоврядування та громадських організацій, які стануть особливо цінними для голів громад, адже пропонують практичні кроки для формування середовища довіри.

Як формується довіра

Вона не з’являється сама собою. Її створюють конкретні дії: прозорі конкурси на посади в ОМС, цифрові сервіси, відкриті консультації, регулярний діалог місцевої влади з підприємцями. У таких умовах відносини між владою та бізнесом перетворюються з формули «влада дозволяє, бізнес просить» на спільне вироблення правил і стратегій. Це і є той переломний момент, коли громада стає прогнозованою, а бізнес — готовим інвестувати.

Взаємність відповідальності

Довіра можлива лише тоді, коли відповідальність розділена. Якщо від влади очікують чесності та підзвітності, то від бізнесу — готовності працювати «по-білому». Це не лише сплата податків чи офіційні заробітні плати, а й дотримання екологічних стандартів, підтримка локальних освітніх та молодіжних ініціатив, розвиток спроможностей місцевих  підрядників, включеність бізнесу у розробку місцевих стратегій. У результаті формується двостороння угода: влада демонструє прозорість, а бізнес — соціальну відповідальність.

Локальні маркери зрілості

Особливо показовою є роль малого й середнього бізнесу. На відміну від великих інвесторів, для яких важливі державна політика та митні правила, місцеві підприємці відчувають на собі якість управління щодня. Чи можна швидко отримати дозвіл? Чи передбачувані тарифи? Чи є доступні консультації? Якщо відповіді негативні, громада втрачає підприємців, робочі місця й податкові надходження. Якщо ж процеси прості й зрозумілі — вона виграє.

Бізнес як партнер у розвитку

Сучасні компанії дедалі рідше обмежуються благодійними акціями чи разовими внесками. Вони готові ділитися знаннями, передавати управлінські практики, менторити місцевих підприємців чи команди самоврядування. Це інвестиція не лише в сьогодні, а й у довгострокову спроможність громади. У партнерстві з бізнесом громади отримують не тільки ресурси, а й компетенції, які залишаються всередині.

Для голів громад уроки очевидні:

1. Доброчесність — це дії, а не декларації. Прозорі конкурси, етичні кодекси, відкриті платформи для діалогу одразу знижують корупційні ризики.
2. Прозорість треба вимірювати. Наприклад, швидкість обробки звернень, частку рішень після публічних консультацій, рівень задоволеності бізнесу. Коли такі дані публікуються, довіра стає відчутною.
3. Репутація має бути видимою. Громада повинна не лише ухвалювати прозорі рішення, а й комунікувати про них, показувати історії партнерств і залучати міжнародних партнерів. Це створює ефект масштабу.

Доброчесність і прозорість — це не додаток до відбудови, а її основа. Без них будь-які ресурси залишаться нестійкими, бо не матимуть довіри. Громади, які вже сьогодні формують культуру підзвітності та співпраці, завтра отримають конкурентну перевагу у залученні інвестицій, людей і міжнародної підтримки.

У світі після війни довіра стає не лише моральною категорією. Це — головна валюта відбудови.